ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2023 року

м. Київ

справа № 640/10685/21

адміністративне провадження № К/990/21171/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Шарапи В.М.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.Трейдінг»

до Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,

про визнання протиправною та нечинною постанови

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.Трейдінг»

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Шулежка В.П. від 14 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Сорочка Є.О., Федотова І.В., Коротких А.Ю. від 21 червня 2022 року,

У С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Д.Трейдінг» (далі - ТОВ «Д.Трейдінг», позивач) звернулося до суду з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, відповідач), в якому просить визнати протиправною та нечинною з моменту прийняття постанову відповідача № 390 від 10 березня 2021 року «Про надання інформації щодо двосторонніх договорів, укладених між суб`єктами, що входять до складу одного вертикально інтегрованого суб`єкта або є афілійованими між собою» шляхом виключення із графи 3 розділу 1 додатку до постанови формулювання «дата додаткової угоди до договору».

2. В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що оскаржувана постанова зобов`язує ТОВ «Д.Трейдінг» вчиняти дії, які не передбачені законодавством України, та покладає на останнього додатковий тягар у вигляді необхідності підготовки та подання додаткової звітності щодо дати укладання додаткових угод до двосторонніх договорів, як наслідок, виділення під вказані дії додаткових людських та матеріальних ресурсів.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що постанова НКРЕКП № 390 від 10 березня 2021 року «Про надання інформації щодо двосторонніх договорів, укладених між суб`єктами, що входять до складу одного вертикально інтегрованого суб`єкта або є афілійованими між собою» прийнята відповідачем правомірно, відповідно до вимог чинного законодавства та в межах повноважень останнього.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись із рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2022 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ТОВ «Д.Трейдінг» звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

6. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано у спірних правовідносинах положення частини четвертої статті 66 Закону України «Про ринок електричної енергії», частини другої статті 3 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», у зв`язку із чим суди дійшли неправильного висновку про правомірність спірної постанови НКРЕКП.

7. Скаржник вказує, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування вищезазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме - щодо права Регулятора під час здійснення державного регулювання ринку електричної енергії вимагати від суб`єкта господарювання подання інформації щодо дати основного двостороннього договору та додаткових угод до нього, зокрема, шляхом визначення цього обов`язку у спірній постанові, та про те, чи узгоджуються спірні положення постанови НКРЕКП № 390 від 10 березня 2021 року з вимогами частини четвертої статті 66 Закону України «Про ринок електричної енергії».

8. Крім того, скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 917/265/18 та від 31 серпня 2021 року у справі № 520/510/20, про те, що вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні їм суперечити, а відтак, у випадку суперечності норм підзаконного акта необхідно застосовувати норми закону, оскільки останній має вищу юридичну силу.

9. Від НКРЕКП надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ «Д.Трейдінг», в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими, оскільки суди дійшли правильних висновків про те, що спірні положення постанови НКРЕКП № 390 від 10 березня 2021 року узгоджуються з вимогами частини четвертої статті 66 Закону України «Про ринок електричної енергії» та положеннями інших законів; просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

10. Касаційну скаргу подано до суду 10 серпня 2022 року.

11. Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження в адміністративній справі № 640/10685/21, витребувано матеріали справи та надано сторонам строк для подання відзиву на касаційну скаргу ТОВ «Д.Трейдінг».

12. Учасники справи подали клопотання про розгляд цієї справи у судовому засіданні за участю їх представників, у задоволені яких відмовлено ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2023 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Судами попередніх інстанцій встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що згідно з постановою НКРЕКП № 390 від 10 березня 2021 року «Про надання інформації щодо двосторонніх договорів, укладених між суб`єктами, що входять до складу одного вертикально інтегрованого суб`єкта або є афілійованими між собою»:

1. Суб`єктам господарювання, що мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії, з постачання електричної енергії споживачу, з перепродажу електричної енергії (трейдерської діяльності), розподілу електричної енергії, що є сторонами двостороннього договору та входять до складу одного вертикально інтегрованого суб`єкта або є афілійованими між собою, протягом трьох робочих днів після укладення двостороннього договору надавати Регулятору інформацію про предмет договору, ціну електричної енергії та/або порядок її розрахунку (формування), обсяг електричної енергії та графіки погодинного обсягу купівлі-продажу електричної енергії, строки та порядок постачання електричної енергії відповідно до форми, визначеної додатком до цієї постанови.

2. Інформація про двосторонній договір, укладений між суб`єктами господарювання, що входять до складу одного вертикально інтегрованого суб`єкта або є афілійованими між собою, визначена у пункті 1 цієї постанови, подається до НКРЕКП виключно в електронному вигляді у форматі «xls» або «xlsx» з накладенням кваліфікованого електронного підпису уповноваженої особи суб`єкта господарювання та/або кваліфікованої електронної печатки суб`єкта господарювання з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги» на адресу monitoring_DD@nerc.gov.ua.

3. Ця постанова набирає чинності з дня, наступного за днем її оприлюднення на офіційному вебсайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

14. У графі 3 розділу 1 додатку до постанови визначено «дата додаткової угоди до договору».

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

15. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також, виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

16. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

17. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

18. Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

19. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2022 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними, з огляду на наступне.

20. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

22. Доводом касаційної скарги є неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень частини четвертої статті 66 Закону України «Про ринок електричної енергії», частини другої статті 3 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» внаслідок безпідставного, на думку скаржника неврахування судами правового висновку Верховного Суду, висловленого у постановах від 31 травня 2021 року у справі № 917/265/18 та від 31 серпня 2021 року у справі № 520/510/20, про вищу юридичну силу закону, яка полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні їм суперечити.

23. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, колегія суддів виходить з наступного.

24. Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» НКРЕКП (далі також - Регулятор) є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.

Особливості спеціального статусу Регулятора обумовлюються його завданнями і повноваженнями та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливостях організації та порядку діяльності Регулятора, в особливому порядку призначення членів Регулятора та припинення ними повноважень, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Регулятора та гарантії незалежності в прийнятті ним рішень у межах повноважень, визначених законом, встановленні умов оплати праці членів та працівників Регулятора.

Регулятор є колегіальним органом, що здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

25. Згідно з положеннями статті 3 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.

Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: 1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; 2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; 3) формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом; 4) державного контролю та застосування заходів впливу; 5) використання інших засобів, передбачених законом.

Основними завданнями Регулятора є: 1) забезпечення ефективного функціонування та розвитку ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; 2) сприяння ефективному відкриттю ринків у сферах енергетики та комунальних послуг для всіх споживачів і постачальників та забезпечення недискримінаційного доступу користувачів до мереж/трубопроводів; 3) сприяння інтеграції ринків електричної енергії, природного газу України з відповідними ринками інших держав, зокрема в рамках Енергетичного Співтовариства, співпраці з Радою регуляторів Енергетичного Співтовариства, Секретаріатом Енергетичного Співтовариства та національними регуляторами енергетики інших держав; 4) забезпечення захисту прав споживачів товарів, послуг у сферах енергетики та комунальних послуг щодо отримання цих товарів і послуг належної якості в достатній кількості за обґрунтованими цінами; 5) сприяння транскордонній торгівлі електричною енергією та природним газом, забезпечення інвестиційної привабливості для розвитку інфраструктури; 6) реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг; 7) сприяння впровадженню заходів з енергоефективності, збільшенню частки виробництва енергії з відновлюваних джерел енергії та захисту навколишнього природного середовища; 8) створення сприятливих умов для залучення інвестицій у розвиток ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; 9) сприяння розвитку конкуренції на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг; 10) інші завдання, передбачені законом.

26. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 17 Закону України Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор розробляє та затверджує нормативно-правові акти, зокрема: форми звітності суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, та порядок їх подання.

27. Зі змісту наведених норм законодавства вбачається, що НКРЕКП є органом, уповноваженим здійснювати заходи державного регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, зокрема, шляхом розробки та затвердження у встановленому порядку нормативно-правових актів.

28. Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14 березня 2019 року у справі № 826/3880/18, від 28 вересня 2020 року у справі № 812/225/17, від 21 квітня 2021 року у справі № 480/2675/20, від 26 травня 2021 року у справі № 824/266/20-а, від 8 липня 2021 року у справі № 160/1598/20, від 28 липня 2021 року у справах № 380/744/20 та № 280/160/20, від 13 серпня 2021 року у справі № 280/62/20 та від 20 травня 2022 року у справі № 340/370/21.

29. Колегія суддів також враховує, що правові позиції Верховного Суду щодо застосування положень Закону України «Про ринок електричної енергії» сформовані, зокрема, у постановах від 26 листопада 2019 року у справі № 183/6195/17(2-а/183/251/17), від 12 жовтня 2022 року у справі № 120/4268/19-а та від 22 листопада 2022 року у справі № 640/19174/20.

30. Крім того, правові позиції Верховного Суду щодо застосування положень частини третьої статті 7 КАС України (у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України) сформовані, зокрема, у постановах від 11 травня 2022 року у справі № 420/6617/20, від 20 травня 2022 року у справі № 640/16786/19 та від 30 серпня 2022 року у справі № 380/960/22.

31. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що на виконання вимог статті 66 Закону України «Про ринок електричної енергії», з урахуванням вимог Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», та з метою цілісного відстеження стану, тенденцій, ефективності функціонування і розвитку ринку двосторонніх договорів НКРЕКП затверджено постанову від 10 березня 2021 року № 390 «Про надання інформації щодо двосторонніх договорів, укладених між суб`єктами, що входять до складу одного вертикально інтегрованого суб`єкта або є афілійованими між собою», якою визначено зміст, порядок, термін та формат надання інформації до НКРЕКП сторонами двостороннього договору, що входять до складу одного вертикально інтегрованого суб`єкта або є афілійованими між собою, про предмет договору, ціну електричної енергії та/або порядок її розрахунку (формування), обсяг електричної енергії та графіки погодинного обсягу купівлі-продажу електричної енергії, строки та порядок постачання електричної енергії.

32. Предметом спору у справі, що розглядається, є незгода позивача із положеннями графи 3 розділу 1 додатку до постанови НКРЕКП від 10 березня 2021 року № 390, яка визначає обов`язок суб`єкта господарювання надавати Регулятору інформацію не лише щодо дати основного двостороннього договору, а й щодо дати додаткових угод до нього.

33. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій, у зв`язку з неправильним застосуванням положень статті 66 Закону України «Про ринок електричної енергії» та частини другої статті 3 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», дійшли неправильного висновку про те, що вищенаведені положення графи 3 розділу 1 додатку до постанови НКРЕКП від 10 березня 2021 року № 390 узгоджуються з вимогами законів.

34. Колегія суддів із цього приводу зазначає таке.

35. Відповідно до статті 338 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифіковано із заявою Законом № 1678-VII від 16 вересня 2014 року) взаємне співробітництво включає, серед іншого, такі сфери, як, зокрема, модернізацію та посилення наявної енергетичної інфраструктури, яка становить спільний інтерес, зокрема енергогенеруючі потужності, цілісність, надійність та безпеку енергетичних мереж, поступову інтеграцію електроенергетичної системи України до європейської електроенергетичної мережі.

36. Крім того, статтею 22 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (Україна приєдналась 1 лютого 2011 року) договірні Сторони зобов`язались приймати плани розвитку для приведення своїх секторів енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, у відповідність до Загальновживаних Стандартів Європейського Співтовариства.

При цьому статтею 23 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства також передбачено, що Загальновживані стандарти Європейського Співтовариства стосуються будь-яких стандартів технічних систем, які застосовуються в рамках Європейського Співтовариства та є необхідними для безпечного й ефективного функціонування систем мереж.

37. Відповідно до статті 1 Закону України «Про національну безпеку України» національна безпека України - це захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз; національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.

38. Згідно з пунктом 54 Стратегії національної безпеки України «Безпека людини - безпека країни», затвердженої Указом Президента України від 14 вересня 2020 року № 392/2020, економічний розвиток і безпека неможливі без стійкого розвитку енергетики, для цього, зокрема, необхідно сприяти розширенню енергетичного потенціалу України та ефективності його використання.

39. Крім того, у Стратегії енергетичної безпеки, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2021 року № 907-р, зазначено, що енергетична безпека - це захищеність національних інтересів у сфері забезпечення доступу до надійних, стійких, доступних і сучасних джерел енергії технічно надійним, безпечним, економічно ефективним та екологічно прийнятним способом в нормальних умовах і в умовах особливого або надзвичайного стану; загрози енергетичній безпеці - короткочасні або тривалі, реальні або потенційні обставини, явища, чинники або події, що можуть порушити безпеку та стійкість функціонування енергетичного сектору країни, обмежити або порушити енергозабезпечення споживачів, призвести до аварій та інших негативних наслідків.

40. На виконання зобов`язань України за Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони та Договором про заснування Енергетичного Співтовариства прийнято Закон України «Про ринок електричної енергії», який, зокрема, спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме: Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС; Регламенту (ЄС) 714/2009 стосовно умов доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії та яким скасовується Регламент (ЄС) 1228/2003; Директиви 2005/89/ЄС стосовно заходів для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури.

41. Отже, дотримання законодавства у сфері енергетики є особливо важливим, а вимоги до діяльності суб`єктів господарювання - значно суворішими, оскільки ця сфера безпосередньо пов`язані з питаннями національної безпеки як складного поняття, що охоплює собою стан мирного та стабільного існування держави та її інститутів, а також стан відсутності реальних екзистенційних загроз у сфері суспільно-управлінських та міждержавних відносин.

42. Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 480/2675/20 та від 2 листопада 2022 року у справі № 260/2484/21.

43. Відповідно до частин першої-другої статті 3 Закону України «Про ринок електричної енергії» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) ринок електричної енергії функціонує на конкурентних засадах, крім діяльності суб`єктів природних монополій, з обмеженнями, встановленими цим Законом.

Функціонування ринку електричної енергії здійснюється на принципах: 1) забезпечення енергетичної безпеки України; 2) забезпечення безпеки постачання електричної енергії споживачам, захисту їхніх прав та інтересів; 3) створення умов безпечної експлуатації об`єктів електроенергетики; 4) збереження цілісності, забезпечення надійного та ефективного функціонування ОЕС України, єдиного диспетчерського (оперативно-технологічного) управління нею; 5) забезпечення балансу між попитом та пропозицією електричної енергії; 6) розвитку міждержавних перетинів з енергосистемами суміжних держав; 7) енергоефективності та захисту навколишнього природного середовища; 8) сприяння розвитку альтернативної та відновлюваної енергетики; 9) добросовісної конкуренції; 10) рівності прав на продаж та купівлю електричної енергії; 11) вільного вибору електропостачальника споживачем; 12) недискримінаційного і прозорого доступу до системи передачі та систем розподілу; 13) недискримінаційної участі в ринку електричної енергії; 14) незалежного державного регулювання; 15) недискримінаційного ціно- та тарифоутворення, що відображає економічно обґрунтовані витрати; 16) відповідальності учасників ринку за недотримання правил ринку, правил ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, кодексу системи передачі, кодексу систем розподілу, кодексу комерційного обліку, правил роздрібного ринку, інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, та умов договорів, що укладаються на цьому ринку; 17) співробітництва та інтеграції ринку електричної енергії на регіональному та загальноєвропейському рівнях.

44. Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.

45. Згідно із частиною першої статті 5 цього ж Закону державна політика в електроенергетиці спрямована на: 1) забезпечення надійного, безпечного постачання електричної енергії; 2) створення умов для ефективного функціонування ліквідного ринку електричної енергії та його розвитку; 3) забезпечення умов та застосування заходів для розвитку енергоефективності в електроенергетиці, управління попитом та енергозаміщення; 4) сприяння виробництву електричної енергії з альтернативних джерел енергії та розвитку розподіленої генерації і обладнання для акумулювання енергії; 5) захист навколишнього природного середовища; 6) створення умов для залучення інвестицій в електроенергетику, спрощення доступу до інформації та адміністративних процедур; 7) стимулювання застосування інноваційних технологій; 8) захист прав споживачів; 9) інтеграцію ринку електричної енергії на регіональному та загальноєвропейському рівнях.

46. Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 6 Закону України «Про ринок електричної енергії» до повноважень Регулятора на ринку електричної енергії належать: здійснення моніторингу:

- функціонування ринку електричної енергії та його сегментів;

- рівня та ефективності відкриття ринку електричної енергії, прозорості та конкуренції на ринку електричної енергії (у тому числі цін за двосторонніми договорами та цін на організованих сегментах ринку, цін для побутових споживачів, включаючи практику застосування умови попередньої оплати), показників зміни електропостачальника, практики відключень, рівня цін та якості робіт з технічного обслуговування, скарг споживачів, у тому числі побутових споживачів, а також будь-яких практик, що призводять до спотворення або обмеження конкуренції на ринку електричної енергії;

- рівня прозорості діяльності учасників ринку, в тому числі дотримання учасниками ринку (крім споживачів) зобов`язань щодо розміщення/оприлюднення інформації; дій оператора системи передачі з управління обмеженнями, у тому числі системними; дотримання правил розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів;

- виконання оператором системи передачі та операторами систем розподілу вимог щодо недискримінаційного доступу до електричних мереж, строків виконання приєднання та ремонтних робіт;

- застосування тарифів, інших платежів, пов`язаних з доступом до електричних мереж, а також моніторинг застосування та забезпечення дотримання методик (порядків) визначення таких тарифів та платежів;

- використання оператором системи передачі доходів, отриманих від розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів;

- технічного співробітництва оператора системи передачі з Європейською мережею операторів системи передачі (ENTSO-E) та запровадження механізмів компенсації між операторами систем передачі в рамках такого співробітництва;

- виконання спеціальних обов`язків для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії на відповідність вимогам, встановленим цим Законом та іншими актами законодавства;

- застосування положень договорів, що обмежують конкуренцію на ринку електричної енергії (зокрема умов договорів, що перешкоджають укладенню непобутовими споживачами декількох двосторонніх договорів одночасно або обмежують їх у праві вибору електропостачальника);

- дотримання електропостачальниками вимог щодо розгляду звернень та претензій споживачів електричної енергії з питань, що стосуються надання послуг з постачання електричної енергії;

- достатності інвестицій у розвиток генеруючих потужностей для цілей забезпечення безпеки постачання електричної енергії;

- виконання функцій та обов`язків учасниками ринку електричної енергії відповідно до положень цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої цієї ї ж статті Регулятор має право отримувати інформацію, необхідну для належного виконання функцій, передбачених законом, від будь-якого суб`єкта владних повноважень, учасників ринку електричної енергії (крім споживачів).

47. Частиною четвертою статті 66 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що сторони двостороннього договору відповідно до правил ринку інформують про договірні обсяги купівлі-продажу електричної енергії за укладеним договором. Таке повідомлення є підставою для внесення зазначених обсягів до добових графіків електричної енергії відповідних учасників ринку відповідно до правил ринку.

Сторони двостороннього договору, що входять до складу одного вертикально інтегрованого суб`єкта або є афілійованими між собою, протягом трьох робочих днів після укладення двостороннього договору інформують Регулятора про предмет договору, ціну електричної енергії та/або порядок її розрахунку (формування), обсяг електричної енергії та графіки погодинного обсягу купівлі-продажу електричної енергії, строки та порядок постачання електричної енергії.

48. З вищенаведеного Суд робить висновок, що нормами Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено обов`язок суб`єкта господарювання щодо інформування Регулятора про предмет договору, ціну електричної енергії та/або порядок її розрахунку (формування), обсяг електричної енергії та графіки погодинного обсягу купівлі-продажу електричної енергії, строки та порядок постачання електричної енергії.

49. Колегія суддів враховує, що спірна постанова № 390 від 10 березня 2021 року відповідно до її преамбули прийнята також відповідно до Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 307 (далі - Правила ринку).

50. Главою II Правил ринку передбачено, що обсяги електричної енергії на кожний розрахунковий період, що включаються у двосторонні договори, є предметом домовленостей між учасником ринку, який продає електричну енергію, та учасником ринку, який купує електричну енергію. Обсяги електричної енергії, що купуються і продаються за двосторонніми договорами, є договірними зобов`язаннями щодо відпуску/відбору електричної енергії. Учасники ринку можуть відкликати або змінювати свої зареєстровані двосторонні договори до закриття воріт реєстрації двосторонніх договорів.

51. У підпункті 2.2.9 глави II Правил ринку встановлено якщо під час реєстрації двосторонніх договорів учасник ринку подав повідомлення на реєстрацію обсягу електричної енергії, що не покривається його наявною фінансовою гарантією відповідно до розрахунків, наведених у розділі VI Правил ринку, така реєстрація відхиляється, а такий учасник ринку отримує відповідне повідомлення із зазначенням причини відхилення та деталей. Так, у разі відсутності фінансової гарантії у сторони, зокрема може бути передбачено урегулювання ситуації щодо зменшення обсягу електричної енергії на підставі додаткових угод до двосторонніх договорів на ринку електричної енергії.

52. Як установлено судами попередніх інстанцій із пояснень НКРЕКП та не заперечується сторонами, передумовою для прийняття спірної постанови слугувало те, що поширеною практикою серед учасників ринку є укладання ними двосторонніх договорів на купівлю-продаж електричної енергії, які містять загальні положення, а обсяги купівлі-продажу електричної енергії, ціна та графік погодинних обсягів, тощо, визначаються додатковими угодами до цих договорів, переважно на місячній основі. При цьому, більшість учасників ринку, які входять до складу одного вертикально інтегрованого суб`єкта або є афілійованими до них, надають інформацію лише щодо основного двостороннього договору, укладаючи при цьому двосторонні угоди до нього. Наведене унеможливлює отримання Регулятором повної та достовірної інформації про ціну та обсяги купівлі-продажу електричної енергії, перешкоджає здійснення повноцінного моніторингу ринку електричної енергії.

53. З огляду на вищезазначене, виходячи із системного тлумачення положень статті 3 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», статті 3, частини першої статті 5, пункту 10 частини третьої статті 6, частини четвертої статті 66 Закону України «Про ринок електричної енергії», Правил ринку, можна дійти висновку, що Регулятор для належного здійснення державного регулювання ринку електричної енергії уповноважений у процесі здійснення моніторингу ринку отримувати необхідну інформацію від учасників такого ринку, у тому числі від сторін двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії, що входять до складу одного вертикально інтегрованого суб`єкта або є афілійованими між собою, зокрема щодо предмету двостороннього договору, ціни електричної енергії та/або порядку її розрахунку (формування), обсяги електричної енергії та графіки погодинного обсягу купівлі-продажу електричної енергії, строків та порядок постачання електричної енергії.

При цьому відсутність у частині четвертій статті 66 Закону України «Про ринок електричної енергії», прямої вказівки на право Регулятора отримувати інформацію щодо додаткових угод до двостороннього договору, не є свідченням того, що Регулятор не уповноважений здійснювати моніторинг ринку за такими додатковими угодами, оскільки останні є невід`ємними складовими двосторонніх договорів, а також з огляду на те, що реалізація таких повноважень Регулятора слідує з інших положень законів (зокрема, статей 3, 5, 6 Закону України «Про ринок електричної енергії», статті 3 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг»), у тому числі в частині, що стосуються обсягу прав та повноважень Регулятора, а також обов`язків учасників ринку.

54. Отже, зазначення у графі 3 розділу 1 додатку до спірної постанови № 390 «дата додаткової угоди до договору» слугує меті підвищення ефективності здійснення моніторингу ринку електричної енергії Регулятором, структуризації отриманої інформації під час здійснення аналізу ринку електричної енергії та забезпечення ліквідності ринку електричної енергії.

55. На цій підставі Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що постанова НКРЕКП № 390 від 10 березня 2021 року «Про надання інформації щодо двосторонніх договорів, укладених між суб`єктами, що входять до складу одного вертикально інтегрованого суб`єкта або є афілійованими між собою» у частині прийнята Регулятором правомірно, відповідно до вимог чинного законодавства та в межах повноважень останнього.

56. Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 31 травня 2021 року у справі № 917/265/18 та 31 серпня 2021 року у справі № 520/510/20, з огляду на нерелевантність обставин справи спірних правовідносин у сукупності із застосовними положеннями законодавства.

57. Зокрема, справа № 917/265/18 стосувалася стягнення заборгованості за простроченим кредитом. У постанові від 31 травня 2021 року у цій справі Верховний Суд дійшов висновку про необхідність розрізняти поняття «додаток до договору» та «додаткова угода до договору».

58. Колегія суддів не заперечує відмінностей й особливостей цивільно-правового регулювання договору та додаткових угод до нього, проте наведене не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності у Регулятора права на отримання інформації про додаткову угоду для цілей забезпечення ним належного державного регулювання ринку електричної енергії.

59. Що стосується справи № 520/510/20, у якій позивач оскаржував висновок щодо результатів оцінювання службової діяльності державного службовця, то у постанові від 31 серпня 2021 року Верховний Суд вирішував питання про те, за якою процедурою мало проводитись таке оцінювання з огляду на неприведення у відповідність до нового Закону України «Про державну службу» постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців» від 23 серпня 2017 року № 640. При цьому висновки Верховного Суду у цій справі не мають значення для надання правильної правової оцінки правомірності спірної частини постанови НКРЕКП у справі, що розглядається.

60. Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанцій. У ній також не наведено інших міркувань, які не були б предметом перевірки судів попередніх інстанцій та щодо яких не наведено мотивів відхилення відповідного аргументу.

61. Оскільки колегія суддів не вбачає неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи та прийняття рішення, то відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає такі рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

62. Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32- 41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

63. Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.

64. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України», заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява № 30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58), «Бендерський проти України» (заява N 22750/02, пункт 42)).

65. Крім того, у пункті 60 рішення «Helle v. Finland» (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

66. Також у пункті 71 рішення у справі «Peleki v. Greece» (заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (рішення у справі «Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

67. До того ж, у пункті 80 рішення у справі «Perez v. France» (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі «Artico v. Italy», заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі «Van de Hurk v. the Netherlands», заява № 16034/90, пункт 59).

68. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcia Ruiz v. Spain» [GC] (заява № 30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. the Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Водночас, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

69. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява № 18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява № 20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03, пункт 54).

70. Так, у пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.

71. Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка ухвалює рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

72. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

73. З огляду на те, що касаційний суд залишає без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то у силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.Трейдінг» залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді Н.В. Коваленко

В.М. Шарапа