УХВАЛА
29 листопада 2022 року
м. Київ
справа №240/401/19
адміністративне провадження №К/9901/48257/21
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів: Єзерова А.А., Коваленко Н.В., Кравчука В.М., Мороз Л.Л., Рибачука А.І., Стародуба О.П., Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г., Тацій Л.В., Чиркіна С.М., Шарапи В.М.,
розглянувши клопотання адвоката Товариства з обмеженою відповідальністю «Софія-Гамма» Леськова Валерія Петровича про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду адміністративної справи № 240/401/19
за позовом заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави
до Державної служби геології та надр України, Державної комісії України по запасах корисних копалин, Житомирської обласної ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Софія-Гамма»,
про визнання протиправними та скасування державної реєстрації робіт і досліджень, протоколу та рішення,
ВСТАНОВИВ:
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Софія-Гамма» (далі - ТОВ «Софія-Гамма»), Державної служби геології та надр України (далі - Держгеонадра України), Державної комісії України по запасах корисних копалин (далі - ДКЗ України) та Житомирської обласної ради (далі - Житомирська ОР) задоволено, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 травня 2019 року скасовано та прийнято нове рішення: позовну заяву заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави до Держгеонадра України, ДКЗ України, Житомирської обласної ради, третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, - ТОВ «Софія-Гамма» про визнання протиправними та скасування державної реєстрації робіт і досліджень, протоколу № 4058 від 31 серпня 2017 року, рішення № 1277 від 25 жовтня 2018 року залишено без розгляду.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без розгляду позов прокурора, дійшов висновку про те, що Кабінет Міністрів України відповідно до частини другої статті 1, пункту 9 частини першої статті 2, частини другої статті 19, пункту 3 частини першої статті 20, пункту 2 частини першої, частин другої та шостої статті 21, частини третьої статті 24 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», пунктів 2 та 16 частини першої статті 8 Кодексу України «Про надра»; Державна регуляторна служба України відповідно до статті 9-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», підпункту 31 пункту 4 Положення про Державну регуляторну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 року № 724 (далі - Положення № 724), є компетентними та уповноваженими органами, що мають передбачене чинним законодавством право звернення до суду із позовом щодо застосування заходів реагування у сфері державного контролю за законністю процедури отримання надр у користування, у тому числі повноваження на оскарження рішень Держгеонадра про державну реєстрацію робіт і досліджень, пов`язаних з геологічним вивченням надр, рішень ДКЗ України про апробацію та погодження кондицій запасів надр, рішень про погодження та надання дозвільних документів на користування надрами.
Не погоджуючись з постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, заступник керівника Житомирської обласної прокуратури звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2022 року справу № 240/401/19 передано на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
6 вересня 2022 року від адвоката ТОВ «Софія-Гамма» Леськова В.П. надійшло клопотання про передачу адміністративної справи № 240/401/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
В обґрунтування вказаного клопотання скаржник зазначає, що у цій справі існує виключна правова проблема, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, оскільки Верховний Суд неоднаково застосовує положення статті 53 КАС України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» стосовно наявності підстав для звернення прокурора в інтересах держави до суду з посиланням на відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у правовідносинах щодо забезпечення дотримання процедури надання спеціального дозволу на користування надрами.
Заявник зазначає, що виключна правова проблема полягає у необхідності вирішення таких питань:
- чи зводиться компетенція вказаного у частині четвертій статті 53 КАС України органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, до якого прокурор в порядку частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» зобов`язаний попередньо звернутися з повідомленням про виявлене порушення, виключно до судового захисту інтересів держави;
- у випадку, якщо орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції самостійно, за результатами ініційованої прокурором перевірки скасовує в межах наданих йому повноважень незаконне рішення державного органі або органу місцевого самоврядування в досудовому порядку, то чи вважається, що цей суб`єкт владних повноважень не здійснює або неналежним чином здійснює захист законних інтересів держави;
- чи може вважатися відсутнім у розумінні частини п`ятої статті 53 КАС України, абзацу п`ятого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, у разі, якщо спеціальний Закон або КАС України не передбачають конкретного виду позову, з яким такий суб`єкт владних повноважень має право звернутися до суду у відповідних правовідносинах.
Заявник зазначає, що ці питання неоднаково вирішуються у постановах Верховного Суду, який в одних випадках вважає, що функції захисту інтересів держави у сфері спеціального використання надр належать, у першу чергу, Мінприроди України, Держгеонадра України та Держекоінспекції (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 0640/4292/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 826/6673/17, від 27 грудня 2019 року у справі № 826/15235/18, від 7 лютого 2020 року у справі № 240/2400/19, від 19 березня 2020 року у справі № 240/3384/19, від 15 жовтня 2020 року у справі № 620/865/19, від 7 грудня 2020 року у справі № 0640/4293/18, від 8 грудня 2020 року у справі № 240/3433/19 та у справі № 804/6168/17, від 11 березня 2021 року у справі № 240/3382/19, від 12 травня 2021 року у справі № 806/2361/18, від 16 червня 2021 року у справі № 240/4936/18, від 14 вересня 2021 року у справі № 807/965/17, від 25 травня 2022 року у справі № 620/2000/19, від 30 червня 2022 року у справі № 240/3380/19), а повноваженнями щодо здійснення контролю за дотриманням цими органами встановленого порядку надання надр у користування наділені Кабінет Міністрів України та Державна регуляторна служба України (постанови Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 240/400/19 та від 27 січня 2022 року у справі № 240/398/19), але в інших випадках доходить висновку про відсутність у державних органів права звертатися до суду з позовом до інших державних органів, якщо таке право прямо не передбачене відповідним Законом (постанови Верховного Суду від 1 грудня 2021 року у справі № 540/1980/19, від 6 грудня 2021 року у справі № 826/10972/16 та від 22 грудня 2021 року у справі № 640/4083/21).
Крім того, заявник у клопотанні про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначає, що існує виключна правова проблема щодо порядку застосування частини першої статті 346 КАС України, зокрема, з огляду на необхідність вирішення питання про те, чи є підстави для передачі колегією суддів справи на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо вона вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі іншої колегії, однак не вважає за необхідне відступати від висновків, викладених у власних рішеннях.
Проаналізувавши доводи заявника, наведені у зазначеному клопотанні, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду доходить висновку, що воно не підлягає задоволенню з таких мотивів.
Згідно з частиною 1 статті 347 КАС України, питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Частиною 3 цієї статті передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції.
Тому, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне, до вирішення даної справи у касаційному порядку, вирішити клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Частиною п`ятою статті 346 КАС України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
За змістом наведеної норми права, для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників.
Тобто, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Питання застосування судами положень статті 53 КАС України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру», які, головним чином, регулюють процесуальні питання, що виникають у межах вирішення саме публічно-правових спорів, суттєвим чином залежать від обставин конкретної справи та можуть бути вирішені процесуальними механізмами, якими наділений Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відповідно до частини першої статті 346 КАС України.
Отже, питання, порушене адвокатом ТОВ «Софія-Гамма» не відповідає ознакам виключної правової проблеми.
Водночас, неоднаковість судової практики у питанні застосування статті 53 КАС України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру», на яку посилається заявник, міститься у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів, які входять до Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, що відповідно до частини першої статті 346 КАС України є підставою для передачі такої справи на розгляд цієї Палати.
З урахуванням зазначених положень, ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2022 року цю справу було передано на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду.
Стосовно питання про порядок застосування частини першої статті 346 КАС України, Суд зазначає, що згідно з частиною другою статті 356 КАС України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися вказівка про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду.
Отже, у разі, якщо палата, об`єднана палата або Велика Палата Верховного Суду, на розгляд якої передана відповідна справа, дійде висновку про необхідність відступу від правової позиції, раніше сформульованої Верховним Судом, то у постанові зазначається про те, як саме повинна застосовуватися норма права та вказується правова позиція, від якої здійснено відступ. При цьому, незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, для відступу від якої передана справа, вважається, що такий відступ здійснено від правової позиції, викладеної у всіх постановах Великої Палати Верховного Суду або Верховного Суду. У подальшому, під час вирішення тотожних спорів, суди мають враховувати саме останню правову позицію палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 та від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17, та застосованою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 804/937/16, від 16 березня 2020 року у справі № 1.380.2019.001962, від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20, від 25 лютого 2021 року у справі № 580/3469/19, від 6 квітня 2021 року у справі № 640/14645/19 та від 18 травня 2022 року у справі № 160/5259/20.
З огляду на вищенаведене, у задоволенні клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 346, 347, 255, 359 КАС України,
УХВАЛИВ:
1. Відмовити у задоволенні клопотання адвоката Товариства з обмеженою відповідальністю «Софія-Гамма» Леськова Валерія Петровича про передачу адміністративної справи № 240/401/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
2. Копію цієї ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді: А.А. Єзеров
Н.В. Коваленко
В.М. Кравчук
Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук
О.П. Стародуб
С.Г. Стеценко
Т.Г. Стрелець
Л.В. Тацій
С.М. Чиркін
В.М. Шарапа
