ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2022 року
м. Київ
Cправа № 910/14795/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого - Пєскова В. Г.,
суддів: Картере В. І., Огородніка К. М.,
за участю секретаря судового засідання Багнюка І.І.,
за участю представників учасників справи:
представник Арутюнова Р. О. - Дзюба М. Ю.,
представник ПАТ "АК "Київводоканал" - Герасименко І. В.,
представники інших учасників справи судове засідання не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Арутюнова Рубена Оганесовича
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022
у складі колегії суддів: Чорногуза М.Г. (головуючого), Куксова В.В., Мальченко А. О.
та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.12.2021
у складі судді Лиськова М. О.
за позовом Фізичної особи-підприємця Арутюнова Рубена Оганесовича
до Київської міської ради, Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", Акціонерного товариства "Київметробуд"
про стягнення 15 654 686,40 грн,
На розгляд Суду постало питання визначення юрисдикції спору щодо стягнення збитків, завданих знищенням нерухомого майна, належного фізичній особі, яка на час звернення з позовом має статус фізичної особи-підприємця.
ВСТАНОВИВ
Обставини справи
1. 25.06.2009 рішенням Подільського районного суду за Відкритим акціонерним товариством "Експериментальний механічний завод" було визнано право приватної власності, зокрема, на спірну будівлю складу матеріалів цеху номер 8 (літ. "К") площею 1 043 кв.м.
2. 19.10.2009 на підставі договору купівлі-продажу нежилих будівель вказане нерухоме майно було відчужено на користь фізичної особи Арутюнова Рубена Оганесовича , державна реєстрація правочину вчинена 19.10.2009.
3. Відповідно до протоколу Постійної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 43 від 27.07.2015 аварійна ситуація на Головному міському самопливному каналізаційному колекторі по вул. Фрунзе, 71 у Подільському районі міста Києва, що фактично стала причиною демонтажу спірного об`єкту нерухомого майна, мала місце 26.07.2015.
4. Як встановлено судами попередніх інстанцій, спірне нерухоме майно було демонтовано у січні 2016 року.
5. 22.09.2016 прийнято Рішення Київської міської ради № 23/1027 про викуп спірного нерухомого майна.
6. З 18.10.2016, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Арутюнов Р. О. зареєстрований як фізична особа-підприємець.
7. 19.12.2018 проведена державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за позивачем, про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Подання позову
8. У вересні 2021 року ФОП Арутюнов Р. О. звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Київської міської ради, Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - ПАТ "АК "Київводоканал"), Акціонерного товариства "Київметробуд" (далі - АТ "Київметробуд") про стягнення 15 654 686,40 грн.
9. Позовні вимоги мотивовані протиправним знесенням відповідачами об`єкту нерухомого майна, власником якого є позивач.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
10. 08.12.2021 ухвалою Господарського суду міста Києва провадження у справі № 910/14795/21 закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Роз`яснено ФОП Арутюнову Р. О., що даний позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
11. Суд першої інстанції, встановивши, що спірне нерухоме майно, було придбано та зареєстровано за позивачем як фізичною особою, а не ФОП для здійснення господарської діяльності, дійшов висновку, що у даному спорі шкоду завдано позивачу саме як фізичній особі, а не фізичній особі - підприємцю, оскільки доказів використання зазначеної будівлі у господарській діяльності позивачем не надано.
12. Таким чином, суд дійшов висновку, що беручи до уваги відсутність імперативних норм процесуального закону про віднесення такого виду спору до юрисдикції господарських судів, то спір у даній справі має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
13. 14.06.2022 постановою Північного апеляційного господарського суду ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 залишено без змін.
14. Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що у даному спорі шкоду завдано позивачу саме як фізичній особі, а не фізичній особі-підприємцю, оскільки доказів використання спірної будівлі у господарській діяльності позивачем не надано, а тому майновий спір у даній справі має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
15. 11.07.2022 ФОП Арутюновим Р. О. подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
16. Обґрунтовуючи підстави касаційної скарження, ФОП Арутюнов Р. О. стверджує про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах та, на думку скаржника, спір щодо нерухомого майна, яке набуте у власність фізичною особою до здобуття нею статусу ФОП , проте під час звернення до суду з позовом таке майно використовується нею у підприємницькій діяльності і порушене право полягає у неможливості використання майна у підприємницькій діяльності, належить розглядати в порядку господарського судочинства.
17. Скаржник також посилається на статтю 4 ГПК України та стверджує, що критеріями належності справи до господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад та характер спірних правовідносин.
18. Також, скаржник вважає помилковим посилання суду апеляційної інстанції на висновки у постанові Верховного Суду у справі № 916/1261/18 від 03.07.2019, оскільки правовідносини у ній не є подібними до цієї справи, а суд апеляційної інстанції також не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду щодо подібності правовідносин у справі № 910/17999/16 від 27.03.2018, у справі № 910/24257/16 від 25.04.2018.
Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу
19. 29.08.2022 до Верховного Суду від ПАТ "АК "Київводоканал" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відповідач стверджує, що оскільки предметом даного спору є відшкодування реальних збитків, завданих фізичній особі як власнику майна, а не упущеної вигоди, то такий спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
20. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
21. Оцінивши доводи касаційної скарги, здійснивши перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарги з огляду на таке.
22. Предметом касаційного перегляду у цій справі стало питання визначення юрисдикції спору щодо стягнення збитків, завданих знищенням нерухомого майна, належного фізичній особі, яка на час звернення з позовом має статус фізичної особи-підприємця.
23. Отже, вирішуючи питання щодо віднесення спору у цій справі до юрисдикції господарського чи цивільного суду, колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.
24. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
25. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
26. Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
27. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
28. Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
29. Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.
30. Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
31. За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу.
32. Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
33. З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.
34. Як вже зазначалося вище, у цій справі з позовом до Київської міської ради, ПАТ "АК "Київводоканал" та АТ "Київметробуд" про стягнення суми реальних збитків, завданих знесенням належного позивачу нерухомого майна, звернувся Арутюнов Р. О. та самостійно визначив свій статус позивача як фізичної особи-підприємця.
35. Водночас, судами попередніх інстанцій встановлено, що нерухоме майно в АДРЕСА_1 було придбано Арутюновим Р. О. 19.10.2009 на підставі договору купівлі-продажу як фізичною особою. Демонтаж спірного приміщення проводився у січні 2016 року, а статус фізичної особи-підприємця позивачем набуто 18.10.2016, тобто вже після демонтажу спірного майна.
36. Судами також встановлено, що доказів того, що позивач у спірний період часу (2016 рік) використовував саме спірне нерухоме майно (нежитлову будівлю складу матеріалів цеху номер 8 (літ "К") у своїй господарській діяльності, як фізична особа-підприємець, матеріали справи не містять, а надані позивачем договори оренди не стосуються спірного нерухомого майна.
37. Суд звертає увагу, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
38. Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
39. Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
40. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Така правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18.
41. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі № 548/981/15-ц також звернула увагу, що наявність такого статусу (ФОП) в особи, яка є стороною в справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємцем вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах.
42. Отже, у цій справі, за встановлених судами попередніх інстанцій обставин набуття спірного нерухомого майна Арутюновим Р. О. як фізичною особою, відсутність доказів використання цього майна у господарській діяльності позивача, а також набуття позивачем статусу ФОП вже після демонтажу спірної нерухомості, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що у даному спорі шкоду завдано позивачу саме як фізичній особі.
43. За таких обставин, Верховний Суд вважає, що судами попередніх інстанцій вірно враховано наведені вище критерії розмежування судової юрисдикції та зроблено обґрунтований висновок, що цей спір підлягає розгляду судом цивільної юрисдикції, оскільки позивач у цьому спорі є фізичною особою, а спірні правовідносини не мають господарського (підприємницького) характеру.
44. При цьому, Суд зауважує, що набуття позивачем в майбутньому статусу фізичної особи-підприємця не змінює спірних правовідносин у цій справі.
45. Колегія суддів звертає увагу також на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 548/981/15-ц, в якій Велика Палата визнала необґрунтованими твердження відповідача про те, що справа має розглядатися за правилами господарського судочинства лише тому, що відповідач зареєстрована фізичною особою-підприємцем та зауважила, що у справі № 548/981/15-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідач саме як фізична особа уклала договори поруки й іпотеки, забезпечивши виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором. А тому набула цивільні права й обов`язки у спірних правовідносинах не як суб`єкт господарювання.
46. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
47. Наведена норма підлягає застосуванню, якщо предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.
48. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що у цій справі судами попередніх інстанцій вірно застосовано положення пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України про закриття провадження у справі, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а доводи касаційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків судів.
49. Щодо доводів касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду у спірних правовідносинах та помилковість посилання суду апеляційної інстанції на висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/1261/18 від 03.07.2019, оскільки правовідносини у ній не є подібними до цієї справи, колегія суддів відзначає таке.
50. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), дійшла висновку про необхідність конкретизувати висновки, зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/17999/16 від 27.03.2018, у справі № 910/24257/16 від 25.04.2018, на які посилається скаржник у цій справі.
51. Так, у справі № 233/2021/19 Велика Палата дійшла висновку, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
52. Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції зробив посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/1261/18, в якій вирішувався спір про стягнення міською радою збитків, внаслідок незаконного використання земельних ділянок особами, які були зареєстровані фізичними особами підприємцями та використовували земельну ділянку для господарської діяльності, правовідносини в якій не є подібними до цієї справи.
53. Колегія суддів Верховного Суду вважає, що з урахуванням наведеної вище правової позиції у справі № 233/2021/19 щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", суд апеляційної інстанції вірно врахував висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18, яка хоч і різниться із цією справою за суб`єктним складом і предметом спору, однак за своїм змістом (розмежування судової юрисдикції у спорі з фізичною особою/фізичної особою підприємцем) є подібними. Враховуючи наведене, Суд не вбачає підстав для формування висновку Верховного Суду у цій справі.
54. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних ухвали та постанови про закриття провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України не знайшли свого підтвердження, а Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів.
55. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
56. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.
Б. Висновки щодо застосування норми права
57. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. У спорі, де стороною є фізична особа, вирішення питання про юрисдикційність залежить також від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
58. У цій справі про стягнення суми реальних збитків, завданих знесенням нерухомого майна, враховуючи, що спірне майно було набуте позивачем як фізичною особою, не використовувалось у господарській діяльності позивача, а статус ФОП ним набуто вже після демонтажу спірної нерухомості, то цей спір підлягає розгляду судом цивільної юрисдикції, оскільки позивач у цьому спорі є фізичною особою, а спірні правовідносини не мають господарського (підприємницького) характеру.
В. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
59. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що ухвала та постанова у справі прийняті з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права.
60. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга ФОП Арутюнова Р. О. підлягає залишенню без задоволення, а прийняті у справі постанова Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 та ухвала Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 - залишенню без змін.
Г. Розподіл судових витрат
61. У зв`язку з тим, що Суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,
ПОСТАНОВИВ :
1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Арутюнова Рубена Оганесовича залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Пєсков
Судді В. Картере
К. Огороднік
