ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 липня 2022 року
м. Київ
Справа № 908/3468/13
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Пєскова В. Г.
за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.
за участю представників:
Макарова К. Г.: (особисто, в режимі відеоконференції), адвоката Погрібної С. О. (в режимі відеоконференції)
Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро": Борейко Н. О. (в режимі відеоконференції)
арбітражного керуючого Оберемка Романа Анатолійовича (особисто, в режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2022
у складі колегії суддів: Паруснікова Ю. Б., Білецької Л. М., Верхогляд Т. А.
у справі за позовом ОСОБА_1
до
1. Публічного акціонерного товариства "Запорізький сталепрокатний завод"
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомаш-Інвест"
3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Метизи"
4. Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"
5. Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький Емальпосуд"
про визнання недійсним договору застави від 05.05.2008 № 050508-Z (із змінами та доповненнями), укладеного між ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" і ПАТ "Банк Кредит Дніпро", права вимоги за яким передано ТОВ "Енергомаш-Інвест" відповідно до договору про відступлення прав вимоги від 25.07.2013 № 2507/1
в межах справи № 908/3468/13
про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Запорізький сталепрокатний завод"
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Вступ
1. У межах справи про банкрутство Акціонерного товариства Акціонер оспорив укладений цим товариством договір застави, стверджуючи про порушення його корпоративних прав через укладення оспорюваної угоди всупереч приписів спеціального закону щодо вчинення правочинів із заінтересованістю.
2. Місцевий господарський суд позов задовольнив, дійшовши висновку, що наглядова рада Акціонерного товариства не могла ухвалювати рішення щодо оспорюваного правочину, тому позивач, як акціонер чиї корпоративні права порушено, мав право на звернення до господарського суду з вимогою про визнання недійсними договорів укладених цим товариством.
3. Апеляційний суд рішення першої інстанції скасував та відмовив у задоволенні позовних вимог Акціонера, зазначивши, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх корпоративних прав, адже акціонери (учасники) господарського товариства мають право на судовий захист належних їм корпоративних прав лише у прямо визначених законом випадках, до переліку яких даний випадок не належить.
4. У цій справі за касаційною скаргою Акціонера підлягають вирішенню питання:
- застосування статей 71, 72 Закону України "Про акціонерні товариства" до спірних правовідносин;
- чи наділений позивач правом на судовий захист своїх інтересів шляхом оспорювання правочинів Акціонерного товариства.
5. Верховний Суд з висновками судів попередніх інстанцій не погодився та направив справу на новий розгляд, виходячи з такого.
Короткий зміст і підстави позову
6. 16.03.2016 до суду від ОСОБА_1 надійшла позовна заява вих. від 15.03.2016 вх. № 77/09-05 від 16.03.2016 (з урахуванням заяви ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог у зв`язку з відмовою від частини позовних вимог) про часткове визнання недійсним договору застави від 05.05.2008 № 050508-Z (із змінами та доповненнями), укладеного між Публічним акціонерним товариством "Запорізький сталепрокатний завод" (далі - ПАТ "ЗСЗ", відповідач-1) і Публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" (далі - ПАТ "Банк Кредит Дніпро", відповідач-4) в частині забезпечення кредиторських вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Метизи" (далі - ТОВ "ТД "Метизи", відповідач-3), права вимоги по якому передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Енергомаш-Інвест" (далі - ТОВ "Енергомаш-Інвест", відповідач-2) за договором про відступлення прав вимоги від 25.07.2013 № 250713/1.
7. На думку ОСОБА_1 , саме з укладенням незаконних правочинів, зокрема, договору застави від 05.05.2008 № 050508-Z (оспорюваний правочин) ПАТ "ЗСЗ" доведене до банкрутства, і саме ці обставини свідчать про допущене з боку товариства порушення корпоративних прав ОСОБА_1 , як акціонера ПАТ "ЗСЗ".
8. Звертаючись до господарського суду з позовом про визнання договору застави № 050508-Z від 05.05.2008 (зі змінами та доповненнями) недійсним, позивач обґрунтував свою позицію тим, що угода є недійсною відповідно до положень частини першої статті 92, частини першої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства" від 19.09.2008 № 514-VІ , оскільки рішення про укладання спірного договору прийнято не загальними зборами відповідача-1, а наглядовою радою відповідача-1, більшість членів якої є членами однієї сім`ї, які є заінтересованими особами без повідомлення про заінтересованість ПАТ "ЗСЗ".
9. У зв`язку з тим, що рішення про укладення договору застави приймалося не загальними зборами товариства, а наглядова рада разом з правлінням вийшли за межі своїх повноважень, діяли недобросовісно, нерозумно та не в інтересах ПАТ "ЗСЗ", чим було допущено порушення приписів статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства", частини першої статті 92, частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, позивач стверджував, що договір застави від 05.05.2008 № 050508-Z (зі змінами та доповненнями) має бути визнаний недійсним на підставі статті 72 Закону України "Про акціонерні товариства".
Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
10. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 29.10.2013 прийнято заяву про порушення справи про банкрутство ПАТ "ЗСЗ" до розгляду.
11. Постановою суду від 30.03.2015 процедуру санації ПАТ "ЗСЗ" (код ЄДРПОУ 00191247) припинено. Припинено повноваження керуючого санацією Нагіх Людмили Костянтинівни. Визнано ПАТ "ЗСЗ" банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором призначено арбітражного керуючого Нагіх Людмилу Костянтинівну.
12. Постановою суду від 26.03.2018, постанову Господарського суду Запорізької області № 908/3468/13 від 30.03.2015 скасовано. Припинено повноваження ліквідатора ПАТ "ЗСЗ" - Нагіх Людмили Костянтинівни. Відновлено процедуру санації ПАТ "ЗСЗ" та повноваження керуючого санацією Нагіх Людмили Костянтинівни.
13. Ухвалою суду від 14.04.2020 заяву арбітражного керуючого Нагіх Людмили Костянтинівни - задоволено. Відсторонено арбітражного керуючого Нагіх Людмилу Костянтинівну від виконання повноважень керуючого санацією ПАТ "ЗСЗ". Керуючим санацією ПАТ "ЗСЗ" призначено арбітражного керуючого Оберемка Романа Анатолійовича.
14. У справі № 908/3468/13 продовжується процедура санації.
15. Під час попереднього розгляду вимог позивача в окремому позовному провадженні постановою Вищого господарського суду України від 22.03.2017 у справі № 908/719/16 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.12.2016 та рішення Господарського суду Запорізької області від 19.07.2016 у справі № 908/719/16 скасовано. Справу № 908/719/16 передано до Господарського суду Запорізької області для нового розгляду по суті в межах справи № 908/3468/13 про банкрутство ПАТ "ЗСЗ".
16. У цій постанові Вищий господарський суд України вказав на те, що судами першої та апеляційної інстанції не було встановлено обставини щодо порушення чи відсутності порушення корпоративних прав ОСОБА_1 , як акціонера, оскільки суди в порушення статті 11128 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (чинної на момент прийняття судових рішень) проігнорували позицію Верховного Суду України, викладену в постановах № 911/2089/14 від 21.01.2015, № 911/2435/14 від 01.07.2015, та не з`ясували чи дозволяє частка ОСОБА_1 впливати на результати загальних зборів товариства, а отже чи має така особа право на звернення до господарського суду про визнання недійсними договорів, укладених між товариством та третіми особами. Тобто суди повинні встановити право особи, яка в силу належного їй розміру частки у статутному капіталі товариства може впливати на результати голосування на загальних зборах товариства, на звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору.
17. Під час нового розгляду справи в межах справи № 908/3468/13 про банкрутство ПАТ "ЗСЗ", місцевим господарським судом встановлено, що ОСОБА_1 є акціонером ПАТ "ЗСЗ" із загальним обсягом акцій 40 036 шт. (22,8213 %), про що свідчить виписка про стан рахунку у цінних паперах № 032577.
18. На підставі наявних в матеріалах справи документів, місцевим господарським судом також встановлено, що 05.05.2008 між ЗАТ КБ "Кредит-Дніпро" (правонаступником якого є відповідач-4) та відповідачем-3 - ТОВ "ТД "Метизи" (позичальник) укладено кредитний договір № 050508-КЛВ, за умовами якого Банк зобов`язався відкрити ТОВ "ТД "Метизи" відкличну відновлювальну кредитну лінію в національній валюті України в межах загальної суми 6 000 000 грн, а відповідач-3 зобов`язався повернути кредит не пізніше 04.05.2009 та сплатити проценти за користування кредитами, на умовах передбачених договором.
19. Також, між ПАТ "Банк Кредит Дніпро" та позичальником - ТОВ "ТД "Метизи" 01.09.2010 укладено договір № 010910 про зміну кредитного договору за яким договір від 05.05.2008 № 050508-КЛВ викладено в новій редакції, відповідно до якої Банк зобов`язався надати позичальнику кредити (транші) в національній валюті України, в межах загальної суми 1 500 000,00 грн на основі договорів про надання кредиту (траншу) до договору, які є невід`ємною частиною.
20. Договором від 15.06.2012 про зміну кредитного договору кінцеву дату повернення кредиту визначено15.07.2012.
21. На забезпечення виконання ТОВ "ТД "Метизи" умов кредитного договору від 05.05.2008 № 050508-КЛВ між ЗАТ КБ "Кредит-Дніпро" та ВАТ "ЗСЗ" (правонаступником якого є відповідач-1), як заставодавцем, укладено договір застави від 05.05.2008 № 050508-Z (далі - договір застави).
22. До договору застави укладені договори про зміну від 30.12.2010 яким договір застави викладено у новій редакції, від 29.04.2011, від 01.09.2011, від 08.10.2011, від 23.12.2011, від 07.03.2012, від 29.04.2012, від 15.05.2012, від 20.07.2012, які є невід`ємними частинами договору застави.
23. Відповідно до п. 1.1. договору від 30.12.2010 про зміну договору застави від 05.05.2008 № 050508-Z, ПАТ "Банк Кредит-Дніпро" (відповідач-4) надав ТОВ "ТД "Метизи" (відповідачу-3) поновлювану траншеву кредитну лінію для поповнення обігових коштів, з лімітом кредитування у сумі 3 500 000,00 грн, відповідно до п. 1.1. кредитного договору-1, зі строком погашення отриманих кредитів 01.09.2011, відповідно до п. 1.2. кредитного договору-1.
24. З матеріалів справи також убачається, що між ПАТ "Банк Кредит Дніпро", як первісним кредитором та ТОВ "Енергомаш-Інвест", як новим кредитором, укладено договір відступлення права вимоги від 25.07.2013 № 250713/1, за умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги, належне первісному кредитору, і стає кредитором за кредитним договором від 05.05.2008 № 050508-КЛВ .
25. Також, умовами п. 6 вказаного договору визначено, що до нового кредитора переходять усі права, які забезпечують виконання зобов`язання боржника, а саме - право заставодержателя за договором застави від 05.05.2008 № 050508-Z, право кредитора за договором поруки від 26.05.2009 № 260509-П.
26. За актом приймання-передачі б/н від 05.09.2013 ПАТ "Банк Кредит Дніпро" передало документи, а ТОВ "Енергомаш-Інвест" прийнято дані документи. Зазначений акт приймання-передачі скріплений підписами повноважних представників сторін та печатками підприємств.
27. У подальшому між ТОВ "Енергомаш-Інвест", як первісним кредитором, та ТОВ "Запорізький емальпосуд", як новим кредитором, укладено договір про відступлення права вимоги від 12.03.2015 № 2/03-15 У , відповідно до умов якого з метою погашення заборгованості боржника - ПАТ "ЗСЗ", первісним кредитором передаються права за кредитним договором від 30.12.2008 № 050508-КЛВ, а новим кредитором приймаються на себе, у порядку та на умовах по даному договору, право вимоги по зобов`язанням боржника.
28. На виконання умов договору про відступлення права вимоги від 12.03.2015 № 2/03-15У ТОВ "Енергомаш-Інвест" та ТОВ "Запорізький емальпосуд" складено акт приймання-передачі документів від 12.03.2015 № 1, який підписано повноважними представниками сторін та скріплено печатками.
29. Судом встановлено, що на момент укладення спірних договорів - в період 2010-2011 років ОСОБА_1 був акціонером ПАТ "ЗСЗ", про що свідчить виданий йому в липні 2002 року товариством та депозитарною установою - ТОВ "Криворізька депозитарна компанія" сертифікат акцій № 010104 на 16 234 шт. простих іменних акцій.
30. Згідно з протоколом загальних зборів акціонерів ПАТ "ЗСЗ" від 16.03.2010 № 16 членами наглядової ради товариства призначено ОСОБА_2 (батько), ОСОБА_3 (син), ОСОБА_4 (донька), ОСОБА_5 (зять) та ОСОБА_6 . За рішенням загальних зборів від 18.03.2008 членом наглядової ради призначено ОСОБА_5 (зять), переобрано голову наглядової ради - звільнено ОСОБА_2 (батько) та призначено ОСОБА_3 (син). Отже, більшість членів наглядової ради є особами однієї сім`ї. Крім того, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є одночасно членами наглядової ради ПАТ "ЗСЗ" та засновниками ТОВ "ТД "Метизи" з частками по 50 %, а ОСОБА_3 є ще й членом виконавчого органу ТОВ "ТД "Метизи" - генеральним директором.
31. За змістом протоколу річних загальних зборів акціонерів ПАТ "ЗСЗ" від 24.07.2012 № 18 наглядова рада діяла у тому ж складі (обрана рішенням зборів від 16.03.2010).
32. Згідно з листом відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації ГТУЮ у Дніпропетровській області № 2246/03.1-38 від 17.05.2016 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 (до реєстрації шлюбів - ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 .
33. Зазначене підтверджено наданими відділом державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації ГТУЮ у Дніпропетровській області засвідченими копіями актів цивільного стану: про народження ОСОБА_3 від 05.09.1974 № 2175 та про народження ОСОБА_4 від 01.10.1978 № 1775 , про шлюб від 26.10.1996 № 455 між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 (після шлюбу прізвище ОСОБА_4 ) та розірвання шлюбу від 25.10.2001 № 601 між ОСОБА_4 (дівоче прізвище ОСОБА_4 ) та ОСОБА_9 , про шлюб від 27.11.2004 № 572 між ОСОБА_12 та ОСОБА_4 (дівоче прізвище ОСОБА_4 , а після шлюбу - ОСОБА_4 ), які долучено до матеріалів справи.
34. Крім того, згідно із даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців станом на 28.05.2009 ОСОБА_2 був засновником (50 %), а його син ОСОБА_3 - керівником (генеральним директором) ТОВ "ТД "Метизи".
35. Таким чином три члени наглядової ради відповідача-1 (тобто більшість голосів), перебувають у родинних стосунках.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
36. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.07.2020 позовні вимоги ОСОБА_1 (вх. № 777/09-05 від 16.03.2016) задоволено повністю. Визнано недійсним договір застави № 050508-Z (зі змінами та доповненнями), укладений між ПАТ "ЗСЗ" та ПАТ "Банк Кредит Дніпро", права вимоги по якому передано ТОВ "Енергомаш-Інвест" відповідно до договору про відступлення прав вимоги від 25.07.2013 № 250713/1 в частині забезпечення вимог ПАТ "Банк Кредит Дніпро" за кредитною угодою від 05.05.2008 № 050508-КЛВ.
37. Мотивуючи це рішення місцевий господарський суд зазначив, що під час прийняття наглядовою радою ПАТ "ЗСЗ" спірних рішень, останнім не дотримано вимог статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства", оскільки наглядова рада ПАТ "ЗСЗ" не мала права приймати рішення з питань, щодо яких були прийняті спірні рішення, так як такі рішення мали бути прийняті загальними зборами акціонерного товариства.
38. Відтак, суд дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_1 був акціонером ПАТ "ЗСЗ", і рішення з питань, щодо яких були прийняті спірні рішення мали бути прийняті загальними зборами акціонерного товариства, спірні рішення безпосередньо порушують корпоративні права позивача, визначені частиною першою статті 167 ГК України, що саме і зазначено позивачем, підставою позову.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
39. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2022 апеляційну скаргу АТ "Банк Кредит Дніпро" задоволено. Рішення Господарського суду Запорізької області від 06.07.2020 скасовано повністю і прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.
40. Мотивуючи відмову у задоволенні позову апеляційний суд вказав, що за загальним правилом акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства. Легітимні інтереси господарського товариства формулюються його вищими органами і захищаються в суді виконавчими органами останнього, а не окремим акціонером (учасником). Такий правовий висновок Верховного Суду підлягає врахуванню у справі, що переглядається.
41. Отже, на час розгляду справи існує чітка та послідовна судова практика Великої Палати Верховного Суду щодо неможливості учасника (акціонера) звертатися з позовом в інтересах господарського товариства, крім випадків, визначених законом, оскільки укладення спірних договорів не є прямим порушенням прав позивача на участь у товаристві та управлінні ним, а є наслідком господарської діяльності товариства та результатом розпорядження юридичною особою власним майном.
42. Лише у виключних випадках, що прямо визначені законом, акціонери (учасники) господарського товариства мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів товариства поза відносинами товариства, зокрема відповідно до частини дванадцятої статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства", статті 54 ГПК України, проте підстави позову у цій справі до переліку таких виключень не належать.
43. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 обрано неналежний спосіб захисту своїх корпоративних прав, а тому його позов задоволенню не підлягає.
Рух касаційної скарги
44. 19.02.2022 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 908/3468/13.
45. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 908/3468/13 визначено колегію суддів у складі: Банасько О. О. - головуючий, Картере В. І., Пєсков В. Г., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 22.02.2022.
46. Ухвалою Верховного Суду від 12.04.2022 відкрито касаційне провадження, надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу та призначено справу до розгляду на 09.06.2022.
47. Ухвалами Верховного Суду розгляд справи відкладався на 23.06.2022 та в подальшому на 21.07.2022.
48. У зв`язку з перебуванням судді Картере В. І. у відпустці, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 908/3468/13 визначено колегію суддів Верховного Суду: Банасько О. О. (головуючий), Білоус В. В., Пєсков В. Г., що підтверджується протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 19.07.2022.
49. 21.06.2022 до Верховного Суду від ФОП Руденка А. П. надійшла заява про розгляд справи без його участі.
50. У судовому засіданні 21.06.2022 взяли участь скаржник та його представник, відповідач 4 та арбітражний керуючий, інші учасники справи явку своїх представників не забезпечили.
51. Заяв від учасників справи щодо неможливості участі у судовому засіданні їх представників чи реалізувати свої процесуальні права станом на час розгляду скарги до суду касаційної інстанції не надійшло.
52. Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
53. Участь представників сторін у судовому засіданні, призначеному на 21.07.2022, обов`язковою не визнавалася.
54. З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявного у судовому засіданні складу учасників.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Вимоги та підстави касаційної скарги
55. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2022 скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Запорізької області від 06.07.2020.
56. Касант в якості підстав касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 та пункт 2 частини першої статті 310 ГПК України зазначаючи в контексті цієї підстави, що суд апеляційної інстанції:
- неправильно застосував норми матеріального права (статті 58 Конституції України, статті 72 Закону України "Про акціонерні товариства", статей 3, 13 ЦК України;
- порушив норми процесуального права (в частині ухвалення судового рішення суддею, якому було неодноразово заявлено обґрунтований відвід та щодо строків розгляду справи в апеляційній інстанції);
- не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: від 01.02.2022 у справі № 904/141/20; від 01.07.2020 у справі № 910/15925/18; від 11.12.2018 у справі № 908/602/16 та від 06.02.2019 у справі № 908/3468/13; від 16.07.2020 у справі № 908/2828/19; від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18, від 16.01.2019 у справі № 521/17654/15-у, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 812/292/18, від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц;
- не застосував принципів верховенства права, добросовісної поведінки та заборони зловживання правом, а також залишив поза увагою те, що обраний позивачем спосіб захисту його прав є ефективним за обставин цієї справи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
57. Арбітражний керуючий Оберемко Р. А. подав відзив на касаційну скаргу та пояснення у яких просив касаційну скаргу задовольнити повністю з підстав, подібних до доводів касанта.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій
58. Щодо наведених у пункті 4 цієї постанови питань, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, беручи до уваги приписи статті 300 ГПК України, зазначає таке.
59. Відповідно до частин першою та другою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
60. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).
61. Частиною третьої статті 215 ЦК України визначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
62. Отже закон передбачає право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а положення, закріплені у спеціальній нормі (частині третій статті 215 ЦК України), що стосується недійсності правочину, передбачають можливість оскарження правочину зацікавленою особою, яка не є стороною договору.
63. Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, а тому, виходячи з вимог статті 16 ЦК України, статті 4 ГПК України, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
64. Аналогічні висновки містяться у значній кількості постанов Верховного Суду, ухвалених як у господарських, так і цивільних справах, і по суті є універсальними - тобто не залежать від конкретних обставин справи, а застосовуються у всіх випадках, коли особа, яка не є учасником правочину подає позов про визнання його недійсним (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, постанови Верховного Суду від 29.09.2021 у справі № 910/5529/19, від 01.12.2021 у справі № 910/10754/20, від 13.01.2022 у справі № 914/1962/19, від 18.05.2022 у справі № 916/1383/21).
65. Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
66. Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, 02.02.2021 у справі № 925/642/19).
67. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (пункти 6.5 - 6.7 постанови Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
68. Як вже зазначалося вище, у позові ОСОБА_1 пославшись на приписи частини першої статті 92, частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, статей 71, 72 Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 № 514-VI просив визнати недійсним договір застави № 050508-Z (зі змінами та доповненнями), оскільки вважає рішення про укладення спірного договору прийнятим не загальними зборами, а наглядовою радою відповідача-1, більшість членів якої є членами однієї сім`ї, а тому є заінтересованими особами.
69. Отже, позивач посилався на порушення його прав, як акціонера боржника, що на його думку, відбулося саме внаслідок вчинення незаконних правочинів щодо майна ПАТ "ЗСЗ", зокрема оспорюваного у цій справі.
70. 16.03.2016 ОСОБА_1 звернувся із позовом про визнання недійсним договору застави від 05.05.2008 № 050508-Z між ЗАТ КБ "Кредит-Дніпро" та ВАТ "ЗСЗ", зі змінами і доповненнями від 30.12.2010, від 29.04.2011, від 01.09.2011, від 08.10.2011, від 23.12.2011, від 07.03.2012, від 29.04.2012, від 15.05.2012, від 20.07.2012, яким забезпечено зобов`язання ТОВ "ТД "Метизи" за кредитним договором від 05.05.2008 № 050508-КЛВ.
71. Як правильно зазначив апеляційний суд на час укладення оспорюваного правочину частиною другою статті 72 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції Закону від 17.09.2008 № 514-VI) було передбачено, що у разі недотримання особою, заінтересованою у вчиненні товариством правочину, вимог, передбачених статтею 71 цього Закону, та вчинення товариством правочину з юридичною особою, всі акції (частки, паї) якої належать цій особі та/або її афілійованим особам, товариство або будь-хто з його акціонерів має право вимагати визнання цього правочину судом недійсним і відшкодування збитків та/або моральної шкоди.
72. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про акціонерні товариства" щодо вдосконалення механізму діяльності акціонерних товариств" № 2994-VI від 03.02.2011, що набрав чинності 02.03.2011, текст статті 72 було викладено в іншій редакції: "правочин, вчинений з порушенням вимог статті 71 цього Закону, може бути визнано судом недійсним". Відповідальність за шкоду, заподіяну товариству правочином, вчиненим з порушенням вимог статті 71 цього Закону, несе особа, заінтересована у вчиненні акціонерним товариством такого правочину.
73. Натомість, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" від 07.04.2015 № 289-VIII, який набрав чинність 01.05.2016, статтю 72 Закону України "Про акціонерні товариства" була викладена в новій редакції, і норма про можливість визнання правочину судом недійсним була виключена.
74. Так, діючою до сьогодні редакцією статті 72 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що значний правочин, правочин, щодо якого є заінтересованість, вчинений з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки акціонерного товариства лише у разі подальшого схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення. Подальше схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки акціонерного товариства з моменту вчинення цього правочину.
75. Окремо у статті 71 цього Закону зазначалося, що відповідальність за шкоду, заподіяну акціонерному товариству правочином, вчиненим з порушенням вимог цієї статті, несе особа, заінтересована у вчиненні акціонерним товариством такого правочину.
76. Водночас, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX внесені зміни до статті 71 Закону, зокрема:
частину одинадцяту викладено в такій редакції:
"11. Солідарну відповідальність за шкоду, заподіяну товариству правочином, вчиненим з порушенням цієї статті, несуть особа, яка порушила вимоги цього Закону, та особа, заінтересована у вчиненні акціонерним товариством такого правочину»;
доповнено частиною дванадцятою такого змісту:
"12. Правочин із заінтересованістю, вчинений на умовах, які за висновком залученої відповідно до цієї статті особи (незалежного аудитора, суб`єкта оціночної діяльності або іншої особи, яка має відповідну кваліфікацію) є для товариства гіршими за звичайні ринкові умови, може бути визнаний судом недійсним за позовом акціонера товариства.
Збитки, завдані акціонерному товариству внаслідок вчинення такого правочину (у тому числі різниця між ціною правочину та ринковою ціною), відшкодовуються солідарно особою, заінтересованою у вчиненні товариством такого правочину, а також членами наглядової ради товариства, які проголосували за надання згоди на вчинення такого правочину (у разі надання наглядовою радою згоди на вчинення правочину)".
77. Ці зміни набрали чинності з 01.01.2020 згідно з пунктом 2 частини розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX.
78. Таким чином до 02.03.2011 Законом України "Про акціонерні товариства" прямо був визначений такий правовий наслідок вчинення правочину, щодо якого є заінтересованість, з порушенням порядку прийняття рішення про його вчинення, як: право акціонера вимагати визнання цього правочину судом недійсним.
79. У період з 02.03.2011 по 01.05.2016 спеціальний закон передбачав, що такий правочин може бути визнано судом недійсним (без виокремлення кола осіб, що мають звертатися з таким позовом), а також зазначено, що відповідальність за шкоду несе особа, заінтересована у вчиненні акціонерним товариством такого правочину.
80. Як зазначалося вище, спірний договір застави укладено 05.05.2008, тоді як Закон України "Про акціонерні товариства" № 514-VI від 17.09.2008 набрав чинності з 29.04.2009.
81. Водночас вирішуючи питання щодо застосування певної редакції Закону України "Про акціонерні товариства" до спірних правовідносин апеляційний суд залишив поза увагою, що оспорюваний договір застави був викладений у новій редакції згідно з договором від 30.12.2010, тобто на час дії норми, що прямо визначала право акціонера вимагати визнання цього правочину недійсним у судовому порядку у разі порушенням порядку прийняття рішення щодо вчинення правочину із заінтересованістю
82. До того ж на час внесення змін до договору застави від 05.05.2008 № 050508-Z відповідно до договорів від 29.04.2011, від 01.09.2011, від 08.10.2011, від 23.12.2011, від 07.03.2012, від 29.04.2012, від 15.05.2012, від 20.07.2012 та на час звернення ОСОБА_1 із позовом у даній справі спеціальний закон передбачав можливість визнання недійсним правочину у разі певних порушень у прийнятті рішення щодо його вчинення.
83. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позов ОСОБА_1 спрямований на захист його корпоративних прав.
84. Відповідно до пункту 8 частини першої Закону України "Про акціонерні товариства" корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.
85. За змістом статті 25 цього Закону кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на:
1) участь в управлінні акціонерним товариством;
2) отримання дивідендів;
3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства.
86. Акціонери-власники простих акцій товариства можуть мати й інші права, передбачені актами законодавства та статутом акціонерного товариства.
87. За змістом пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
88. За змістом статті 167 Господарського кодексу України правомочність учасника (акціонера, члена) на участь в управлінні господарською організацію, зокрема, шляхом участі в загальних зборах, є однією зі складових корпоративних прав.
89. Отже норми процесуального права передбачають можливість виникнення та існування між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом) спору щодо управління такою юридичною особою.
90. Відповідно до статті 97 ЦК України управління товариством здійснюють дані органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
91. Згідно з частинами першою, третьою статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства.
92. Учасник товариства не має права голосу при прийнятті загальними зборами товариства рішень з питань щодо вчинення з ним правочину та щодо спору між ним і товариством, якщо інше не встановлено законом. Це правило не застосовується у товаристві з одним учасником.
93. Проте слід урахувати можливу наявність в учасника господарського товариства інших (не корпоративних) прав, а також власних інтересів, зокрема і тих інтересів, що є пов`язаними з корпоративними правами, щодо спірного правочину.
94. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Інтерес учасника господарського товариства також може полягати у поверненні майна товариству, у тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
95. Як правило, у подібних спорах інтерес учасника господарського товариства полягає у збереженні певного майнового та фінансового стану товариства, його ліквідних активів, що обумовлює подання учасником товариства до суду позову про визнання недійсними вчинених цим товариством правочинів, які спрямовані на погіршення такого стану, є вочевидь збитковими для товариства, не мають зрозумілої економічної мети, вчиняються вочевидь всупереч інтересам товариства та майновим інтересам учасника товариства.
96. Фактично предметом розгляду у цій справі є вимоги акціонера про визнання недійсним правочину акціонерного товариства із вчиненням якого позивач пов`язував банкрутство товариства і як наслідок порушення своїх корпоративних прав .
97. Позов ОСОБА_1 розглядався в позовному провадженні в межах справи про банкрутство ПАТ "ЗСЗ", що перебуває на стадії санації боржника.
98. Верховний Суд неодноразово зауважував, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (див. висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 918/420/16, постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі № 911/2043).
99. Верховний Суд звертає увагу на те, що наразі вже сформована усталена судова практика про можливість оскарження такого (фраудаторного) правочину особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо ця особа доведе, що особа, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед кредитором.
100. Зокрема такий інститут врегульовано нормами статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства.
101. Не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) (висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).
102. При цьому при розгляді таких позовів суду слід враховувати те, що звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору направлене на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.
103. У разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.
104. Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17).
105. Відповідно до частин першої та другої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
106. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
107. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1.рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).
108. Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
109. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.
110. Подібні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (№ 905/1646/17).
111. У справі, що розглядається суди мали вирішити питання наявності в акціонера права на оспорювання правочину боржника, наслідком якого могло бути відчуження активів, у справі про банкрутство, з урахуванням чого суд також зважає на таке.
112. Згідно з частинами першою, сьомою статті 45 Закону про банкрутство (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення) кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею. При цьому в п`яту чергу задовольняються, зокрема вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства. У разі якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи-банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств - органу приватизації для прийняття рішень щодо подальшого розпорядження таким майном.
113. Подібне за змістом правове регулювання містить пункту 5 частини першої статті 64 та частини п`ятої статті 65 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), яким визначено, що кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому в п`яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства, а якщо майна банкрута вистачило для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі, він вважається таким, що не має боргів і може продовжувати свою підприємницьку діяльність.
114. До того ж, попри певні обмеження корпоративних прав (відповідно до частин п`ятої, восьмої статті 22, частини четвертої статті 28, частини першої статті 38 Закону про банкрутство та частин п`ятої, сьомої статті 44, частини четвертої статті 50, частини першої статті 60 КУзПБ), у засновників (учасників, акціонерів) боржника на усіх етапах провадження зберігаються щонайменше майнові інтереси стосовно боржника, в тому числі специфічного характеру, що виникають саме у зв`язку з банкрутством боржника.
115. Частиною п`ятою статті 41 Закону про банкрутство передбачено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.
116. Такі ж самі приписи містить частина друга статті 61 КУзПБ, який вступив в дію з 21.10.2019, положення якої щодо субсидіарної відповідальності є аналогічні змісту частини п`ятої статті 41 Закону про банкрутство (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 916/1105/16).
117. Ці спеціальні положення кореспондуються з приписами частини першої статті 619 ЦК України, 215 ГК України та у сукупності регламентують порядок покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на його засновників (учасників, акціонерів), що втілено в актуальній правовій позиції щодо можливості подання ліквідатором заяви про покладення субсидіарної відповідальності не раніше ніж після завершення реалізації об`єктів ліквідаційної маси та розрахунків з кредиторами на підставі вчинення такої реалізації у ліквідаційній процедурі, яка викладена Верховним Судом у постановах від 10.06.2020 у справі № 911/3513/16, від 17.06.2020 у справі № 923/590/18, від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16).
118. До того ж, за частиною п`ятою статті 41 Закону про банкрутство (частиною другою статті 61 КУзПБ з 21.10.2019) на засновників (учасників, акціонерів) боржника у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями, а розмір таких вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою абзац перший частини п`ятої статті 41 Закону про банкрутство (абзац перший частини другої статті 61 КУзПБ з 21.10.2019).
119. Ураховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що при вирішенні питання чи наділений акціонер правом на судовий захист своїх інтересів шляхом оспорювання правочинів акціонерного товариства в межах справи про банкрутство в обов`язковому порядку підлягає з`ясуванню судом та доведення акціонером порушення його корпоративних прав та обставини вчинення оспорюваного правочину на шкоду кредиторам.
120. На час звернення ОСОБА_1 із позовом про визнання недійсним правочину боржника, статтею 71 Закону України "про акціонерні товариства" було передбачено право акціонера вимагати визнання цього правочину судом недійсним, а статтею 20 Закону про банкрутство врегульовано визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника.
121. Верховний Суд звертає увагу, що місцевий та апеляційний суди, надаючи оцінку предмету та підставам, визначеним позивачем у заяві, повинні керуватись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), відповідно до якого суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін та з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію таких правовідносин та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
122. Враховуючи наведене колегія суддів касаційної інстанції вважає передчасним висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позову через обрання позивачем неефективного способу захисту свого права, зроблені із посиланням на правові позиції Верховного Суду у справах № 916/1914/20, № 904/9839/16, № 916/2084/17, № 905/2559/17, № 904/10956/16 та інші, адже висновки у цих справах стосуються передусім застосування приписів Закону України "Про господарські товариства" та не враховує специфіки провадження у справі про банкрутство.
123. Так само, суд першої інстанцій вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог помилково ототожнив рішення органу управління акціонерного товариства із оспорюваним правочином, не встановивши обставин справи та не перевіривши підстав позову, якими позивач обґрунтував порушення його корпоративних прав внаслідок вчинення правочинів, що на його думку, призвело банкрутства боржника.
124. Ураховуючи наведене, висновки судів попередніх інстанцій щодо позову ОСОБА_1 є передчасними, зробленим без належного з`ясування обставин справи що підтверджують/спростовують право позивача на оспорювання правочинів ПАТ "ЗСЗ.
125. Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
126. Частиною першою статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
127. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
128. Разом з тим, без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалені у справі оскаржувані судові рішення не можна вважати правомірними та обґрунтованими.
129. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").
130. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії"). Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
131. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
132. Не з`ясувавши відповідних обставин та не дослідивши пов`язані з ними докази, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 86, 269 частини п`ятої статті 236 ГПК України, щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для вирішення питання наявності/відсутності права позивача на оспорення правочину боржника.
133. Зазначене вище згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України є підставою для скасування судового рішення судом касаційної інстанції та направлення справи на новий розгляд.
134.Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц за яким встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
135. Наведене вище є достатньою підставою для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції, тому надання оцінки іншим доводам скаржника суд касаційної інстанції вважає недоцільним.
Щодо суті касаційної скарги
136. Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанцій дійшов висновку, що касаційну скаргу ОСОБА_1 належить задовольнити частково.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
137. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
138. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
139. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).
140. За таких обставин відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, тому постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
141. Під час нового розгляду справи, суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, прав і обов`язків сторін, першочергово щодо статусу позивача, відтак його права на оспорювання в судовому порядку правочину боржника.
Щодо судових витрат
142. Частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
143. Оскільки в цьому випадку справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
Висновки щодо застосування норм права
144. Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, а тому, виходячи з вимог статті 16 ЦК України, статті 4 ГПК України, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
На підставі наведеного та керуючись статтями 286, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2022 та рішення Господарського суду Запорізької області від 06.07.2020 у справі № 908/3468/13 скасувати повністю.
3. Справу № 908/3468/13 направити на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. О. Банасько
Судді В. В. Білоус
В. Г. Пєсков
