Окрема думка судді К. М. Пількова до постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19, провадження № 14-212цс21
(з мотивів)
Велика Палата Верховного Суду постановою від 13.07.2022 задовольнила касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-банк»;скасувала рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06.07.2020 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24.11.2020 в частині позовних вимог про: скасування запису про право власності 28363401, здійсненого державним реєстратором 11.10.2018, про державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1666739312101) за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк»; скасування запису про право власності 28460672, здійсненого державним реєстратором 18.10.2018, про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:01:517:0021 у АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1671822512101) за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк»; ухвалила нове рішення, яким у цій частині в позові відмовила.
В результаті позивачу ОСОБА_1 у цій справі відмовлено у задоволенні позову до АТ «Альфа-банк», державного реєстратора виконавчого комітету Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області Скороход Олени Олександрівни про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності.
Вважаю в цілому правильним рішення Великої Палати, однак висловлюю незгоду з окремими мотивами.
Велика Палата дійшла висновку про відсутність порушення права позивача, тому не мала робити суперечливих висновків стосовно способу захисту.
1. За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (такі висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 та низці постанов Верховного Суду).
2. Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (§ 8.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).
3. Отже, аналізувати ефективність способу захисту суд міг лише після того та за тієї умови, що дійшов висновку, що у позивача наявне право, яке було порушено і потребує захисту.
Інакше, якщо суд не доходив висновку про існування права і його порушення, він абстрактно виснував про ефективний спосіб захисту якогось неконкретного права від абстрактного порушення.
4. Велика Палата декілька разів у своїй постанові звернула увагу на цю визнану у судовій практиці послідовність розгляду позову, яка передбачає спершу вирішення питання про те, чи має позивач право, по захист якого звернувся, далі - чи було воно порушене, і лише згодом - чи може бути захищене у спосіб, про який просить позивач:
"при вирішенні такого спору судам насамперед необхідно з`ясувати питання щодо того, про захист яких саме прав особи йдеться та чи порушені ці права";
"Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб";
"Отже, суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені ";
"Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам".
5. Далі Велика Палата цілком обґрунтовано, на мою думку, виснувала, що право позивача не порушене:
"З урахуванням установлених судами попередніх інстанцій обставин справи, а саме наявності невиконаного основного зобов`язання, існування чинного договору іпотеки, умови якого позивачем не оспорюються, Велика Палата Верховного Суду вважає, що права позивача не порушено, оскільки іпотека виникла до ухвалення державним виконавцем постанови про накладення арешту та заборони на предмет іпотеки, заборона на предмет іпотеки також була вже накладена на предмет іпотеки для забезпечення прав іпотекодержателя, який і задовольнив свої вимоги за рахунок заставленого майна".
6. Однак, дійшовши висновку про відсутність порушення права позивача, і переступивши через власну практику, відповідно до якої спосіб захисту права визначається відповідно до змісту права і "характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам", Велика Палата виклала низку абстрактних висновків про неналежність способу захисту, чого не мала робити. Абстрактними ці висновки є у тому значенні, що вони викладені у справі, де право позивача не порушене і не потребує захисту. Сумнівним також видається їх цінність для майбутнього правозастосування, адже ці висновки надалі належить застосовувати до подібних правовідносин, тобто у справах, де суд також дійде висновку про відсутність порушення права позивача.
7. Свої міркування стосовно належності способу захисту та суті висновків Великої Палати з цього приводу також не викладаю з уже означених підстав.
Суддя К. М. Пільков
