П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/24377/21Головуючий в 1 інстанції: Корой С.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді - доповідача - Стас Л.В.

суддів Турецької І.О., Шеметенко Л.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 травня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 (далі позивач), звернувся з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (далі відповідач, ГУ ДПС в Одеській області), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 26.04.2021 року №Ф-34405-50У.

В обґрунтування позовних вимог зазначав про протиправність оскаржуваної вимоги та відсутність підстав для її прийняття податковим органом, з огляду на те, що адвокатська діяльність позивача зупинена на підставі його заяви з 23.04.2015 року а також з огляду на те, що у період з 01.10.2015 року по теперішній час він працює в Департаменті комунальної власності Одеської міської ради.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 травня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС в Одеській області від 26.04.2021 року №Ф-34405-50У.

Стягнуто з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн. (три тисячі п`ятсот гривень 00 копійок)

Справа в суді першої інстанції розглянута у порядку спрощеного позовного провадження.

В апеляційній скарзі, ГУ ДПС в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року та прийняти нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначав, що відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"від 08 липня 2010 року №2464 платниками єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Також апелянт зазначав, що сплата самозайнятою особою єдиного внеску навіть за відсутності доходу, є обов`язком такої особи. Отже, на думку апелянта, оскаржувана вимога є правомірною, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Позивач, ОСОБА_2 , у відзиві на апеляційну скаргу, наголошував на тому, що апелянтом не звернуто увагу та зовсім проігноровано той факт, що позивачем зупинено адвокатську діяльність, відповідно до п.1 ч.1 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з 23.04.2015 року, а також той факт, що у період зупинення адвокатської діяльності позивач перебував у трудових відносинах, у зв`язку з чим роботодавцем був сплачений єдиний внесок. З урахуванням викладеного, зазначав про безпідставність доводів апеляційної скарги та просив в задоволенні скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Крім того, у відзиві позивачем були заявлені вимоги про стягнення з ГУ ДПС в Одеській області на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , згідно свідоцтва №1908 від 30.06.2010 року, виданого Одеською обласною КДКА є адвокатом.

Також судом встановлено, що згідно інформації, що розміщена на сайті Національної асоціації адвокатів України право на заняття адвокатською діяльністю позивача зупинено.

Згідно даних інтегрованої картки платника КБК 71040000 «Єдиний внесок фізичних осіб - підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб,які проводять незалежну професійну діяльність» по ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) рахується заборгованість починаючи з 2017 року в сумі 38888,74 грн.(а.с.47-49).

26 квітня 2021 року Головним управлінням ДПС в Одеській області було винесено щодо ОСОБА_1 податкову вимогу форми «Ф» №34405-50 (а.с.45), про те що станом на 31.01.2021 року наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені ОСОБА_1 становить 38888,74 грн. та що відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів Головне управлінням ДПС в Одеській області вимагає сплатити суму вказаної недоїмки (а.с.15, 56).

Позивач, не погоджуючись з вищевказаною податковою вимогою, вважаючи її протиправною, звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є найманим працівником за трудовим договором, не здійснює індивідуальну адвокатську діяльність і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а тому оскаржувана вимога є протиправною.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соці

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), є нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до п. 2 та п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому, недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VІ визначено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Так, відповідно до п.5 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до п. 1, 4 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VІ платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.

За правилами, встановленими ч. 4 ст. 5 Закону № 2464-VІ, обов`язки платників єдиного внеску виникають: у осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, п`ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

За змістом п.1, п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць..

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону № 2464-VІ єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Частиною 7 статті 9 Закону передбачено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (абзаци третій, п`ятий частини 8 статті 9 Закону).

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону податкові органи мають право, серед іншого: отримувати безоплатно від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання і від осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату єдиного внеску, а також інші відомості, необхідні для виконання органами доходів і зборів функцій, передбачених цим Законом; застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом; стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску; у разі виявлення фактів порушення порядку нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску звертатися в установленому законом порядку до відповідних правоохоронних органів; здійснювати інші функції, передбачені законодавством.

В частині 1 статті 25 Закону № 2464-VІ зазначено, що рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У разі несплати або несвоєчасної сплати частини суми страхових внесків, що сплачується за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України", положення цієї статті застосовуються виключно щодо суми страхових внесків, що має сплачуватися платником єдиного внеску.

Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску. Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена за результатами документальної перевірки, надсилається (вручається) платнику в порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України. Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена з метою стягнення недоїмки з єдиного внеску у разі його несплати платником у визначені цим Законом строки, надсилається податковим органом платнику в паперовій та/або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України. У разі несплати частини суми страхових внесків, що сплачується за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України", податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, інформує про це платників єдиного внеску. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею (частина 4 статі 25 Закону).

Наказом Міністерства фінансів України N 449 від 20.04.2015 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, розділ VI якої регулює порядок стягнення заборгованості з платників.

Так, відповідно до пункту 1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити їх у звітності, що подається платником до податкових органів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. У разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена податковими органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. (пункт 2 розділу VI Інструкції №449).

Згідно із пунктом 3 розділу VI Інструкції №449 податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним податковим органом протягом 15 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Податковий орган надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

платникам, зазначеним у пункті 1 статті 4 Закону, протягом 20 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Під частковим зменшенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій) для цілей цього пункту вважається зменшення загальної суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка включає нараховані та несплачені суми єдиного внеску (фінансових санкцій) за останній календарний місяць, в якому відбулось таке зменшення.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС (далі - ІТС) на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) крім загальних реквізитів має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Сума боргу у вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками після коми.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з ІТС за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи) (пункт 4 розділу VI Інструкції №449).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність є платниками єдиного внеску, а відповідач, відповідно,вправі обчислювати суми єдиного внеску, не нараховані і не сплачені таким платником сум єдиного внеску, та зазначати це у вимозі про сплату боргу (недоїмки).

Суд зазначає, що згаданий вище пункт 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" викладений в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів" (№1774-VIII від 06.12.2016) та набрав чинності 01.01.2017.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, позивач з 01.10.2015 року не займався незалежною професійною діяльністю та працював в Департаменті комунальної власності Одеської міської ради де працює і по 16.11.2021 року (дата видання довідки №01-13/4211 від 16.11.2021 року (а.с.18).

Також матеріалами справи встановлено, що у період з 01.10.2015 року і по 16.11.2021 року (дата видання довідки №01-13/4211 від 16.11.2021 року із усіх сум заробітної плати, яка нараховувалась ОСОБА_1 податки та ЄСВ нараховувались та перераховувались у повному обсязі.

Згідно копії трудової книжки позивача НОМЕР_2 з 01.10.2015 року позивач призначений на посаду заступника начальника юридичного управління в Департамент комунальної власності Одеської міської ради(а.с.11-13).

13 травня 2020 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 592-IX (далі Закон № 592-IX, яким внесено, зміни, зокрема, до ч.6 ст.4 Закону № 2464-VI.

Розділом II «Прикінцеві положення» Закону № 592-IX визначено, що цей Закон набирає чинності з 1 січня 2021 року, крім пункту 5 розділу I цього Закону, що набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Так, відповідно до ч.6 ст.4 Закону № 2464-VI в редакції Закону № 592-IX особи, зазначені у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час лише з 01.01.2021 року діє частина шоста статті 4 Закону № 2464-VI із змінами внесеними Законом № 592-IX.

Водночас, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього з 01.10.2015 року нараховував та сплачував Департамент комунальної власності Одеської міської ради, вказане виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

Суд зазначає, що відповідно до норм ч. 1ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» необхідними умовами для сплати особою, яка провадять незалежну професійну діяльність, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.

При цьому, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак, не є підставою та доказом здійснення такої діяльності.

В той же час, судом встановлено, що право на заняття позивачем адвокатською діяльністю зупинено.

При цьому, у випадку коли особа є найманим працівником, така особа вважається застрахованою особою, а тому платником єдиного внеску за неї виступає її роботодавець та мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Отже, враховуючи те, що позивач не провадить адвокатську діяльність, є найманим працівником, доходів від незалежної професійної діяльності не отримує, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що визначена в оскаржуваній вимозі ГУ ДПС в Одеській області 26.04.2021 року №Ф-34405-50У сума недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску є фактично подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.

На думку колегії суддів, таке тлумачення законодавства податковим органом, суперечить принципам податкового законодавства та меті запровадженого державою страхового внеску.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» викладено Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19), постанові від 04 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19), постанові від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), постанові від 27 березня 2020 року (справа № 140/2214/19), постанові від 18 березня 2020 року (справа№140/1777/19). .

З урахуванням встановлених обставин та правової позиції Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність вимоги про сплату боргу від 26.04.2021 року.

На думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги є несуттєвими, встановлених обставин справи, та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення відсутні.

Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів враховує, що згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Стосовно заявлених вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 3000,00 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем порушено питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, яка надана позивачеві відповідно до Додаткової угоди № 1 від 13.07.2022 року до Договору про надання правової допомоги № 177 від 17.11.2021 року.

Так, між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «ТДС ГРУП» було укладено Договір про надання правової допомоги № 177 від 17.11.2021 року.

Відповідно до Додаткової угоди № 1 від 13.07.2022 року витрати за надання правової допомоги у П`ятому апеляційному адміністративному суді по справі № 420/24377/21 становлять 3000,00 грн., які мають бути сплачені протягом п`яти днів з дати підписання цієї угоди на розрахунковий рахунок адвокатського об`єднання «ТДС ГРУП».

Згідно статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Разом з цим, колегія суддів враховує, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

В той же час, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, надаючи оцінку співмірності суми витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи, змістом виконаних та наданих адвокатом послуг в суді апеляційної інстанції, обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відшкодування на користь позивача понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу надану під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, яка підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 1000,00 грн., оскільки вказаний розмір є обґрунтованим та співмірним складності справи та обсягу послуг у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст.ст. 315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 травня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування вимоги залишити без змін.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Одеській області витрати на правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Дата складення повного тексту судового рішення 28.07.2022р.

Головуючий суддя Стас Л.В.Судді Шеметенко Л.П. Турецька І.О.