ОКРЕМА ДУМКА
26 липня 2022 року
м. Київ
справа №9901/355/21
адміністративне провадження №П/9901/355/21
судді Верховного Суду Мартинюк Н.М. стосовно рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі №9901/355/21 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 21 липня 2022 року задовольнив позов
ОСОБА_1 не можу погодитися з рішенням моїх поважних колег і вважаю, що за обставин, установлених судом, у задоволенні позову належало відмовити.
У цій справі ключові факти й обставини справи полягали в тому, що Вища рада правосуддя відмовилася вносити подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді, оскільки виявила, що у відповідних графах кандидатських анкет, заповнених у 2017 і 2019 роках, він не повідомив про факти порушення стосовно нього кримінальної справи у 2007 році і подальше оскарження постанови слідчого, про виклик його (його захисника) у відповідні судові засідання. Такі обставини Вища рада правосуддя трактувала як прояв ОСОБА_1 недоброчесної поведінки у процедурі конкурсу на зайняття посади судді, а саме про його намір приховати ці обставини задля уникнення їхньої оцінки ВККС України.
Оскаржуючи рішення Вищої ради правосуддя, ОСОБА_1 заперечував наявність у нього умислу приховати відомості про порушення кримінальної справи та, серед іншого, стверджував, що у розумінні чинного на той час КПК України вказана кримінальна справа є такою, що не порушувалася.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповіді, надані ОСОБА_1 у анкетах, не можуть вважатися недостовірними, неправдивими або неточними. Одночасно з цим, суд вважав непереконливими доводи відповідача стосовно наміру позивача приховати від ВККС України чи ВРП обставини порушення кримінальної справи, щоб уникнути її оцінки під час добору. Зрештою суд дійшов висновку, зокрема, про відсутність у встановлених обставинах справи ознак, які дають підстави засумніватися у відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики.
Згідно з приписами частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вища рада правосуддя може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав: 1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням; 2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.
Підстави, зазначені у пункті 1 наведеної норми Закону, Вища рада правосуддя визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.
У цій справі безспірним є факт, що у 2007 року стосовно позивача порушувалася кримінальна справа. Також суд установив, що позивач у 2017 і 2019 роках заповнив і підписав анкети кандидата на посаду судді, де у відповідних графах не зазначив відомостей стосовно цього факту і його супутніх наслідків: оскарження постанови слідчого, виклик до суду.
На моє переконання, позивач неправдиво відповів на запитання анкети кандидата на посаду судді, коли не зазначив відомостей про факт порушення стосовно нього кримінальної справи. До того ж, анкета містила як позитивне твердження, що всі відомості, зазначені позивачем, є правдивими, так і застереження стосовно того, що відображення неправдивих відомостей може бути використане в ході оцінки позивача. Тож висновок Вищої ради правосуддя стосовно обґрунтованого сумніву у відповідності позивача критеріям доброчесності видається логічним й обґрунтованим.
Також я вважаю, що надані позивачем пояснення й документи не спростовують факту існування в минулому кримінальної справи щодо нього.
Окремо слід звернути увагу на межі дискреційних повноважень відповідача і судового контролю за його діяльністю.
На мою думку, позивач намагається переконати суд у тому, що факт зазначення в анкеті неправдивої інформації щодо себе не є суттєвим і важливим для вирішення Вищою радою правосуддя питання про внесення Президенту України подання про призначення його суддею. Однак це питання належить до кола повноважень відповідача, а не суду.
Я не підтримала рішення також з тієї причини, що, на мій погляд, позивач намагається переконати суд у тому, що він має багато інших позитивних рис і характеристик, бездоганну професійну репутацію, а відтак може бути призначений суддею. Не заперечуючи цих характеристик і заслуг, вважаю, що оцінка позивача в цілому як кандидата на посаду судді є прерогативою і конституційними повноваженнями Вищої ради правосуддя, а не суду.
Натомість при розгляді таких спорів суд має перевіряти вмотивованість оскаржуваного рішення Вищої ради правосуддя, чи користувалася рада достовірною інформацією, отриманою із законних джерел, тобто наявність підстав для обґрунтованого сумніву, про який йдеться у законі.
З цих підстав, на мою думку, у задоволенні позову належало відмовити.
……………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду
