ПОСТАНОВА
Іменем України
01 червня 2022 року
м.Київ
справа №380/4273/21
провадження № К/9901/27591/21
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Єзерова А.А.,
суддів: Берназюка Я.О., Бучик А.Ю., Коваленко Н.В., Кравчука В.М., Мороз Л.Л., Рибачука А.І., Стародуба О.П., Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г., Тацій Л.В., Чиркіна С.М., Шарапи В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Львівській області
на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року (суддя Крутько О.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року з питань вжиття заходів забезпечення позову (головуючий суддя Пліш М.А., судді Ніколін В.В., Гінда О.М.)
у справі № 380/4273/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес таксі-2020"
до Головного управління Держпраці у Львівській області
про скасування постанови про накладення штрафу.
І. РУХ СПРАВИ
1. У березні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Експрес таксі-2020" звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області, у якому просило визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 12 лютого 2021 року №ЛВ26758/893/ПД/АВ/ФС.
2. Також позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "Експрес таксі-2020" просило:
- зупинити дію постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 12 лютого 2021 року №ЛВ26758/893/ПД/АВ/ФС у розмірі 300000,00 грн. до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
3. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року, яка була залишена без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕС-ТАКСІ-2020" про забезпечення позову у справі № 380/4273/21 задоволено: зупинено дію постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 12 лютого 2021 року №ЛВ26758/893/ПД/АВ/ФС на суму 300 000,00 грн. - до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
4. Не погодившись з такими судовими рішеннями, Головне управління Держпраці у Львівській області звернулося до суду з цим позовом, в якому просило суд скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року та прийняти судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
5. Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін судові рішення.
ІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, керувався тим, що постанова Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 12 лютого 2021 року №ЛВ26758/893/ПД/АВ/ФС є самостійним виконавчим документам і може бути пред`явлена до виконання органам державної виконавчої служби в будь-який час в порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження». При цьому, ані Закон України «Про виконавче провадження», ані Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 (далі - Порядок №509) не передбачають зупинення дії та виконання постанов органів Держпраці про накладення штрафів у разі оскарження таких у судовому порядку.
IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВІВ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
7. Заявник на обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено вимоги КАС України стосовно забезпечення позову.
8. Скаржник вважає, що суди не врахували пункти 9, 11 Порядку №509, в яких зазначено, що штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу. Не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).
9. Управління Держпраці у Львівській області в касаційній скарзі зазначає, що зупинення дії постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 12 лютого 2021 року №ЛВ26758/893/ПД/АВ/ФС, може зумовити виникнення невиправданого судового втручання у діяльність суб`єкта владних повноважень, що у свою чергу, йде у розріз з метою інституту забезпечення позову.
10. Відповідач у касаційній скарзі зазначає про те, що суди попередніх інстанцій прийняли оскаржувані рішення без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 серпня 2019 року у справі № 200/3887/19-а, від 19 червня 2018 року у справі №826/9263/17, від 24 грудня 2019 року у справі № 826/16888/18.
11. У відзиві на касаційну скаргу позивач погоджується з висновками судів попередніх інстанцій і зазначає, що примусове виконання оскаржуваних постанов про накладення штрафу може призвести до значної шкоди інтересам позивача та негативних наслідків у вигляді звернення стягнення на кошти, майно тощо, накладення заборони розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або обмеження у користуванні таким майном. При цьому без вжиття заходів забезпечення позову усунути негативні наслідки буде неможливо або для цього необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Заходи забезпечення адміністративного позову відповідають предмету адміністративного позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.
ІV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
12. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.
13. Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
14. Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
15. Підстави забезпечення позову, передбачені частини 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
16. За умовами статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
17. Згідно з частиною 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
18. Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (пункт 5 частини 3 статті 151 КАС України).
19. При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
20. Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
21. Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
22. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
23. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
24. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням положень статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
25. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
26. Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, заявник обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, що примусове стягнення штрафу в порядку виконавчого провадження може призвести до завдання значної шкоди інтересам позивача та негативних наслідків у вигляді звернення стягнення на кошти, майно тощо, накладення заборони розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності. При цьому, без вжиття заходів забезпечення позову усунути негативні наслідки буде неможливо або для цього необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
27. Верховний Суд вважає за необхідне відзначити таке.
У цій справі постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 12 лютого 2021 року №ЛВ26758/893/ПД/АВ/ФС прийнята на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України.
28. Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова є самостійним виконавчим документом і може бути пред`явлена до виконання органам державної виконавчої служби в будь-який час в порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
29. Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
30. Пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
31. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (за текстом - Порядок № 509).
32. У пункті 9 Порядку №509 передбачено, що штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.
33. Відповідно до абзацу 4 пункту 11 Порядку №509 не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).
34. Отже, Порядок №509 встановлює місячний строк на добровільне виконання рішення органу Держпраці та сплату штрафу, у разі несплати штрафу він підлягає стягненню органами державної виконавчої служби.
35. Згідно з статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
36. Частиною 1 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
37. Підстави для зупинення вчинення виконавчих дій передбачені статтею 34 Закону України «Про виконавче провадження». У вказаній статті не передбачено можливість зупинити вчинення виконавчих дій у разі оскарження в судовому порядку постанов органів Держпраці про накладення штрафів.
У Законі України «Про виконавче провадження» взагалі відсутні норми, які б передбачали можливість зупинення вчинення виконавчих дій чи зупинення виконавчого провадження у випадку оскарження в судовому порядку, зокрема, постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, рішень інших державних органів, які законом визнані виконавчими документами.
38. За приписами частини 4 статті 150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
39. Зупинення вчинення виконавчих дій не є тотожним забезпеченню позову судом шляхом зупинення дії постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення до набрання законної сили рішенням суду у відповідній справі.
40. Верховний Суд вважає, що при розгляді спорів про оскарження постанов органів Держпраці про накладення штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України може бути виправданим забезпечення позову за певних умов.
Так, у постанові Верховного Суду від 20 серпня 2019 року у справі № 200/3887/19-а не підтримано висновок судів про забезпечення позову, з тих мотивів, що державний виконавець, здійснюючи примусове виконання відповідного виконавчого документа, уповноважений накладати арешт на кошти та/або майно боржника лише у межах суми стягнення. Решта ж коштів та інших матеріальних активів залишається у вільному розпорядженні боржника, який за їх рахунок може безперешкодно провадити свою господарську діяльність, забезпечувати виконання своїх договірних та інших зобов`язань, виплачувати заробітну плату тощо.
Колегія суддів застосувала підхід, за якого при вирішенні подібних заяв необхідним є надання відомостей щодо поточних фінансових показників суб`єкта господарювання, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених, в тому числі на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо. В контексті цього, суди повинні перевіряти, чи володів заявник фінансовими можливостями, з урахуванням сум штрафів, визначених у спірних постановах, достатніми для нормального функціонування Товариства і здійснення ним господарської діяльності.
41. Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вважає за необхідне уточнити такий підхід при розгляді питань забезпечення позову у справах про оскарження постанов органів Держпраці, прийнятих на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, враховуючи таке.
42. Забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
43. Інститут забезпечення позову направлений на захист прав та інтересів позивача від негативних наслідків рішення суб`єкта владних повноважень, яке оспорюється позивачем.
44. Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
45. Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
46. Сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
47. З урахуванням вищенаведеного, суд при розгляді заяви про забезпечення позову у справах про оскарження постанов Держпраці про накладення штрафу має оцінювати всі обставини у сукупності. Суди мають враховувати суму штрафу, майновий стан позивача, чи було пред`явлено постанову Держпраці до виконання, чи відкрито виконавче провадження тощо.
48. Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
49. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.
50. Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
51. З системного аналізу наведених процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.
52. У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 580/1381/19 колегія суддів Верховного Суду вважала обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованими, оскільки відсутні підстави стверджувати про очевидну протиправність оскаржуваних постанов суб`єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів позивача такими постановами, а також про наявність підстав вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача.
При цьому Судом було враховано, що позивачем не надано належних та допустимих доказів оскарження постанов державного виконавця про відкриття виконавчих проваджень, і такі не є предметом оскарження (чи дії державного виконавця по примусовому виконанню).
53. Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду зазначає, що правова позиція у справі № 580/1381/19 відповідає загальному підходу, сформованому Верховним Судом і тому немає підстав для відступу від правового висновку.
54. Посилання суду у названій справі на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів оскарження постанов державного виконавця про відкриття виконавчих проваджень є додатковим аргументом, який мав місце тільки в контексті обставин справи №580/1381/19.
V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
55. Судові рішення у цій справі наведеним вище вимогам не відповідають. Висновки судів попередніх інстанцій про існування визначених у статті 150 КАС обставин для вжиття заходів забезпечення позову є хибними з огляду на таке.
56. До заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес таксі-2020" про забезпечення позову не було додано документів на підтвердження майнового стану позивача.
57. Забезпечуючи позов, суди не обґрунтували того, що невжиття таких заходів, як зупинення дії оскаржуваного позивачем рішення, зумовить настання негативних і незворотних наслідків для господарської діяльності позивача. Можливість настання негативних наслідків не підтверджена оцінкою судами будь-яких доказів. Так само суди не зазначили з посиланням на докази про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективність захисту й унеможливити поновлення порушених прав позивача.
58. В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням положень частини 2 статті 150 та частини 2 статті 151 КАС, Верховний Суд визнає висновок судів попередніх інстанцій про забезпечення позову помилковим.
59. Доводи відповідача у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню.
60. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
61. Відповідно до статті 351 КАС підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
62. Верховний Суд вважає, що ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року слід скасувати, відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову, а касаційну скаргу задовольнити.
На підставі викладеного, керуючись статті 139, 242, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області задовольнити.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року у справі №380/4273/21 - скасувати.
Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕС-ТАКСІ-2020" про забезпечення позову у справі № 380/4273/21.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя А.А. Єзеров
Судді Я.О. Берназюк
А.Ю. Бучик
В.М. Кравчук
Н.В. Коваленко
Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук
О.П. Стародуб
С.Г. Стеценко
Т.Г. Стрелець
Л.В. Тацій
С.М. Чиркін
В.М. Шарапа
