Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
про передачу справи на розгляд палати
04 травня 2022 року
м.Київ
справа №380/4273/21
провадження №К/9901/27591/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А. суддів: Коваленко Н.В., Стрелець Т.Г.
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Львівській області
на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року (суддя Крутько О.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року з питань вжиття заходів забезпечення позову (головуючий суддя Пліш М.А., судді Ніколін В.В., Гінда О.М.)
у справі № 380/4273/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес таксі-2020"
до Головного управління Держпраці у Львівській області
про скасування постанови про накладення штрафу.
І. РУХ СПРАВИ
1. У березні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Експрес таксі-2020" звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області у якому просило визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 12 лютого 2021 року №ЛВ26758/893/ПД/АВ/ФС.
2. Також позивачем було подано заяву про забезпечення адміністративного позову, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "Експрес таксі-2020" просило:
- зупинити дію постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 12 лютого 2021 року №ЛВ26758/893/ПД/АВ/ФС про накладення на Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕС-ТАКСІ-2020" штрафу у розмірі 300000,00 грн. до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
3. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року, яка була залишена без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПРЕС-ТАКСІ-2020" про забезпечення позову у справі № 380/4273/21 - задоволено: зупинено дію постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 12 лютого 2021 року №ЛВ26758/893/ПД/АВ/ФС на суму 300 000,00 грн. - до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
4. Не погодившись з такими судовими рішеннями Головне управління Держпраці у Львівській області звернулося до суду з цим позовом, в якому просить суд скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року та прийняти судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
5. Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін судові рішення.
ІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, керувався тим, що постанова Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 12 лютого 2021 року №ЛВ26758/893/ПД/АВ/ФС є самостійним виконавчим документам і може бути пред`явлена до виконання органам державної виконавчої служби в будь-який час в порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження». При цьому, ані Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок №509), ані Закон України «Про виконавче провадження» не передбачають зупинення дії та виконання постанов органів Держпраці про накладення штрафів у разі оскарження таких у судовому порядку.
IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВІВ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
7. Заявник на обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено вимоги КАС України стосовно забезпечення позову.
8. Скаржник вважає, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на припущеннях, що суди не врахували пункти 9, 11 Порядку №509, в яких зазначено, що штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу. Не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).
9. Управління Держпраці у Львівській області в касаційній скарзі зазначає, що зупинення дії постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 12 лютого 2021 року №ЛВ26758/893/ПД/АВ/ФС, може зумовити виникнення невиправданого судового втручання у діяльність суб`єкта владних повноважень, що у свою чергу, йде у розріз з метою інституту забезпечення позову.
10. Також, відповідач у касаційній скарзі зазначає про те, що суди попередніх інстанцій прийняли оскаржувані рішення без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 серпня 2019 року у справі № 200/3887/19-а, від 19 червня 2018 року у справі №826/9263/17, від 24 грудня 2019 року у справі № 826/16888/18.
11. У відзиві на касаційну скаргу позивач погоджується з висновками судів попередніх інстанцій і зазначає, що примусове виконання оскаржуваних постанов про накладення штрафу може призвести до значної шкоди інтересам позивача та негативних наслідків у вигляді звернення стягнення на кошти, майно тощо, накладення заборони розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або обмеження у користуванні таким майном. При цьому без вжиття заходів забезпечення позову усунути негативні наслідки буде неможливо або для цього необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Заходи забезпечення адміністративного позову відповідають предмету адміністративного позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.
ІV. ПІДСТАВИ ДЛЯ ПЕРЕДАЧІ СПРАВИ НА РОЗГЛЯД СУДОВОЇ ПАЛАТИ З РОЗГЛЯДУ СПРАВ ЩОДО ЗАХИСТУ СОЦІАЛЬНИХ ПРАВ КАСАЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ У СКЛАДІ ВЕРХОВНОГО СУДУ
12. Суд оцінив доводи касаційної скарги, взяв до уваги судову практику судів касаційної інстанції та дійшов висновку про передачу справи на розгляд судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з таких підстав.
13. Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
14. За умовами статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
15. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
16. За приписами частини 4 статті 150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
17. Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, заявник обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, може призвести до завдання значної шкоди інтересам позивача та негативних наслідків у вигляді звернення стягнення на кошти, майно тощо, накладення заборони розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності. При цьому, без вжиття заходів забезпечення позову усунути негативні наслідки буде неможливо або для цього необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
18. У цій справі постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 12 лютого 2021 року №ЛВ26758/893/ПД/АВ/ФС прийнята на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України.
19. Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
20. Пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
21. Слід зазначити, що відповідно до статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» зупинення вчинення виконавчих дій по примусовому виконанню виконавчого документа, яким у цьому випадку є спірна постанова відповідача про накладення штрафу, не здійснюється автоматично у разі оскарження боржником цієї постанови, а для цього необхідно відповідне рішення суду.
22. Колегія суддів вважає, що зупинення примусового виконання державною виконавчою службою спірної постанови до вирішення судом даного спору можливо лише у спосіб застосування судом заходів забезпечення позову у цій справі, оскільки законодавчо не передбачено зупинення постанови про накладення штрафу у разі її оскарження в судовому порядку.
23. Верховний Суд вже розглядав спори щодо забезпечення позову у справах про оскарження постанов органів Держпраці про накладення штрафу.
24. У постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі №640/7046/19 колегія суддів підтримала висновок суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, мотивуючи це тим, що відповідач вчинив дії щодо примусового виконання оскаржуваного рішення, що, своєю чергою, свідчить про те, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Суд не взяв до уваги посилання відповідача на те, що застосування заходів забезпечення позову не може ґрунтуватися на ймовірності вчинення відповідачем дій, спрямованих на примусове виконання оскаржуваної постанови, оскільки відповідно до вимог Порядку № 509 не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби, а отже такі дії відповідача в силу вимог нормативно-правового акту були очевидні і при зверненні позивача з заявою до суду першої інстанції.
25. Однак існує й інший підхід Верховного Суду при вирішенні подібних спорів.
26. У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 580/1381/19 колегія суддів Верховного Суду вважала обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Судом було враховано, що позивачем не надано належних та допустимих доказів оскарження постанов державного виконавця про відкриття виконавчих проваджень, і такі не є предметом оскарження (чи дії державного виконавця по примусовому виконанню).
27. Головне управління Держпраці у Львівській області у касаційній скарзі посилається на інший підхід до вирішення питання про забезпечення позову, наведений Верховним Судом при розгляді справи № 200/3887/19-а.
28. У постанові Верховного Суду від 20 серпня 2019 року у справі № 200/3887/19-а не підтримано висновок судів про забезпечення позову.
Колегія суддів відзначила, що зупинення дії, зокрема, індивідуального акта є винятковим заходом забезпечення позову виключно у випадку очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.
У справі № 200/3887/19-а Товариство звернулося до адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішень суб`єкта владних повноважень про накладення штрафів, які можуть бути сплачені добровільно (пункт 9 Порядку №509) або ж стягнуті в межах процедури примусового виконання, яку здійснюють органи державної виконавчої служби (пункт 11 Порядку №509) в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Колегія суддів вважала, що державний виконавець, здійснюючи примусове виконання відповідного виконавчого документа, уповноважений накладати арешт на кошти та/або майно боржника лише у межах суми стягнення. Решта ж коштів та інших матеріальних активів залишається у вільному розпорядженні боржника, який за їх рахунок може безперешкодно провадити свою господарську діяльність, забезпечувати виконання своїх договірних та інших зобов`язань, виплачувати заробітну плату тощо.
В світлі указаних вище положень правових норм Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції №512/5, твердження судів про те, що внаслідок звернення спірних постанов до примусового виконання відбудеться арешт усіх коштів та/або майна Товариства, як боржника у виконавчому провадженні, є хибними та не відповідають закону.
Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, заявник обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, що це призведе до негативного впливу на його господарську діяльність у вигляді неможливості, внаслідок арешту державним виконавцем коштів і майна позивача, належного виконання ним своїх договірних зобов`язань перед контрагентами, оскільки визначена відповідачем сума штрафів є значною для нього, зумовить неможливість розрахунку перед працівниками Товариства щодо заробітної плати, та й взагалі, може спричинити зупинку діяльності останнього і його банкрутство.
Натомість, заявник не додав до заяви жодних доказів, які б містили відомості щодо його поточних фінансових показників, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених, в тому числі на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо.
В контексті цього, суди попередніх інстанцій повинні були перевірити, чи володів заявник фінансовими можливостями, з урахуванням сум штрафів, визначених у спірних постановах, достатніми для нормального функціонування Товариства і здійснення ним господарської діяльності, однак жодної оцінки таким обставинам не надали.
29. З висловленим підходом при розгляді подібних спорів не погоджуємося з огляду на специфіку правовідносин у таких спорах та враховуючи таке.
30. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (за текстом - Порядок № 509).
31. У пункті 9 Порядку №509 передбачено, що штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.
32. Відповідно до абзацу 4 пункту 11 Порядку №509 не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються: органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).
33. Отже, Порядок №509 встановлює місячний строк на добровільне виконання рішення органу Держпраці та сплату штрафу, у разі несплати штрафу він підлягає стягненню органами державної виконавчої служби.
34. Норми чинного законодавства не передбачають зупинення виконання рішення органу Держпраці та сплати штрафу у разі оскарження відповідної постанови про накладення штрафу до суду.
35. Також законодавством не визначено підстав для зупинення виконавчого провадження у разі оскарження в судовому порядку відповідної постанови органу Держпраці.
36. Колегія суддів вважає, що при розгляді спорів про оскарження постанов органів Держпраці про накладення штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України є виправданим забезпечення позову шляхом зупинення примусового виконання державною виконавчою службою спірної постанови до вирішення судом відповідного спору.
37. Безумовно, незастосування таких заходів та можливе стягнення з позивача визначеної суми штрафу до вирішення спору по суті у випадку задоволення позову буде мати для позивача досить суттєві і негативні наслідки, для подолання яких позивачу необхідно буде докладати значних зусиль, незважаючи на існуючу в Україні процедуру повернення таких сум з Державного бюджету.
38. І навпаки, застосування у таких справах заходів забезпечення позову у вигляді зупинення стягнення з позивача вказаної суми штрафу у випадку вирішення судового спору на користь відповідача не зашкодить правам та інтересам відповідача, адже такий спосіб захисту не має наслідком закриття вищевказаного виконавчого провадження або скасування вже прийнятих у такому виконавчому провадженні рішень, в тому числі і рішення про арешт майна боржника.
39. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду щодо застосування норм права про забезпечення позову, викладених у постановах від 20 серпня 2019 року у справі № 200/3887/19-а та від 15 вересня 2021 року у справі № 580/1381/19.
40. Відповідно до частини 1 статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати.
41. За змістом статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах 1 - 4 статті 346 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частині 5 або частині 6 статті 346 цього Кодексу.
42. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді дійшла висновку про наявність підстав для передачі справи №380/4273/21 на розгляд палати, до якої входить колегія, що розглядає цю справу.
Керуючись ст. 346 КАС України, Суд
У Х В А Л И В:
Передати справу №380/4273/21 на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя Н.В. Коваленко
Суддя Т.Г. Стрелець
