"21" лютого 2022 р. Справа № 939/293/20
УХВАЛА
Іменем України
21 лютого 2022 року колегія суддів Вишгородського районного суду Київської області в складі головуючого-судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , при секретарі ОСОБА_4 , за участю прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м.Вишгороді обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12018110120000749 щодо ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України,
встановила:
прокурор в суді висловився про можливість призначення судового розгляду по справі.
Інші учасники судового розгляду поклалися на розсуд суду.
Заслухавши сторони, дослідивши обвинувальний акт, колегія суддів дійшла до такого.
Відповідно до вимог ч. 1 і ч. 2 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимогКонституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Разом з тим згідно вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні обов`язковому доказуванню підлягають:
подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження.
Відповідно до ч.4 ст.110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, тобто підводиться підсумок стадії досудового розслідування шляхом формулювання офіційного обвинувачення.
Так, згідно ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт серед іншого повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) Закону про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Згідно п.13 ч.1 ст.3 КПК України, обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Отже, згідно вимог кримінального процесуального закону формулювання обвинувачення має містити дані щодо події кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексуУкраїни можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення, з урахуванням, у тому числі, кваліфікуючих ознак.
Згідно Конвенції прозахистправлюдини іосновоположнихсвобод однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до пункту «а» частини третьої статті 6, є негайна і детальна поінформованість зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.
Норми КПК України покладають на суд обов`язок роз`яснити обвинуваченому суть обвинувачення, як вимагає ст.348 КПК України, а також ряд інших прав, безпосередньо пов`язаних з обвинуваченням, які визначені ст.56 КПК України.
Відповідно до статтею 62КонституціїУкраїни обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, з чого випливає, що формулювання обвинувачення повинно бути конкретним.
Положення підпункту «а» п.3 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 цієї статті.
Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (рішення від 01.03.2001 року у справі «Даллос проти Угорщини» п.47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «Ь» п.3 ст.6 Конвенції (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п.54, а також «Даллос проти Угорщини», п.47).
Відсутність в обвинувальному акті фактичних обставин або даних про неможливість їх встановити позбавляє суд прийняти будь-яке процесуальне рішення по суті справи, яке можна було б безспірно визнати законним і справедливим, виходячи навіть з того, що є неможливим з огляду на зміст даного обвинувального акта вирішити питання про визначення ступеня відповідальності обвинуваченого, а будь-яке конкретне уточнення з цього приводу у подальшому виходитиме за межі такого поверхового і неконкретного обвинувачення. Така неконкретність обвинувачення заздалегідь перекладає по суті на суд обов`язок по збиранню доказів обвинувачення, зокрема в частині розкриття конкретного змісту вказаних вище обставин, що є неприпустимим з огляду на принцип змагальності сторін у кримінальному процесі що регламентовано статтею 22 КПК України.
Таким чином, висунуте особі обвинувачення повинно бути зрозумілим як сторонам кримінального провадження, так і суду.
Проте, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, направлений до суду обвинувальний акт відносно ОСОБА_6 вказаним вимогам не відповідає.
Так, формулюючи обвинувачення за ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, орган досудового слідства не встановив і не зазначив подію злочину, об`єктивну його сторону належно не виклав.
Зокрема, в обвинувальному акті не встановлено і не зазначено:
-коли, в який спосіб згідно вимог Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» здійснено перерахунок грошових коштів в сумі 531 000 грн. за поставлений транспортний засіб згідно укладеного договору поставки №178/18 від 03.08.2018 року, момент розтрати грошових коштів не визначено;
-на підставі якого платіжного документу перераховано вказані грошові кошти, яка особа його підписала чи оформила;
-кому, яким чином, якій особі здійснено видачу завідомо неправдивого договору поставки №178/18 від 03.08.2018 року;
-якими конкретно повноваженнями зловживав ОСОБА_6 на посаді селищного голови, організаційно-розпорядчими чи адміністративно-господарськими.
Зміст обвинувачення по суті зводиться до відтворення умов вказаного вище договору поставки із твердженням про його підроблення, а сам лише факт підписання договору одночасно ототожнений з фактом його виконання.
Крім того згідно вимог ст. 191 КК України під розтратою грошових коштів слід розуміти виключно безоплатне витрачання грошових коштів, проте в обвинувальному акті не викладено обставин за яких сталося витрачання грошових коштів у розумінні вказаних вимог Закону, оскільки за ці кошти замовником отримано автомобіль згідно умов договору поставки.
Отже в обвинувальному акті не зазначено в чому полягала безоплатність розтрати майна, тобто перерахування грошових коштів в сумі 590000 грн. всупереч службовим інтересам.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає що обвинувачення з таким змістом є вкрай неконкретним і невизначеним, суть якого є незрозумілою, що перешкоджає стороні захисту реалізувати своє право на захист.
Аналізуючи обвинувальний акт, суд доходить висновку, що наведені в ньому фактичні дані в своїй сукупності не дають повного уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, не дає можливості зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
У міжнародних джерелах права, зокрема Конвенції, йдеться про те, що однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до пункту «а» частини 3 статті 6, є негайна і детальна поінформованість, зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.
Практика Європейського суду з прав людини орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).
Важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист. Фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
При цьому межі судового розгляду визначаються виключно межами висунутого звинувачення відповідно до обвинувального акту і вийти за ці межі з обвинувальним ухилом суд не вправі (ч. 3 ст. 26, ст. 337 КПК України).
Відсутність конкретного обвинувачення особи є передумовою порушення її гарантованого Законом права на захист та права на справедливий судовий розгляд, що є неприпустимим
Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що згідно чинного кримінального процесуального законодавства України підготовче судове засідання це єдина стадія судового провадження, на якому суд може домогтися виправлення виявлених недоліків та уникнути постановлення незаконного вироку, повернувши обвинувальний акт прокурору, з огляду на засади змагальності, законності та диспозитивності кримінального провадження, безперервності судового розгляду.
З названих підстав обвинувальний акт до судового розгляду призначений бути не може, який вимогам КПК України не відповідає і підлягає поверненню.
На підставі викладеного та керуючись статтями 314-317, 372 КПК України, колегія суддів
ухвалила:
обвинувальний акт у зазначеному кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України повернути прокурору.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 7 днів з дня її оголошення шляхом подання апеляції через Вишгородський районний суд Київської області.
Головуючий суддя
Судді
