ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.005350 пров. № А/857/19764/21Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Качмара В.Я., Мікули О.І.

з участю секретаря судового засідання Хомича О.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної державної адміністрації, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Золочівської міської ради Львівської області, Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов`язання до вчинення дій за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року про відмову у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення (суддя першої інстанції Братичак У.В., м. Львів, повний текст складено 27.09.2021)

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення, в порядку, встановленому статте 382 КАС України, про зобов`язання відповідача виконати судове рішення та встановити Львівській обласній державній адміністрації термін для подання звіту про виконання судового рішення по справі №1.380.2019.005350.

Заява обґрунтована тим, що відповідачем не виконано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.03.2020, яке набрало законної сили 25.06.2020.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року у задоволенні заяви відмовлено.

Не погодившись із ухвалою, вважаючи таку постановлену з неповним встановленням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку. Просить скасувати ухвалу та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначає, що відповідачем не виконано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.03.2020, яке набрало законної сили 25.06.2020. Виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Судове рішення, яке набрало законної сили є обов`язковим до виконання. Апелянт посилається на те, що частиною 1 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У судовому засіданні представник позивача Тітков Г.М. підтримав вимоги апеляційної скарги та надав пояснення, аналогічні викладеним в ній.

Представники відповідача Грицевич Н.Я. та Брильовська О.Р. заперечили вимоги апеляційної скарги.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.

Встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 у справі №1.380.2019.005350 задоволено повністю позов ОСОБА_1 до Львівської обласної державної адміністрації, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Золочівської міської ради Львівської області, Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов`язання до вчинення дій. Визнано протиправними дії Львівської обласної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у відшкодуванні коштів за самостійно придбане житло. Зобов`язано Львівську обласну державну адміністрацію відшкодувати ОСОБА_1 витрати в сумі 399 170 грн. 85 коп. за самостійно придбане житло відповідно до положень ст.32 Закону України від 28.12.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи».

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2020 апеляційну скаргу Львівської обласної державної адміністрації залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року без змін.

Рішення суду набрало законної сили 25.06.2020.

30.09.2020 Львівським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист по справі №1.380.2019.005350.

Постановою державного виконавця від 07.04.2021 відкрито виконавче провадження (ВП№ 65029999) з виконання вказаного виконавчого документа, та зобов`язано боржника виконати рішення суду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 по справі №1.380.2019.005350 встановлено спосіб виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 шляхом стягнення з Львівської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 витрати в сумі 399 170 грн. 85 коп. за самостійно придбане житло відповідно до положень ст.32 Закону України від 28.12.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи».

Із матеріалів справи видно, що Львівська обласна державна адміністрація зверталася з листами №5/5-6127/0/2-20-20 від 16.07.2020, №5/5-259/0/2-21-20 від 13.01.2021, №5/5-4028/0/2-21/5-20 від 13.04.2021 до Міністерства фінансів України, Міністерства соціальної політики України з проханням про виділення коштів в сумі 399 170 грн. 85 коп. для відшкодування ОСОБА_1 вартості за самостійно придбане житло відповідно до Закону України від 28.12.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 21.01.2021 питання виділення видатків для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, може бути вирішено в разі передбачення відповідних видатків у державному бюджеті на зазначені цілі. Відповідно до пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, Казначейство як відповідальний виконавець самостійно визначає спрямування коштів у порядку черговості надходження документів.

Листом від 29.01.202 Міністерство фінансів України повідомило Львівську обласну державну адміністрації, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а у разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. На виконання зазначених судових рішень у Законі України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» за бюджетною програмою за КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» передбачено 100 млн гривень. Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845.

Отже, із вказаних матеріалів справи видно, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 у справі №1.380.2019.005350 не виконано.

При цьому відповідачем доказів на спростування вказаних обставин подано не було.

Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, виходив з того, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов`язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконання рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття постанови у справі. Разом з тим, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 у справі №1.380.2019.005350 судовий контроль, що передбачений ст. 382 КАС України, за виконанням такого рішення не був встановлений. Отже, підстави для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду відсутні.

Надаючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.

Отже, даними нормами встановлено в імперативній формі обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, та обов`язковість виконання цього рішення особою, визначеною судом.

Також ст. 129-1 Конституції України передбачає здійснення судом контролю за виконанням судового рішення.

Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачений статтею 382 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. (частина 2 статті 382 КАС України)

За наведеного правового регулювання, заява про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення підлягає вирішенню судом, який розглянув справу по суті та прийняв рішення не на користь суб`єкта владних повноважень.

Правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого врегульований ст. 382 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, що має бути підтверджено відповідними доказами.

Як зазначено вище, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 у справі №1.380.2019.005350, яке набрало законної сили, було зобов`язано задоволено повністю позов ОСОБА_1 до Львівської обласної державної адміністрації, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Золочівської міської ради Львівської області, Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов`язання до вчинення дій. Визнано протиправними дії Львівської обласної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у відшкодуванні коштів за самостійно придбане житло. Зобов`язано Львівську обласну державну адміністрацію відшкодувати ОСОБА_1 витрати в сумі 399 170 грн. 85 коп. за самостійно придбане житло відповідно до положень ст.32 Закону України від 28.12.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи».

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 по справі №1.380.2019.005350 встановлено спосіб виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 шляхом стягнення з Львівської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 витрати в сумі 399 170 грн. 85 коп. за самостійно придбане житло відповідно до положень ст.32 Закону України від 28.12.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи».

Однак, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 у справі №1.380.2019.005350 не виконано.

Вказані обставини не спростовуються матеріалами справи, доказів протилежного відповідач не надав.

При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу, що положення ст. 129-1 Конституції України та ст. 14 КАС України свідчать, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.

Крім того, колегія суддів вважає необхідним застосувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції», у п. 40 якого зазначено, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року).

При цьому, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд повинен з`ясувати те, чи виконано судове рішення, причини, які призводять до невиконання такого рішення та чи є вони об`єктивними, оцінити ризики, які можуть існувати для позивача у випадку невиконання рішення суду.

У спірному випадку суд першої інстанції виходив з того, що за наслідками розгляду заяви позивача про встановлення судового контролю не було встановлено того, що рішення суду не виконується чи невиконане.

З приводу таких висновків суду першої інстанції слід зазначити те, що загальний порядок виконання судових рішень, який встановлено Законом України «Про виконавче провадження», не позбавляє суд права встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що відсутність коштів для відшкодування ОСОБА_1 вартості за самостійно придбане житло відповідно до Закону України від 28.12.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи», не може бути підставою для невиконання рішення суду, яким встановлено право особи на відшкодування їй коштів за самостійно придбане житло відповідно до положень ст.32 Закону України від 28.12.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи», при цьому, враховуючи і те, що таке право є майновим інтересом позивача і підлягає захисту відповідно до ст.1 Першого Протоколу до Конвенції.

При постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції не проаналізував наведені позивачем обставини невиконання рішення суду у даній справі, що набрало законної сили.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції не наділений правом вирішити заяву позивача про встановлення судового контролю у справі по суті заявленого клопотання з огляду на те, що в силу вимог ч.1 ст. 382 КАС України зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення віднесено до повноважень суду, який ухвалив судове рішення.

Використання у приписах вказаної статті словосполучення «суд, який ухвалив судове рішення» дає підстави для висновку, що для встановлення судового контролю після ухвалення судового рішення у справі, якщо воно фактично не виконується, повинен видаватись окремий процесуальний документ (ухвала) і саме судом, який постановив відповідне рішення.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 20.06.2018 у справі №800/592/17, та правовою позицію Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.04.2019 у справі № 286/766/17, які суд, з урахуванням вимог ч.5 ст.242 КАС України, враховує при вирішенні спірних правовідносин.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржена ухвала суду підлягає скасуванню, оскільки винесена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення заяви в порядку ст. 382 КАС України, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст. 243, 308, 310, 312, 315, 317, 320, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року про відмову у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. Я. Качмар О. І. Мікула Повне судове рішення складено 10.12.2021.