Якимівський районний суд Запорізької області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа № 330/2718/21

2/330/641/2021

"09" грудня 2021 р. Якимівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого Гусарової В.В., при секретарі Тошевої Д.Е..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Якимівка в порядку спрощеного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДНЗ «Якимівський професійний аграрний ліцей» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі, зобов`язання виплатити невиплачену заробітну плату за час відсторонення від роботи

в с т а н о в и в:

Позивачка звернулась до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі, зобов`язання виплатити невиплачену заробітну плату за час відсторонення від роботи, мотивуючи тим, що в листопаді 2021 року позивач зіткнувся із грубим, на його думку, порушенням його конституційного права на роботі з боку відповідача, яке полягало в тому, що у позивача постійно незаконно вимагали на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та обмеження прав працівника щодо повноцінної роботи. Так, 8 листопада 2021 року позивачу відповідачем було вручено наказ про відсторонення позивача з роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2

Наказ мотивований тим, що оскільки у позивача відсутнє відповідне щеплення та відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров"я України, відповідач відсторонює позивача від його роботи. При цьому, ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між позивачем та відповідачем такого зобов`язання з боку позивача немає, так само, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення позивача з роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення.

Позивач вважає даний наказ незаконний та таким, який підлягає скасуванню судом з наступних підстав:

-Статтею 43 Конституції України, яка має найвищий пріоритет над законодавчими актами, передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.Зміст права на працю полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України). Це право забезпечується обов`язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Однак це конституційне право громадянина не може пов`язуватись лише з певною формою трудового договору, який укладається громадянином відповідно до його волевиявлення.

Враховуючи викладене та виходячи зі змісту частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України, трудові контракти можуть укладатись у випадках, передбачених як законами, так і постановами Верховної Ради України, указами Президента України, декретами та постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими в межах їх повноважень. Нормативні акти Президента України як глави держави (стаття 102 Конституції України) і Кабінету Міністрів України як вищого органу у системі органів виконавчої влади (стаття 113 Конституції України) обов`язкові до виконання на території держави (статті 106 і 117 Конституції України), вони встановлюють загальнообов`язкові правила, мають універсальний характер і є складовою частиною законодавства України.

Загальна декларація прав людини (ООН, 1948 рік) у статті 23 проголошує, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття; на рівну оплату за рівну працю; кожен працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціальною забезпечення. Для захисту своїх інтересів кожна -' людина мас право створювати професійні спілки, і входити до професійних спілок.

Європейська соціальна хартія (переглянута) (1996 рік) у статті 1 передбачає право на працю, для забезпечення ефективного здійснення якого Сторони зобов`язуються:

визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов`язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості;

ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає;

створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування;

забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм.

Згідно з Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права (ООН, 1966 рік), кожна людина має право на працю, що включає її право на отримання можливості заробляти на життя працею, а держава повинна вживати заходів з метою повного здійснення цього права (ст. 6).

Стаття 2 Кодексу законів про працю передбачає основні трудові права працівників

Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Наказ про відсторонення мотивований положення Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а саме ч. 2 ст. 14: «Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.».Отож, ця частина передбачає обов`язкове щеплення саме обов`язковими щепленнями.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб»: «Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень».

Цим законом щеплення від КОВІДУ-19 не встановлена, як обов`язкова, а тому відсторонення працівника з підстав ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» є , на думку позивача незаконним та безпідставним.

Також позивач зазначив, що положення ст. 43 Кодексу законів про працю: «Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення від роботи керівників підприємств, установ та організацій військовим командуванням допускається у випадках, визначених Законом України "Про правовий режим воєнного стану».

А отже ні цією статтею ні іншим законові України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи із підстав відсутності у нього щеплення від КОВІДУ - 19.

А тому наказ відповідача є незаконним та підлягає скасування в судовому порядку, що є належним правовим захистом прав позивача, як працівника.

В позові позивач просила визнання незаконним та скасувати наказ відповідача про відсторонення від роботи та поновлення на роботі, зобов`язати виплатити невиплачену заробітну плату за час відсторонення від роботи.

В судовому засіданні позивач підтримала позов у повному обсязі та просила його задовольнити та пояснила, що з 18.10.2021 р. в їх навчальному закладі проводиться дистанційне навчання, можливість виконувати роботу дистанційно керівництво закладу з нею не обговорювало,вона не робить щеплень бо боїться за свій стан здоров» я, при цьому передбачених законодавством противопоказань проти щеплень у неї не має, її середня заробітна плата за останній місяць роботи склала 9500 гр. Перед відстороненням її попереджали проте, що вона буде відсторонені у випадку невакцінації.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, вважав, що наказ про відсторонення позивача був виданий на законних підставах.

Розглянув матеріали справи та вислухав думку сторін, суд дійшов до наступного :