Ухвала
25 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 234/466/20
провадження № 61-3051св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Краматорський завод Станкомаш»,
відповідачі: ОСОБА_1 , Управління реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади Краматорської міської ради,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Краматорського міського нотаріального округу Задорожний Дмитро Володимирович,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорський завод Станкомаш» до ОСОБА_1 , Управління реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади Краматорської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Краматорського міського нотаріального округу Задорожний Дмитро Володимирович, про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки нежитлового приміщення,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст наведених у заяві вимог
У січні 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю «Краматорський завод Станкомаш» (далі - ТОВ «Краматорський завод Станкомаш») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Управління реєстраційних повноважень та ведення реєстру територіальної громади Краматорської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Краматорського міського нотаріального округу Задорожний Д. В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки нежитлового приміщення, застосування наслідків недійсності правочину та скасування запису.
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 30 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 24 грудня 2020 року,в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року рішення Краматорського міського суду Донецької області від 30 липня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 24 грудня 2020 року залишено без змін.
У жовтні 2021 року до суду надійшла заява про ухвалення у справі додаткового судового рішення про стягнення витрат на правову допомогу.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 10 жовтня 2021 року з Єдиного державного реєстру судових рішень дізнався про існування постанови Верховного Суду від 23 вересня 2021 року, в зв`язку з чим бажає скористатися правом на звернення до суду з заявою про стягнення витрат на правову допомогу. ОСОБА_1 зазначає, що для захисту своїх прав у касаційному провадженні за касаційною скаргою ТОВ «Краматорський завод Станкомаш» звертався за наданням правової допомоги до адвоката Рогожука С. Л., вартість послуг якого становить 36 600,00 грн та складається з: 8 000,00 грн - плата за складання відзиву на касаційну скаргу, 27 000,00 грн - гонорар успіху адвоката, 1 600,00 грн - плата за складання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, 157,00 грн - сплачені адвокатом кошти за відправлення копій відзивів іншим учасникам справи. Попередній розрахунок суми витрат на правову допомогу був заявлений ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Краматорський завод Станкомаш» від 03 червня 2021 року. Вказує також на те, що заяви про стягнення витрат на правову допомогу подавалися ним і під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. На підставі вищенаведеного просить ухвалити додаткове судове рішення, яким стягнути з ТОВ «Краматорський завод Станкомаш» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 36 600,00 грн та витрати на поштові відправлення.
Правом на подання заперечень про зменшення витрат на правову допомогу інші учасники справи не скористались.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Так скаржник просить стягнути судові витрати на правову допомогу у розмірі 36 600,00 грн та витрати на поштові відправлення, які складаються з: 8 000,00 грн - плати за складання відзиву на касаційну скаргу, 27 000,00 грн - гонорару успіху адвоката, 1 600,00 грн - плати за складання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, 157,00 грн - сплачених адвокатом коштів за відправлення копій відзивів іншим учасникам справи.
До заяви про стягнення витрат на правову допомогу ОСОБА_1 долучено додаткову угоду від 22 травня 2021 року до договору про надання правової допомоги від 02 грудня 2018 року, акт виконаних робіт за договором від 12 жовтня 2021 року про надання правової допомоги у цій справі, квитанції до прибуткового ордеру від 12 жовтня 2021 року №1/12/10 на суму 27 000,00 грн, від 12 жовтня 2021 року №2/12/10 на суму 1 600,00 грн, від 01 червня 2021 року №1/01/06 на суму 8 000,00 грн, а також квитанції оплати поштових відправлень та описи вкладень до цінних листів за трек-номерами 0740400580379, 0740400580360, 0740400580387, 0740400580395, 0740400580409 на суму 135,00 грн.
Відповідно до акта виконаних робіт за договором від 12 жовтня 2021 року про надання правової допомоги у цій справі ОСОБА_1 сплачено за надання правової допомоги адвокату Рогожуку С. Л. грошові кошти у розмірі 157,00 грн за поштові витрати, 8 000,00 грн за підготовку відзиву на касаційну скаргу, 1600,00 грн за підготовку клопотання про стягнення судових витрат, 27 000,00 грн гонорару успіху.
З доданих до клопотання документів та доказів у матеріалах справи вбачається, що понесені скаржником витрати на відправку поштової кореспонденції підтверджуються копіями квитанцій за трек-номерами 0740400580379, 0740400580360, 0740400580387, 0740400580395, 0740400580409 на суму 135,00 грн. Скаржником не надано доказів на підтвердження витрат, понесених за оплату поштових відправлень саме на суму 157,00 грн.
З врахуванням вищенаведеного, сума витрат за оплату поштових відправлень підлягає частковому стягненню в розмірі, підтвердженому належним чином доказами, а саме: на суму 135 грн.
Стосовно стягнення судових витрат, пов`язаних із підготовкою відзиву на касаційну скаргу та клопотання про стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.4.2 Договору про надання правової розмір гонорару адвоката передбачений додатком до цього договору.
За змістом додаткової угоди від 24 травня 2021 року, яка є додатком до договору про надання правової допомоги від 02 грудня 2018 року, за підготовку відзиву на касаційну скаргу клієнт мав сплатити адвокату 8 000,00 грн, за підготовку клопотання про стягнення витрат на правову допомогу - 1600,00 грн.
Скаржником на підтвердження понесених витрат додано до клопотання копії квитанцій до прибуткового касового ордеру від 12 жовтня 2021 року №2/12/10 на суму 1 600,00 грн, від 01 червня 2021 року №1/01/06 на суму 8 000,00 грн. Суд дійшов висновку про те, що вказані витрати були понесені відповідачем, стосувалися розгляду справи та підпадають під критерій «необхідних», оскільки спрямовані на належну реалізацією учасником справи своїх процесуальних прав. Інші учасники справи не надали заперечень щодо зменшення суми судових витрат, які підлягають стягненню. Суд під час вирішення такого роду процесуального питання виконує роль арбітра, в зв`язку з чим не уповноважений за власної ініціативи зменшувати підтверджену належним чином суму судових витрат.
За таких обставин судові витрати за подання відзиву та клопотання про стягнення розміру судових витрат у розмірі 8 000,00 грн та 1 600,00 грн підлягають стягненню у повному обсязі.
Стосовно стягнення суми гонорару успіху адвоката у розмірі 27 000,00 грн суд виходить із таких міркувань.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 травня 2020 року справі № 904/4507/18, вирішуючи виключну правову проблему стосовно стягнення «гонорару успіху» як додаткової винагороди адвоката за досягнення позитивного рішення у справі, вказала, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Так, відповідно до додаткової угоди від 24 травня 2021 року про надання правової допомоги сторонами було узгоджено сплату гонорару успіху адвоката за досягнення позитивного результату у разі прийняття Верховним Судом рішення на користь ОСОБА_1 у цій справі у розмірі 27 000,00 грн. Вказана сума була обумовлена відповідачем та його представником у твердій грошовій сумі та під відкладальною умовою, є складовою гонорару адвоката, а тому належить до судових витрат, які підлягають розподілу відповідно до вимог статті 141 ЦПК України.
Про намір стягнення вказаного виду судових витрат заявником було заявлено у відзиві від 03 червня 2021 року. На підтвердження понесених судових витрат, пов`язаних з оплатою гонорару успіху адвоката, ОСОБА_1 надано квитанції до прибуткового ордеру від 12 жовтня 2021 року №1/12/10 на суму 27 000,00 грн.
За таких обставин вказаний вид судових витрат також підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.
Оскільки у задоволенні позовних вимог було відмовлено у повному обсязі, то судові витрати, пов`язані з розглядом справи, в порядку виконання вимог частини другої статті 141 ЦПК України підлягають стягненню з позивача на користь відповідача у повному обсязі.
Висновки за результатами розгляду заяви
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що заява про стягнення судових витрат підлягає частковому задоволенню, а судові витрати на правову допомогу - стягненню з ТОВ «Краматорський завод Станкомаш» на користь ОСОБА_1 у розмірі 36 735,00 грн.
Керуючись статтями 261, 270 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорський завод «Станкомаш» на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у розмірі 36 735,00 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: А. А. Калараш
Є. В. Петров
О. С. Ткачук
