Постанова

Іменем України

24 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 132/711/20

провадження № 61-4659св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Крата В.І.

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є.В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі: головне управління Національної гвардії України, військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги головного управління Національної гвардії України та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 09 листопада 2020 року в складі судді Аліменко Ю. О. та на постанову Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року в складі колегії суддів Денишенко Т. О., Оніщука В. В., Копаничук С. Г.,

ВСТАНОВИВ :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

25 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Головного управління Національної гвардії України про зобов`язання вчинити дії з розподілу та забезпечення житловим приміщенням, відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що позивач відповідно до Закону України «Про Національну гвардію України» у період з липня 2008 року по червень 2018 року за контрактом проходив військову службу у внутрішніх військах МВС України. Під час проходження служби позивач 23грудня 2008 року поставлений на квартирний облік для поліпшення житлових умов, складом родини одна особа, на загальних підставах.

Під час виконання обов`язків військової служби стався нещасний випадок, позивач отримав поранення, про що складений акт від 18 серпня 2015 року № 55 за формою Н-1 та підтверджується довідками ВЛК від 28 вересня 2015 року №Д-210, МСЕК від 24 листопада 2015 року № 122455.

Згідно протоколу № 14 від 25 грудня 2015 року житлово-побутової комісії Військової частини НОМЕР_2 НГУ учасника бойових дій ОСОБА_1 включено до списків на пільгове одержання житла на підставі пункту чотирнадцятого статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з датою постановки 25 грудня 2015 року (відповідно до вказаного закону він має право на отримання житла протягом двох років з 22 грудня 2015року), проте у вказаний період відповідачі не забезпечили ОСОБА_1 разом з сім`єю житлом.

Протоколом № 5 від 16 травня 2016 року ОСОБА_1 складом сім`ї три особи: він, дружина, син 2014 року народження, знятий з квартирного обліку при Військовій частині НОМЕР_2 у зв`язку з переведенням до іншого місця служби. Вподальшому центральна житлово-побутова комісія протоколом від 04 липня 2016 року вирішила перезатвердити позивача на квартирних обліках: з 23 грудня 2008 року на загальних підставах, у списках на першочергове отримання житла з 30 вересня 2015 року, у списках з правом на отримання житла протягом двох років з 25 грудня 2015 року.

Довідкою голови житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_2 , начальника квартирно-експлуатаційної служби цієї військової частини від 16 травня 2016року № 82 підтверджено, що ОСОБА_1 перебував на квартирному обліку з 23 грудня 2008 року зі складом родини три особи: він, дружина та малолітній син.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 НГУ від 25 червня 2018 року № 159 з позивачем припинений контракт у зв`язку із закінченням його дії, ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас Збройних Сил України. Рішенням житлово-побутової комісії від 18 липня 2018 року його знято з квартирного обліку та виключено зі списків загальної і пільгової черги квартирного обліку військової частини НОМЕР_1 .

Посилаючись на пункт чотирнадцятий частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо права на забезпечення житловою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік та на наказ Міністра Оборони України від 31 липня 2018року № 380 «Про затвердження Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями», позивач вважає, що військова частина безпідставно зняла його з квартирного обліку та позбавила права на забезпечення житлом.

ОСОБА_1 зазначав про необхідність відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, яка спричинена відповідачами у зв`язку з негативними змінами у його житті через невиконання державою в особі НГУ визначених нормативно-правовими актами України та контрактом своїх обов`язків по забезпеченню його сім`ї житлом.

Позивач просив:

зобов`язати Головне управління Національної гвардії України вчинити необхідні дії та ухвалити рішення щодо розподілу житлової площі для забезпечення житлом ОСОБА_1 та членів сім`ї;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 НГУ вчинити необхідні дії по забезпеченню ОСОБА_1 та сім`ї житлом відповідно до встановлених санітарних і технічних норм;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 НГУ відшкодувати моральну шкоду у розмірі 280000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 09 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17лютого 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково;

зобов`язано Головне управління Національної гвардії України прийняти та затвердити рішення щодо розподілу житлової площі на військову частину НОМЕР_1 для забезпечення житлом відповідно до встановлених санітарних та технічних норм ОСОБА_1 та членів його сім`ї;

зобов`язано військову частину НОМЕР_1 забезпечити ОСОБА_1 та членів його сім`ї житловим приміщенням відповідно довстановлених санітарних та технічних норм;

у задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди відмовлено через необґрунтованість та недоведеність;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, керуючись Конституцією України, рішеннями Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018, від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, практикою Європейського суду з прав людини, нормами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» зробив висновок про неможливість звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів; тобто не може ОСОБА_1 із сім`єю бути позбавленим права, набутого законним шляхом, на отримання житла за період з 25 грудня 2015 року по 26грудня 2017 року (контракт припинений 15 червня 2018 року ) на підставі пункту чотирнадцятого частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». На підтвердження такого висновку суди послалися на наказ Міністра Оборони України від 31 липня 2018року № 380 «Про затвердження Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями», яким встановлено, що за військово-службовцями та членами їх сімей, в тому числі звільненими з військової служби в запас або відставку, які були зараховані на облік військовослужбовців та членів їх сімей, що потребують поліпшення житлових умов, до набрання чинності цим наказом, зберігається дата зарахування на облік для забезпечення житлом для постійного проживання (за результатами інвентаризації облікових справ); рішення житлових комісій військових частин, об`єднаних житлових комісій, які були прийняті до набрання чинності цим наказом, реалізуються із вказаних урахуванням вимог, а тому житлово-побутова комісія військової частини НОМЕР_1 НГУ 18 липня 2018 року не мала законних підстав знімати позивача з квартирного обліку та виключати зі списків загальної й пільгової черг.

Суди відхилили доводи відповідачів про те, що вони позбавлені можливості забезпечити позивача та членів його сім`ї житлом, оскільки ОСОБА_1 не перебуває на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

Аргументи учасників справи

У травні 2021 року МВС України ГУ Національної гвардії України та Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України подали до Верховного Суду касаційні скарги на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 09листопада 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17лютого 2021 року, просили їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційні скарги та уточнені їх редакції мотивовані тим, що суди:

- неправильно застосували та порушили статтю 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки позивач не звільнений з військової служби у запас за станом здоров`я, і у нього на час звільнення не було вислуги на військовій службі 20 років, а тому житлово-побутова комісія на законних підставах виключила позивача з обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у зв`язку з припиненням контракту;

- порушили вимоги статті 40 ЖК Української РСР, підпункт третій пункт 26 та пункт 27 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та не звернули увагу на те, що громадяни знімаються з квартирного обліку у випадках припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією особи, яка перебуває на обліку за місцем роботи, а також громадяни виключаються із списків осіб, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень, якщо вони втратили вказане право;

- не звернули увагу на те, що позивач не довів настання усіх умов поранення (контузію або каліцтво) під час участі в бойових діях при виконанні обов`язків військової служби, у зв`язку з чим безпідставно вважали наявними у нього права на отримання жилої площі у строк, визначений пунктом 14 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту»;

- необґрунтовано зобов`язали забезпечити житлом позивача та членів його сім`ї, оскільки на квартирний облік з 23 грудня 2008 року на загальних підставах при Головному управлінні НГУ взятий Боженко В. О. складом сім`ї - одна особа.

Звертають увагу на те, що задоволення позовних вимог в частині зобов`язання надати позивачу житлове приміщення порушує принцип черговості та права осіб, які перебувають у списках перед ним до 23 грудня 2008року. Вказують, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України. Суд не має права перебирати на себе повноваження органів державної влади і місцевого самоврядування у правовідносинах щодо забезпечення військовослужбовців житлом, а судове рішення не може підмінити документи, на підставі яких виникає право користування житлом.

У липні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшли відзиви ОСОБА_1 на касаційні скарги відповідачів, у яких він просив залишити касаційні скарги без задоволення, оскаржені судові рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін, посилаючись на те, що оскаржені судові рішення є законними та обґрунтованими. Вказує, що зняття позивача з квартирного обліку для поліпшення житлових умов не має правового значення, оскільки він набув право на отримання житла до звільнення його з військової служби. Відповідачі не виконали приписи пункту 14 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту», який передбачає право на отримання житла протягом двох років. Протоколом центральної житлово-побутової комісії від 04 липня 2016року позивача перезатверджено на квартирному обліку при ГУ НГУ з 23грудня 2008 року на загальних підставах, у списках на першочергове отримання житла з 30 вересня 2015 року, у списках на отримання житла протягом двох років з 25 грудня 2015 року. Станом на 26грудня 2017 року контракт діяв, у зв`язку з чим відповідачі повинні були розподілити та забезпечити позивача та членів його сім`ї житлом.

Зазначає, що перезатвердження позивача на квартирному обліку відбувалося без його участі та повідомлення. Центральна житлово-побутова комісія при ГУ НГУ в порушення пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 728 «Про деякі питання забезпечення житлом військовослужбовців та інших громадян» не проінформувала позивача про його право на отримання житла у грудні 2017 року. Таким чином, факт звільнення позивача з військової служби та зняття з загального та пільгового обліку не може бути підставою для відмови в забезпеченні його житлом, оскільки набуте ОСОБА_1 право не може бути втрачено. Позивач вважає, що ним надано достатньо доказів для того, щоб зобов`язати суб`єкт владних повноважень прийняти відповідне рішення, а тому такий спосіб захисту є належним та ефективним. Зобов`язання суб`єкта судом прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, оскільки у судовому порядку встановлено та підтверджено належними і допустимими доказами факт протиправної поведінки відповідачів.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини та принципу відповідальності держави, ухваливши той чи інший акт, держава дала підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно виконання закону. Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року в справі «Кечко проти України» вказав, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Тому ненадання позивачу житла є порушенням його конституційних прав і законних інтересів.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі за касаційною скаргою Головного управління Національної гвардії України.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина першастатті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьмастатті 394 ЦПК України).

В ухвалах Верховного Суду від 24 травня 2021 року та від 30 червня 2021 року зазначено підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Аналіз доводів касаційних скарг дає підстави вважати, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржуються в частині задоволених позовних вимог про зобов`язання відповідачів вчинити дії, в іншій частині не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 з травня 2016 року по 15 червня 2018 року ОСОБА_1 проходив військову службу у внутрішніх військах МВС України за контрактом.

Згідно протоколу від 23грудня 2008 року № 5 засідання житлово-побутової комісії Управління Південного територіального командування внутрішніх військ МВС України позивача зараховано на квартирний облік з 23 грудня 2008 року на загальних підставах складом сім`ї одна особа.

Згідно довідки військово-лікарської комісії УМВС України у Вінницькій області від 28 вересня 2015 року ОСОБА_1 встановлений діагноз: наслідки вогнепального осколкового поранення (05 вересня 2014 року) поперекової ділянки справа у вигляді множинних цяткових рубців після вилучення осколків. Ця травма пов`язана із захистом Батьківщини. В акті № 55 про нещасний випадок, що стався з ОСОБА_1 05 вересня 2014 року, викладені обставини цього випадку, де чітко зазначено, що він у групі зачистки під час виконання завдання потрапив під мінометний обстріл, внаслідок якого отримав осколкове поранення і йому в лікарні був поставлений діагноз: вогнепальне уламкове поранення поперекової ділянки справа. Вид події: дія вогнепальної зброї.

04червня 2015 року ОСОБА_1 видане безтермінове посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 . Згідно протоколу від 30 вересня 2015 року № 11 засідання житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_2 НГУ з цієї дати позивача включено в списки осіб, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень.

Відповідно до протоколу від 25 грудня 2015 року № 14 засідання житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_2 НГУ позивача поставлено на облік як учасника бойових дій з датою постановки 25 грудня 2015 року.

Згідно протоколу від 04 липня 2016 року № 6 засідання центральної житлово-побутової комісії позивач перезатверджений на квартирному обліку при ГУ НГУ з 23 грудня 2008 року на загальних підставах, у списках на першочергове отримання житла з 30 вересня 2015 року, у списках з правом на отримання житла протягом двох років з 25 грудня 2015 року.

Відповідно до протоколу від 28 вересня 2017 року № 10 засідання центральної житлово-побутової комісії ОСОБА_1 знятий з квартирного обліку на першочергове отримання житла при ГУ НГУ у зв`язку з переміщенням для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 НГУ.

Через закінчення строку контракту наказом командувача НГУ від 15 червня 2018 року № 79о/с з ОСОБА_1 припинений контракт, він звільнений з військової служби в запас.

Згідно з протоколом від 18 липня 2018 року № 9 засідання житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_1 НГУ позивача знято з квартирного обліку військової частини та виключено із списків загальної й пільгової черг.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає доводи, викладені в касаційних скаргах, з таких мотивів.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язано з процесуальним законодавством.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до приписів частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Частиною четвертою статті 5 КАС України передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Частиною четвертою статті 19 КАС України установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанції не звернули увагу, що ОСОБА_1 обґрунтовував позовні вимоги про поновлення його порушених прав у сфері житлових відносин, посилаючись на невиконання відповідачами обов`язку зі створення умов для реалізації ним права на отримання житла, як учаснику бойових дій.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службовою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Наведені норми права прямо передбачають, що військова служба належить до служби публічної.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду 14 травня 2019 року у справі №910/16744/17 (провадження № 12-255гс18) зароблено висновки, що: «до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого права та інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі».

У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (провадження №14-62цс20) Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і про зобов`язання надати такі приміщення чи компенсацію відступила від висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі №806/104/16за позовом особи, звільненої з військової служби, до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомира, житлової комісії військової частини НОМЕР_4 про визнання протиправними дій відповідачів з відмови у забезпеченні жилим приміщенням або грошовою компенсацією за належне для отримання жиле приміщення та про зобов`язання відповідачів надати позивачеві житлове приміщення або виплатити належну грошову компенсацію, щодо необхідності розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства, вказавши, що зазначені спори належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосуються проходження публічної (військової) служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також призначення та надання таких гарантій (пільг).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 553/4650/14-а (К/9901/1396/18) (провадження № 11-930апп18) зроблено висновок, що «державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання. Розрахунки й обґрунтування до показників видатків на соціальні потреби у проектах державного бюджету України та місцевих бюджетів здійснюються на підставі державних соціальних стандартів, визначених відповідно до закону. Відповідно до ст. 18 КАС України справи щодо спорів фізичних осіб з суб`єктами владних повноважень з приводу (…) здійснення, надання, одержання соціальних виплат розглядаються місцевими загальними судами як адміністративними».

Оскільки спір у цій справі стосується проходження публічної (військової) служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також, призначення та надання таких гарантій (пільг), правовідносини, що виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, а тому спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частин першої, другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною четвертою статті 414 ЦПК України передбачено, що у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Ураховуючи наведене, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України та частини першої статті 414 цього Кодексу, із роз`ясненням позивачу, на виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України, у редакції, чинній на момент ухвалення цієї постанови, права протягом десяти днів з дня отримання даної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 402, 409, 414, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги головного управління Національної гвардії України та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України задовольнити частково.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 09 листопада 2020року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про зобов`язання вчинити дії з розподілу та забезпечення житловим приміщенням - закрити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд зазначеної справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду та що протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови він може звернутися до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Із прийняттям постанови суду касаційної інстанції рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 09 листопада 2020року та постанова Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року втрачають законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.І. Крат

Судді Н.О. Антоненко

І.О. Дундар

Є.В. Краснощоков

М. М. Русинчук