open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem
Справа № 910/7862/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.11.2021Справа № 910/7862/21За позовом ОСОБА_1 , м. Київ

до 1. Державної служби морського та річкового транспорту України, м. Київ

2. Державної установи "Дергідрографія", м. Київ

про скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення 3 627 018,24 грн, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Чаюн В.В. (адвокат з ордером АМ№1015348 від 20.09.2021 року);

від відповідача 1: Тополь О.М. (в порядку самопредставництва);

від відповідача 2: Лугін І.Ю. (в порядку самопредставництва).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

18.05.2021 року до Господарського суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (позивач) із позовною заявою про:

- скасування наказу в.о. голови Державної служби морського та річкового транспорту України (відповідач-1) від 14.02.2020 №2-ПД про припинення повноважень позивача на посаді начальника Державної установи "Дергідрографія" (відповідач-2) та його звільнення з 14.02.2020 відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України;

- скасування наказу в.о. начальника відповідача-2 від 04.03.2020 №68-к, яким звільнено 04.03.2020 позивача з роботи з посади начальника відповідлача-2 у зв`язку з припиненням повноважень, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України;

- поновлення з 04.03.2020 позивача на посаді начальника відповідача-2;

- стягнення з відповідача-2 на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в сумі 3 627 018,24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначені накази прийняті з порушенням встановленого порядку, а саме без погодження з головою Київської міської державної адміністрації та із позбавленням права надати усні чи письмові пояснення.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали №910/7862/21 передані на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.07.2021. Окрім того, вказаною ухвалою було запропоновано відповідачам у строк до п`ятнадцяти днів з дня вручення цієї ухвали, подати відзиви на позовну заяву.

04.06.2021 відповідачем-1 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідно до положень п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України підстава розірвання трудового договору не передбачає необхідності попереднього повідомлення про звільнення, з`ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення та будь-яких погоджень щодо звільнення працівника. Окрім того, Контрактом №31-ІІІ від 10.05.2019 року, укладеним з позивачем визначено, що уповноваженим органом управління визначено саме Морську адміністрацію, яка має право призначати та звільняти з посади керівника установи. Звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП не потребує погодження з Головою КМДА. Зазначені правовідносини вже були предметом дослідження в справі №754/2998/20 і повторне звернення до суду з аналогічними позовними вимогами є зловживанням позивачем своїми правами.

14.06.2021 року відповідачем-2 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що постановою Верховного Суду від 03.02.2021 року позивачу надано строк в десять днів на звернення із заявою в межах справи №754/2998/20 про направлення її за встановленою юрисдикцією, проте позивач не скористався своїм правом на подачу такої заяви, а подав новий позов до Господарського суду міста Києва, що є зловживанням позивачем своїми правами. В іншому відповідачем-2 викладено аналогічну відповідачу-1 позицію.

20.07.2021 року позивачем подано до суду заяву про зміну (розширення переліку) підстав позову, в якій вказано, що позивач вирішив доповнити перелік підстав для задоволення позову, а саме: наказ відповідача-1 від 14.02.2020 №2-ПД був підписаний не Головою Державної служби морського та річкового транспорту України, а особою, що виконувала обов`язки голови, тобто не суб`єктом, визначеним Положенням №1095, що був уповноважений звільняти позивача; положення ч. 3 ст. 99 ЦК України щодо порядку припинення повноважень виконавчого органу товариства не можуть бути застосовані до відповідача-2, що в свою чергу виключає можливість звільнення позивача із посиланням на п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України; контрактом позивача було передбачено виняткові підстави для звільнення його з посади, при цьому не передбачалось можливості припинення його повноважень; оскільки наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 14.02.2020 №2-ПД не містив посилань на жодну із підстав для звільнення позивача, що були визначені його контрактом, а процедура припинення його повноважень не могла бути застосована у даному випадку, тому видання відповідного наказу прямо суперечило вимогам Положення №1095, ЦК та ГК України та умовам Контракту №31-ІІІ з начальником ДУ «Держгідрографія» від 10.05.2019 року.

В засіданні 20.07.2021 року продовжено строк розгляду спору на 30 днів, встановлено сторонам строки для надання документів по суті справу, оголошено перерву в підготовчому засіданні до 28.09.2021 року.

02.08.2021 року відповідачем-1 подано до суду відзив на позовну заяву з урахуванням заяви про зміну (розширення переліку) підстав позову, в якому зазначено, що Положенням про Державну службу морського та річкового транспорту України не передбачено припинення повноважень керівника ДУ «Держгідрографія», однак така норма міститься в п. 5 ч. 1 т. 41 КЗпП України, а тому голова Морської адміністрації правомірно припинив повноваження керівника ДУ «Держгідрографія». Щодо повноважень в. о. голови морської адміністрації, то у розпорядженні №1303-р визначено, що на Ворону Ю.М. покладаються всі обов`язки голови без застережень та обмежень. Окрім того, відповідачем-1 зазначено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва №640/13178/19 встановлено, що ДУ «Держгідрографія» не є державним унітарним підприємством.

12.08.2021 року відповідачем-2 подано до суду відзив на позовну заяву з урахуванням заяви про зміну (розширення переліку) підстав позову, в якому зазначено аналогічну позицію, викладену відповідачем-1 у відзиві, поданому до суду 02.08.2021 року та викладену ним позицію у відзиві, поданому до суду 14.06.2021 року.

У підготовчому засіданні 04.12.2018, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про задоволення заяви відповідача та поновлення процесуального строку для подачі відзиву, про що оголошено відповідну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

У підготовчому засіданні 04.12.2018 суд на місці ухвалив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів та оголосити перерву до 22.01.2019.

В засіданні 28.09.2021 року в справі було оголошено перерву до 12.10.2021 року.

28.09.2021 року позивачем подано до суду відповідь на відзив відповідача-1, в якій вказано, що Верховний Суд не вирішував спір №754/2998/20 по суті, отже станом на час звернення позивача до Господарського суду міста Києва із даним позовом на розгляді інших судів не перебували справи за позовом позивача до тих самих позивачів, з тим же предметом та з тих же підстав. Позивач в межах строку позовної давності звернувся до суду з даним позовом. Оскільки у відповідача-2 не було утворено наглядову раду, компетенція органу управління (голови відповідача-1) обмежувалась виключно питанням звільнення позивача з посади, а тому голова морської адміністрації при прийнятті рішення про припинення повноважень позивача діяла поза межами визначених КМУ повноважень.

28.09.2021 року позивачем подано до суду відповідь на відзив відповідача-2, в якій вказано аналогічну позицію, зазначену у відповіді на відзив відповідача-1, поданій до суду 28.09.2021 року.

В засіданні 12.10.2021 року в справі оголошено перерву до 26.10.2021 року.

19.10.2021 року відповідачем-2 подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких повторно викладено аналогічну позицію, зазначену у раніше поданих до суду заяв по суті спору. Окрім того, відповідачем-2 вказано, що ДУ «Держгідрографія» не є унітарним підприємством, а є державною установою.

В засіданні 26.10.2021 року, на підставі ч. 6 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, за взаємною згодою сторін, було закінчено підготовче засідання та розпочатий розгляд справи по суті в цей же день. В подальшому, в судовому засіданні було оголошено перерву до 02.11.2021 року.

В засіданні 02.11.2021 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.05.2019 року між Міністерством інфраструктури України (уповноважений орган управління) та ОСОБА_1 (керівник) було укладено Контракт з начальником державної установи «Держгідрографія» №31-ІІІ, відповідно до якого ОСОБА_1 призначається на посаду начальника державної установи «Держгідрографія» з 10 травня 2019 року по 08.05.2020 року включно.

Додатковою угодою №2-ІІ від 18.06.2019 року до Контракту з начальником державної установи «Держгідрографія» №31-ІІІ від 10.05.2019 року, укладеною між Державною службою морського та річкового транспорту України та ОСОБА_1 , останнього призначено на посаду начальника Державної установи «Держгідрографія» на строк з 10.05.2019 року по 08.05.2024 року.

Наказом Державної служби морського та річкового транспорту України (далі - відповідач-1) від 14.02.2020 року №2-ПД, за підписом в.о. голови Юлії Ворони, вирішено припинити повноваження ОСОБА_1 (далі - Позивач) на посаді начальника державної установи «Держгідрографія», звільнивши його 14.02.2020 року, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

04.03.2020 року в.о. начальника Державної установи «Держгідрографія» Дмитром Падакіним видано наказ від 04.03.2020 №68-к, яким ОСОБА_1 було звільнено з роботи з посади начальника державної установи «Держгідрографія» 4 березня 2020 року у зв`язку з припиненням повноважень, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Позивач звертаючись до суду з даним позовом, зазначає, що не погоджується із вказаними наказами, оскільки, вважає їх незаконним та такими, що мають бути скасовані судом з наступних підстав:

- позивача звільнено без погодження з головою Київської міської державної адміністрації та із позбавлення права надати голові Київської міської державної адміністрації усні чи письмові пояснення щодо обґрунтованості рішення про його звільнення, що є порушенням пунктів 1, 4, 5, 6 та 10 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 09.10.2013 року №818 та ст. 36 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації»;

- голова Державної служби морського та річкового транспорту України наділений лише правомочністю щодо звільнення з посади керівника ДУ «Держгідрографії», але не уповноважений припиняти його повноваження;

- оскільки в ДУ «Держгідрографії» не утворено наглядової ради, компетенція голови відповідача-1 обмежується виключно звільненням з посади, що виключає застосування п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Положення ч. 3 ст. 99 ЦК України щодо порядку припинення повноважень виконавчого органу товариства не можуть бути застосовані до відповідача-2, що в свою чергу виключає можливість звільнення позивача із посиланням на п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Окрім того, позивачем заявлено позовні вимоги про поновлення його з 04.03.2020 позивача на посаді начальника відповідача-2 та стягнення з відповідача-2 на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в розмірі 3 627 018,24 грн, розрахованого за період з 04.03.2020 року до 12.05.2021 року (296 робочих днів).

Відповідачі заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначали, що видані накази є в повністю законними, у з в`язку з чим скасуванню не підлягають, а тому задоволенню не підлягають і похідні вимоги позивача про поновлення його на посаді та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 Господарського процесуального кодексу України провадження у господарських справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (стаття 15 ЦК України).

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних осіб і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (частина 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України до справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів, належать справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Зміст положень частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Конституційний Суд України у Pішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

До юрисдикції господарського суду належать спори, в яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення). До 28 березня 2014 року, коли відповідно до підпункту 1 пункту 3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 10 жовтня 2013 року набрала чинності нова редакція пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України, юрисдикція господарського суду поширювалася на вищевказані спори за участю господарських товариств, а з 28 березня 2014 року - за участю будь-яких юридичних осіб.

З огляду на те, що позивач оскаржує його звільнення з посади директора за пунктом за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, спір належить розглядати за правилами господарського судочинства.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження №14-670 цс 19).

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

Як встановлено Судом, 10 травня 2019 року Міністерство інфраструктури України, іменоване далі Уповноважений орган управління, в особі Державного секретаря Міністерства інфраструктури України Галащука Андрія Едуардовича, з однієї сторони, та громадянин ОСОБА_1 , іменований далі - Керівник, з другої сторони (далі - Сторони) уклали Контракт №31-ІІІ з начальником державної установи «Держгідрографія», за умовами якого ОСОБА_1 призначається на посаду начальника державної установи «Держгідрографія» з 10 травня 2019 року до 08 травня 2020 року.

Відповідно до відомостей трудової книжки, 23.04.2018 року ОСОБА_1 призначено виконуючим обов`язки начальника державної установи «Держгідрографія», Наказ №25-О від 20.04.2018 року Міністерства інфраструктури України.

Згідно Листа Міністерства інфраструктури України, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2018 року №863 «Про передачу державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Державної служби морського та річкового транспорту» у додатках 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 березня 2011 р. №265 «Питання управління Міністерством інфраструктури об`єктами державної власності», внесено зміни, якими державну установу «Держгідрографія» виключено зі сфери управління Міністерства інфраструктури України.

18 червня 2019 року Державна служба морського та річкового транспорту України, іменована далі Уповноважений орган управління, в особі в.о. Голови Державної служби морського та річкового транспорту України Барінова Дмитра Анатолійовича, з однієї сторони, та начальник державної установи «Держгідрографія» ОСОБА_1, з другої сторони (далі - Сторони), уклали Додаткову угоду №2-ІІ до контракту від 10 травня 2019 року №31-ІІІ з начальником державної установи «Держгідрографія», що є у державній власності, відповідно до якого контракт від 10 травня 2019 року №31-ІІІ з начальником державної установи «Держгідрографія» ОСОБА_1 викладено в новій редакції.

Так, 18 червня 2019 року Державна служба морського та річкового транспорту України, іменована далі Уповноважений орган управління, в особі в.о. Голови Державної служби морського та річкового транспорту України Барінова Дмитра Анатолійовича та начальник Державної установи «Держгідрографія» ОСОБА_1, іменований далі - Керівник, з другої сторони (далі - Сторони), уклали Контракт №2-ІІ з начальником державної установи «Держгідрографія», що є у державній власності, за умовами якого ОСОБА_1 призначається на посаду начальника державної установи «Держгідрографія» на строк з 10 травня 2019 року до 08 травня 2024 року.

Відповідно до відомостей трудової книжки, 10 травня 2019 року ОСОБА_1 призначено на посаду начальника «Держгідрографія».

Наказом в.о. Голови Державної служби морського та річкового транспорту України Юлії Ворони від 14 лютого 2020 року №2-ПД «Про припинення повноважень начальника державної установи «Держгідрографія», відповідно до підпункту 25 пункту 11 Положення про Державну службу морського та річкового транспорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2017 №1095, припинено повноваження ОСОБА_1 на посаді начальника державної установи «Держгідрографія», звільнивши його 14 лютого 2020 року, відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України.

Також, відповідно до п. 2 Наказу №2-ПД від 14 лютого 2020 року, наказано Державній установі «Держгідрографія» забезпечити ознайомлення ОСОБА_1 з цим наказом під особистий підпис, про що проінформувати у тижневий строк Управління персоналом Морської адміністрації з наданням підтверджуючих документів та забезпечити йому належно оформленої трудової книжки і проведення з ним необхідних розрахунків відповідно до вимог законодавства про працю.

Відповідно до пункту 32 Контракту №2-ІІ від 18 червня 2019 року, цей Контракт припиняється:

а) після закінчення терміну дії контракту;

б) за угодою Сторін;

в) до закінчення терміну дії контракту у випадках, передбачених пунктами 33 і 34 цього контракту;

г) з інших підстав, передбачених законодавством.

Згідно пункту 33 Контракту №2-ІІ від 18 червня 2019 року, передбачено, зокрема, що Керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний з ініціативи Уповноваженого органу управління.

Згідно пункту 34 Контракту №2-ІІ від 18 червня 2019 року, керівник може за своєю ініціативою розірвати контракт до закінчення терміну його дії:

а) у випадку систематичного невиконання Уповноваженим органом управління своїх обов`язків за контрактом;

б) у разі його хвороби або інвалідності (підтверджених відповідними медичними довідками), які перешкоджають виконанню обов`язків за контрактом, та у випадках передбачених частиною першою статті 38 Кодексу законів про працю України.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 04 березня 2020 року в.о. начальника Державної установи «Держгідрографія» Дмитро Падакін виніс Наказ №68-к від «Про звільнення начальника державної установи «Держгідрографія», відповідно до наказу Державної служби морського та річкового транспорту України від 14.02.2020 року №2-ПД «Про припинення повноважень начальника державної установи «Держгідрографія», відповідно до якого наказано звільнити ОСОБА_1 з роботи з посади начальника державної установи «Держгідрографія» 04 березня 2020 року, у зв`язку з припиненням повноважень, відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (а.с.11).

Відповідно до відомостей трудової книжки на ім`я ОСОБА_1 , яка міститься в матеріалах справи, 04 березня 2020 року ОСОБА_1 звільнено у зв`язку з припиненням повноважень, відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України, Наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 14.02.2020 року №2-ПД.

Згідно, листа від 06 березня 2020 року в.о. начальника Дмитра Падакіна Державна установа «Держгідрографія» проінформувала Управління персоналом Державної служби морського та річкового транспорту України, що ОСОБА_1 після виходу з лікарняного 04.03.2020 був ознайомлений з наказом Державної служби морського та річкового транспорту України від 14.02.2020 року №2-ПД «Про припинення повноважень начальника державної установи «Держгідрографія». Також 04.03.2020 року з ним проведено розрахунок відповідно до вимог законодавства та надіслано поштовим відправленням відповідно до його заяви належно оформлену трудову книжку.

Стаття 43 Конституції України у відповідності зі ст. 23 Загальної декларації прав людини проголошує право кожного на працю, що включає у себе можливість заробляти собі на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку погоджується. Визначаючи право на працю як основу життєдіяльності людини, Конституція України закріплює та гарантує основні трудові права громадян (ст.ст. 43, 44, 45, 46) і визначає, що основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення, принципи регулювання праці та занятості визначаються законами України (п. 6 частини першої ст. 90 Конституції України). Основним законом, який закріпляє право на працю та шляхи його реалізації, є Кодекс законів про працю України.

Статтею 2 КЗпП України одночасно передбачено і право громадянина на працю і право на отримання за працю заробітної плати не нижче встановленого державою мінімального розміру. Працівники реалізують право на працю шляхом укладання трудового договору на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

П. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя "Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати.

Конституція це акт прямої дії. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі коли закон, який був чинний до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Згідно із ст. 22 Конституції України, закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У частині другій статті 8 Конституції України, встановлено вимогу щодо законів України - усі вони приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй (п. 4 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007).

За ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист свого права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Суд зазначає, що позивач за захистом свого права звернувся до Деснянського районного суду м. Києва, який рішенням від 13.05.2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково.

В подальшому, Київський апеляційний суд постановою від 27.07.2020 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13.05.2020 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позовні вимоги залишив без задоволення.

Надалі, постановою Верховного Суду від 03.02.2021 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 27.07.2020 року скасовано, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не встановили природи правовідносин, які виникли між сторонами, неправильно застосували норми процесуального права та не врахували, що з огляду на те, що позивач оскаржує його звільнення з посади директора за пунктом за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, спір належить розглядати за правилами господарського судочинства.

При цьому, вказаною постановою визначено, що протягом десяти днів з дня отримання постанови позивач може звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Про означене наголошували відповідачі в судових засіданнях.

Однак, Суд зазначає про те, що звернення до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією є правом позивача, а не обов`язком, у зв`язку з чим використання такого права вибору покладено саме на позивача.

Відповідно до положень ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Позивач вказує, що з наказом №2-ПД від 14.02.2020 року про звільнення його було ознайомлено після виходу з лікарняного - 04.03.2020 року.

Відповідачами зазначеного факту заперечено не було.

Відразу після ознайомлення із зазначеним наказом, позивач в березні 2020 року звернувся до Деснянського районного суду м. Києва із позовом до Державної служби морського та річкового транспорту України та Державної установи «Держгідрографія» про скасування наказів, поновлення на роботі стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

06 березня 2020 року Деснянським районним судом м. Києва було відкрито провадження в справі №754/2998/20 за вказаним позовом.

Окрім того, у вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва за позовом до Державної служби морського та річкового транспорту та Державної установи «Дергідрографія» про скасування наказів, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За вказаним позовом провадження було відкрито у справі №754/10924/20 за ухвалою від 18 вересня 2020 року.

Постановою Верховного Суду від 03.02.2021 року №754/2998/20 провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби морського та річкового транспорту України, Державної установи «Держгідрографія» про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було закрито, у зв`язку з тим, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Ухвалою Деснянський районний суд міста Києва від 13.05.2021 року провадження у справі №754/10924/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби морського та річкового транспорту та Державної установи «Дергідрографія» про скасування наказів, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було закрито у зв`язку з тим, що враховано висновки, викладені в Постанові Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року у справі №754/2998/20.

Саме після цього, 18.05.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом.

Відповідачі зауважували в судових засіданнях, що позивачем пропущено передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк на звернення до суду.

Позивач, при цьому, наголошував на тому, що відповідно до положень глави 19 «Прикінцеві положення» під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, враховуючи зазначені положення, пояснення сторін та встановлені вище обставини, Суд зазначає, що позивачем не пропущено передбачений ст. 233 КЗпП України строк на звернення до суду із позовом про вирішення трудового спору.

Позивач звернувся до господарського суду в межах встановленої юрисдикції, після визначення позиції про це Верховним Судом, що не є порушенням строків на звернення до суду.

Так, пунктом 5 частини 1 ст. 41 КЗпП України визначено, що крім підстав, передбачених ст. 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Норму ч. 1 ст. 41 КЗпП України доповнено пунктом 5 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року1255-VII.

Закон № 1255-VII набрав чинності 01 червня 2014 року та метою його прийняття було покращення інвестиційного клімату шляхом надання інвесторам (власникам) господарських товариств права звільняти посадових осіб (керівників, членів виконавчих органів) без зазначення причин, а також узгодження в цьому контексті норм трудового та господарського законодавства. Як гарантію в таких випадках передбачено виплату працівникам вихідної допомоги в розмірі не менше, як шестимісячний середній заробіток (ст. 44 КЗпП).

Зокрема, ст. 41 КЗпП України доповнена пунктом п`ятим, який встановлює додаткову підставу розірвання трудового договору - «припинення повноважень посадових осіб».

Розірвання трудового договору за вказаним пунктом 5 частини першої ст. 41 КЗпП України можливе за наявності попереднього припинення повноважень посадової особи, тобто рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників. Тому для звільнення за вказаною нормою мають бути існувати обставини (факти): звільнений працівник повинен бути посадовою особою товариства та повинно заздалегідь відбутись припинення його повноважень (окреме рішення вищого органу управління), що в наступному є підставою для розірвання з ним трудового договору у порядку, передбаченому чинним законодавством України та статутними документами господарського товариства.

ДУ «Держгідрографія» було утворене наказом Міністерства транспорту України від 23.08.2000 року №460 «Про вдосконалення діяльності у сфері навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства».

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського кодексу України залежно від форм власності, в Україні можуть діяти, зокрема, державні підприємства на основі державної власності.

Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. (ч. 1 ст. 73 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. ст 11-4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» до виключної компетенції наглядової ради державного унітарного підприємства (у разі її утворення), зокрема, належить призначення на посаду та припинення повноважень керівника, затвердження умов контракту з ним, встановлення розміру винагороди керівника, укладення і розірвання з ним контракту, здійснення контролю за дотриманням умов контракту.

Уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань призначають на посаду та звільняють з посади керівників державних унітарних підприємств, у яких не утворено наглядову раду, установ, організацій та господарських структур, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, та в яких не утворено наглядову раду, укладають і розривають з ними контракти, здійснюють контроль за дотриманням їх вимог (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності»).

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що не заперечено сторонами, у ДУ «Держгідрографія» не було утворено наглядову раду.

Таким чином, компетенція органу управління обмежується питанням звільнення, а не припинення повноважень, що виключає застосування, в даному випадку, положень п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Таким чином, п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України не поширюються на трудові відносини, які склалися між позивачем та відповідачами і власник не мав права звільняти позивача за власним волевиявленням на підставі вказаної норми.

Згідно Положення державної установи «Держгідрографія», затвердженого наказом Державної служби морського та річкового транспорту України 30 травня 2019 року №224, Державна установа «Держгідрографія» заснована на державній власності і належить до сфери управління Державної служби морського та річкового транспорту України.

Відповідно до Положення про Державну службу морського та річкового транспорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 вересня 2017 р. № 1095,Державна служба морського та річкового транспорту України (Морська адміністрація) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику у сферах морського та річкового транспорту, торговельного мореплавства, судноплавства на внутрішніх водних шляхах, навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства, а також у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про передачу державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Державної служби морського та річкового транспорту» від 24 жовтня 2018 року №863-р, передано цілісні майнові комплекси державних підприємств, установ та організацій за переліком згідно з додатком, зокрема, Державна установа «Держгідрографія» із сфери управління Міністерства інфраструктури до сфери управління Державної служби морського та річкового транспорту.

В зв`язку з цим слід зазначити, що державне підприємство не є господарським товариством. Відтак, застосування п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України для припинення дії трудового договору та звільнення позивача є неправомірним.

Вказане зокрема підтверджується практикою Верховного суду, зокрема в Постанові 25 вересня 2019 року у справі № 753/1604/17 (провадження № 61-26664св18), Суд зазначив, оскільки Законом №1255-VІІ від 13 травня 2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» були внесені зміни у тому числі до ГК України і Закону України «Про акціонерні товариства», розглядаючи всі внесені зміни в їх системному зв`язку можна дійти висновку, що термін «посадові особи» був використаний законодавцем саме у визначенні цих двох законодавчих актів. Вказане узгоджується з позицією суду щодо застосування п. 5 ч. 1ст. 41 КЗпП України до посадових осіб саме господарських товариств.

Суд наголошує, що саме по собі розірвання трудового договору з невизначених законом підстав, по суті є безпідставним звільненням, дане твердження кореспондується з висновками Конституційного Суду України.

Рішенням Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I) /2019, зокрема зазначено, що держава, забезпечуючи стабільність трудових правовідносин, здійснює їх нормативне регулювання з метою створення справедливих, безпечних і сприятливих для життя і здоров`я умов праці, підвищення її продуктивності, гарантування рівності прав та можливостей кожного працівника, збереження його працездатності, трудового довголіття, захисту на випадок безробіття. Законодавча діяльність у сфері регулювання праці, зокрема щодо умов та порядку припинення трудових правовідносин, має відповідати нормам і принципам, визначеним уКонституції України, а також узгоджуватися із міжнародними зобов`язаннями, які випливають з участі України у діяльності міжнародних організацій, у тому числі Міжнародної організації праці.

Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, держави мають передбачити відповідні гарантії проти застосування договорів про найняття на визначений термін, мета яких - ухилитися від надання захисту, передбаченого цією конвенцією (пункт 3 статті 2); трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби (ст. 4).

У Рішенні від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 Конституційний Суд України вказав, що шляхом укладення трудового договору з роботодавцями громадяни реалізують своє конституційне право на працю, добровільно вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов`язків; трудовий договір є основним юридичним фактом, з яким пов`язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України вважає, що контракт як особлива форма трудового договору є джерелом суб`єктивних прав та обов`язків найманого працівника і роботодавця, він укладається для виконання за винагороду роботи, яка має, як правило, постійний або досить тривалий характер. У контракті можуть визначатися, зокрема, строк його дії; режим праці та відпочинку; взаємні права, обов`язки й відповідальність сторін; умови організації та оплати праці, матеріального і соціально-побутового забезпечення працівника, надання йому компенсаційних виплат та відшкодування шкоди, завданої здоров`ю; підстави припинення трудових правовідносин тощо. Сторони контракту мають право виходити за межі сфери нормативного регулювання трудових правовідносин, передбачених законодавством України про працю, за умови відсутності погіршення юридичного становища працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Однією зі складових принципу верховенства права є юридична визначеність, котра, як зазначила Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) у Доповіді "Верховенство права", схваленій на 86-му пленарному засіданні, яке відбулося 25-26 березня 2011 року, є істотно важливою для питання довіри до судової системи та верховенства права. У цій доповіді також вказано, що юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними (п.п. 44, 46).

Системний аналіз вищевикладених рішень Конституційного Суду України говорить про недопустимість погіршення нормами законодавства України, у сфері трудових правовідносин, юридичного становища працівника, не зважаючи на посаду навіть за умови наявності контракту.

Трудовий договір, за положеннями ч. 1 ст. 21 КЗпП України, є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвано власником або уповноваженим ним органом на підставі ст.40 КЗпП України у визначених статтею випадках, а також на підставі ст.41 КЗпП України, якою передбачено додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

Громадяни України мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ч.1, ч.2 ст. 24 Конституції України).

Окрім того, 04 березня 2020 року в.о. начальника Державної установи «Держгідрографія» Дмитра Падакіна виніс Наказ №68-к «Про звільнення начальника державної установи «Держгідрографія», відповідно до наказу Державної служби морського та річкового транспорту України від 14.02.2020 року №2-ПД «Про припинення повноважень начальника державної установи «Держгідрографія», яким наказано звільнити ОСОБА_1 з роботи з посади начальника державної установи «Держгідрографія» 04 березня 2020 року, у зв`язку з припиненням повноважень, відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (а.с.11).

Положення державної установи «Держгідрографія», затвердженого наказом Державної служби морського та річкового транспорту України 30 травня 2019 року №224, Державна установа «Держгідрографія» заснована на державній власності і належить до сфери управління Державної служби морського та річкового транспорту України (далі - Уповноважений орган управління).

Згідно статті 6 пункту 6.1 Положення державної установи «Держгідрографія», управління Установою здійснює начальник Установи (далі - керівник Установи), якого призначає та звільняє з посади Уповноважений орган управління відповідно до законодавства. Призначення керівника Установи здійснюється шляхом укладення трудового договору (контракту).

Тобто, повноваження щодо винесення наказу про прийняття та/або звільнення з посади начальника державної установи «Держгідрографія» належать виключно Уповноваженому органу управління - Державній службі морського та річкового транспорту України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає Наказ №68-к від 04 березня 2020 року неправомірним, оскільки жодних повноважень для винесення даного наказу в.о. начальника Державної установи «Держгідрографія» Дмитро Падакін не мав.

Частиною 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позивача звільнено із порушеннями трудового законодавства, невірно застосовано п. 5 ч. 1ст. 41 КЗпП України, а тому слід визнати незаконними наказ в.о. Голови Державної служби морського та річкового транспорту України Юлії Ворони від 14 лютого 2020 року №2-ПД «Про припинення повноважень начальника державної установи «Держгідрографія» та наказ в.о. начальника Державної установи «Держгідрографія» від 04.03.2020 №68-к «Про звільнення начальника державної установи «Держгідрографія».

Відповідно до частин першої та другої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Оскільки, судом визнано накази про звільнення позивача з роботи незаконними, також задоволенню підлягають і вимоги про поновлення останнього на роботі на посаді начальника Державної установи «Держгідрографія» з 04 березня 2020 року.

Згідно з частиною сьомою статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Зазначена норма права в імперативній формі передбачає негайне виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі.

Стосовно позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до положень ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою КМУ № 100 від 08.02.1995.

При розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд керується п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», згідно якого при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (з наступними змінами і доповненнями).

Відповідно до п.5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абз. 1 п. 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Отже, виходячи з Довідки про доходи ОСОБА_1 №13 від 30 квітня 2020 року, середньогодинна заробітна плата Позивача складає 1531,68 грн.

Час вимушеного прогулу ОСОБА_1 , внаслідок незаконного звільнення - з 04.03.2020 року по 12.05.2021 року. За цей період кількість робочих днів становить 296 днів.

Тривалість робочого дня в Державній установі «Держгідрографія» складає 8 годин.

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільнені період з 04.03.2020 року по 12.05.2021 року складає: 3 627 018,24 грн. (1531,68 х 2368 год. вимушеного прогулу).

Отже, вказана сума середнього заробітку підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, підсумовуючи викладене, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні кожного отриманого у справі доказу зокрема та належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про доведеність обставин позову, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати наказ в.о. Голови Державної служби морського та річкового транспорту України №2-ПД від 14.02.2020 року про припинення повноважень та звільнення ОСОБА_1 на посаді начальника Державної установи «Держгідрографія» з 04 березня 2020 року відповідно до п. 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України.

3. Скасувати наказ в.о. начальника Державної установи «Держгідрографія» від 04.03.2020 №68-к, яким звільнено 04.03.2020 ОСОБА_1 з роботи з посади начальника Державної установи «Держгідрографія» у зв`язку з припиненням повноважень, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України

4. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Державної установи «Держгідрографія» з 04 березня 2020 року.

5. Стягнути з Державної установи «Держгідрографія» (код ЄДРПОУ 21720000, адреса: 04176, місто Київ, вул. Електриків, будинок 26) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі в розмірі 3 627 018,24 грн (три мільйони шістсот двадцять сім тисяч вісімнадцять гривень 24 копійки).

6. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

7. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 12.11.2021 року.

Суддя С. МОРОЗОВ

Джерело: ЄДРСР 101176831
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку