ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.11.2021Справа № 910/13752/21

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О, розглянувши без виклику сторін у спрощеному позовному провадженні господарську справу

За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"

вул. Колективна, 10, м. Полтава, Полтавська область, 36019

до Моторного (транспортного) страхового бюро України

вул. Русанівський бульвар, 8, м. Київ, 02154

про стягнення 16 894,71 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі-відповідач) про стягнення 16 894,71 грн. страхового відшкодування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

15.09.2021 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивачу було відшкодовано шкоду в повному обсязі. При цьому, обов`язок зі сплати 3% річних та інфляційних втрат не може бути покладений на нього, оскільки відповідач здійснив регламентну виплату, передбачену пп. Ґ п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV, а не набув статус правонаступника ліквідованого ПрАТ "Страхова компанія "Україна". Також відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до заявлених позивачем вимог.

08.09.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він зазначив, що у даній справі не може бути застосовано строк позовної давності, оскільки вимоги позивача до страховика було визнано в межах справи про банкрутство. Одночасно, позивачем вказано, що в силу приписів ст. 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" до Моторного (транспортного) страхового бюро України перейшли зобов`язання за полісом № АІ/3905410, в обсягах, що існували у страховика до потерпілого, а отже, і 3% річних, пеня та інфляційні втрати.

05.10.2021 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких він, із посиланням на практику Верховного Суду, доводить пропуск строку позовної давності та просить відмовити в задоволенні позову з цих підстав. Також відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог також і з підстав їх необґрунтованості, а саме з огляду на те, що відповідальність за порушення грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України) не входить у зобов`язання страховика, що визнаний банкрутом та не може бути покладено на МТСБУ.

12.10.2021 позивачем подано до суду додаткові пояснення по справі.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

08.06.2013 року 0 14 год.55 хв. по вулиці Леваневського в місті Білій Церкві, ОСОБА_1 , керуючи автомашиною Hyundai Santa Fe державний номерний знак НОМЕР_1 не вибрала безпечної швидкості руху, не врахувала дорожню обстановку , не вибрала безпечну дистанцію руху та допустила зіткнення з автомашиною «КІА Сeed» д.н.з. НОМЕР_2 що призвело до завдання автомашинам технічних ушкоджень, чим порушила п. 13.1 ПДР.

Відповідно до постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області №357/9170/13-п від 08.07.2013, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , на момент ДТП, була застрахована на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/3905410 (далі за текстом - договір страхування) Приватним акціонерним товариство «Страхова компанія «Україна», код ЄДРПОУ - 30636550 (далі за текстом - ПрАТ "СК "Україна").

13.06.2013 р. було проведено огляд пошкодженого автомобіля та у подальшому визначено вартість матеріального збитку завданого в результаті ДТП.

09.06.2013 р. ОСОБА_2 подав до ПрАТ "СК "Україна" заяву про страхове відшкодування.

08.09.2013 р. між ОСОБА_2 та ФОП Шиян Д.С. було укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування на підставі якого ФОП Шиян Д.С. зайняв місце ОСОБА_2 в зобов`язаннях, що виникли із вищевказаного ДТП, у тому числі одержання грошового відшкодування нанесеної шкоди майну ОСОБА_2 , від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ.

31.03.2015 між ФОП Шиян та ТОВ "Маркс.Капітал" було укладено Договір про надання фінансових послуг факторингу №5/31-03/2015на підставі якого ТОВ "Маркс.Капітал" набуло право вимоги за договором страхування № АІ/3905410. На підставі вказаного договору відбулася заміна кредитора у зобов`язанні за договором страхування №АІ/3905410 з ФОП Шиян на ТОВ "Маркс .Капітал ".

Таким чином, починаючи з 31.03.2015 р. кредитором у договірному зобов`язанні за договором страхування № АІ/3905410, яке виникло в результаті ДТП є ТОВ "Маркс.Капітал".

Позивач зазначає, що Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" до 29.05.2015 р. ПрАТ "СК "Україна" не здійснило виплату страхового відшкодування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 було відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".

27.03.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" було подано заяву та 24.04.2018 уточнення до неї, про грошові вимоги до боржника на суму 14 268 524, 30 грн. Заявлені кредитором вимоги складаються із заборгованості по відшкодуванню шкоди у зобов`язаннях, що виникли на підставі договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у тому числі, договору страхування (полісу) № АІ/3905410. Розмір заборгованості Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" у зобов`язанні яке виникло на підставі договору № АІ/3905410 складався з 13 864,56 грн страхового відшкодування, 1864,31 грн 3% річних, 15 030,40 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі № 910/842/18 грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" у вказаному зобов`язанні були визнані в повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 постановлено ліквідувати Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" у зв`язку з неможливістю останнього виконати свої зобов`язання перед кредиторами.

У зв`язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" позивач 23.08.2019 звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про виплату боргу.

11.09.2019 МТСБУ повідомило позивача про прийняття рішення про виплату відшкодування у зобов`язанні за договором № АІ/3905410 в розмірі 13 864,56 грн.

11.09.2019 кошти у зазначеному розмірі були перераховані позивачеві.

Звертаючись до суду з даним позовом, заявник вказує, що інша частина зобов`язань щодо сплати 3% річних та інфляційних втрат була залишена відповідачем без задоволення, що і стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

В силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, розмір грошової вимоги та обґрунтованість такої вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" встановлені у справі № 910/842/18, мають преюдиційне значення і не потребують повторного доказування.

Станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду, його визнано кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" - банкрута із грошовими вимогами, в тому числі, у розмірі грн, 13 864,56 грн страхового відшкодування, 1864,31 грн 3% річних, 15 030,40 грн інфляційних втрат, проте, під час провадження у справі про банкрутство у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" не виявлено майна або інших активів, за рахунок яких могли бути задоволені вимоги позивача.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач 23.08.2019 звернувся до відповідача із заявою про виплату відшкодування у сумі 13 864,56 грн страхового відшкодування, 1864,31 грн 3% річних, 15 030,40 грн інфляційних втрат загалом на суму 34 225,41 грн.

11.09.2021 МТСБУ частково виконало зобов`язання за договором №АІ/3905410 шляхом сплати 13 864,56 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що він не порушував строк, встановлений п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" щодо виплати страхового відшкодування. Крім того, за доводами відповідача, сплата 3% річних та інфляційних втрат, що є відповідальністю за порушення грошового зобов`язання, не є обов`язком відповідача, оскільки відповідальність має індивідуальний характер та не може бути застосована до іншої особи.

Стаття 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлює відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до частини другої цієї статті, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом викладених норм правовідношення, в якому страховик, у разі настання страхового випадку, зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням, на суму якого у разі прострочення його виконання страховиком нараховуються суми, передбачені законом і договором страхування (зокрема, 3% річних та інфляційні втрати).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15 та від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15.

Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законами України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

За загальним правилом, викладеним в пункті 3 статті 20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Норми статті 87 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма ч. 5 ст. 45 зазначеного Закону встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Натомість, спеціальні норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика, через недостатність майна страховика.

Зокрема, відповідно до пункту 20.3 статті 20 цього Закону у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим законом.

Підпунктом "ґ" пункту 41.1. статті 41 вказаного Закону передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов`язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов`язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.

При цьому преамбула статті 41 цього Закону щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не може тлумачитись без взаємозв`язку із положеннями підпункту "ґ" пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 цього закону, пункту 3 статті 20 Закону України "Про страхування". Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов`язань, має місце винятково договірний характер обов`язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, а не передбачена статтею 1166 ЦК України, позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану майнову шкоду.

Отже, в даному випадку, на підставі норм п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" має місце перехід обов`язків до МТСБУ за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності ліквідованого страховика.

При цьому, МТСБУ не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.

Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, а також узгоджується з умовами в пункті 1.2 договору про надання фінансових послуг факторингу № 5/31-10/2015 від 31.10.2015 щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотки, неустойки у повному обсязі.

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Враховуючи викладене, позовні вимоги про відшкодування суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування є обґрунтованими та такими, що відповідають положенням чинного законодавства.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.07.2020 в справі №910/14293/19.

Крім цього, у вказаній постанові Верховний Суд зауважив, що для вирішення спору про покладення на МТСБУ (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону) обов`язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих в силу Закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення МТСБУ виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету дослідження та доказування, як такі, що не мають значення.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строків позовної давності, суд зазначає таке.

Можливість судового захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №922/1425/17.

Відповідно до ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

У статті 263 ЦК України наведені підстави зупинення перебігу позовної давності, зокрема в частині першій вказаної статті зазначено, що перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Відповідно до частин другої та третьої статті 264 ЦК України, позовна давність переривається, зокрема, у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як встановлено судом, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача частини кредиторських вимог за договором № АІ/3905410, які складаються з сум 3% річних та інфляційних втрат, внаслідок ліквідації боржника - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" на підставі норм п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Вимоги позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат у розумінні ст. 625 ЦК України мають похідну природу від основного грошового зобов`язання, тому до них застосовується загальний строк позовної давності у три роки.

Як вбачається зі змісту ухвали Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 в справі № 910/842/18, грошові вимоги позивача до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" у зобов`язанні, яке виникло за страховим випадком 08.06.2013, були визнані в повному обсязі, зокрема, в частині розміру страхового відшкодування, 3% річних, інфляційних втрат, пені, та внесені до реєстру кредиторів.

Судом встановлено, що на підставі заяви позивача від 11.09.2019 відповідачем було сплачено лише суму страхового відшкодування у розмірі 13 864,56 грн., інша частина зобов`язань щодо сплати 3% річних та інфляційних втрат була залишена без задоволення.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 ЦК України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

Враховуючи, що перебіг строку позовної давності розпочинається від дня, коли позивач міг довідатись про порушення свого права (у даному випадку від дати часткового задоволення відповідачем заяви позивача та відмови у виплаті сплати 3% річних і інфляційних втрат), суд дійшов висновку, що позивач звернувся з даним позовом до суду у межах строку позовної давності.

За таких обставини, заява відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягає.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).

Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

У позовній заяві позивачем зазначено, що позивач очікує понести витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

26.10.2020 між позивачем (клієнт) та Адвокатом Терзі Олександром Сергійовичем (Адвокат) укладено Договір про надання професійної правничої допомоги № 11/2020, відповідно до п. 1.1 якого клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання надавати клієнту професійну правничу допомогу на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди № 1 до Договору №11/2020, розмір гонорару Адвоката не є фіксованим, а визначається на підставі обсягів фактично наданих послуг, витраченого адвокатом часу та складності опрацьованих адвокатом справ.

Відповідно до Акту наданих послуг від 04.08.2021, Адвокатом були виконані роботи (надані послуги) на загальну суму 5000,00 грн. Зазначений акт підписано адвокатом та клієнтом без зауважень та скріплено печатками сторін.

Доказів сплати позивачем адвокату гонорару в сумі 5000,00 грн не подано.

Разом з цим, Об`єднана палата Верховного Суду у постанові № 922/445/19 від 03.10.2019 дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Слід зазначити, що відповідно дог ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Відповідачем не подано до суду клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката та не підтверджено жодними засобами доказування неспівмірність розміру цих витрат.

Відтак, ураховуючи обсяг наданої позивачеві правничої допомоги, з огляду на предмет спору у даній справі та відсутність письмових заперечень відповідача щодо розміру такої допомоги, суд дійшов висновку про те, що заявлений розмір витрат на правову допомогу в сумі 5000,00 грн. підтверджується належними доказами та є співмірним із позовними вимогами, відтак, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн покладаються на відповідача з огляду на задоволення позову.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позову в повному обсязі.

З огляду на результат вирішення спору, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8, ідентифікаційний код 21647131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" (36023, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Колективна, буд. 10, ідентифікаційний код 37686922) 1 864,31 грн. - 3% річних, 15 030,40 грн. - інфляційних втрат, 5000,00 грн. - витрат на правничу допомогу та 2 270,00 грн судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов