ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 906/521/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Уркевича В. Ю.- головуючого, Мачульського Г. М., Краснова Є. В.,

за участю секретаря судового засідання Брінцової А. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Ради адвокатів Житомирської області

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 (головуючий суддя Демидюк О. О., судді Юрчук М. І., Савченко Г. І.) і рішення Господарського суду Житомирської області від 25.01.2021 (суддя Шніт А. В.) у справі

за позовом Ради адвокатів Житомирської області

до 1) виконавчого комітету Малинської міської ради, 2) Пиріжківської сільської ради, 3) державного реєстратора Пиріжківської сільської ради Лисенка Сергія Володимировича,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Малинська районна державна адміністрація Житомирської області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - 1) Державна судова адміністрація України, 2) Малинський районний суд Житомирської області

про визнання частково недійсними та скасування рішень виконавчого комітету, скасування рішення про державну реєстрацію прав,

за участю представників:

позивача - не з`явився,

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - не з`явився,

відповідача-3 - не з`явився,

третьої особи, на стороні позивача - не з`явився,

третьої особи, на стороні відповідача-1 - не з`явився,

третьої особи, на стороні відповідача-2 - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2019 року Рада адвокатів Житомирської області (далі - Рада адвокатів, позивач) звернулася до Господарського суду Житомирської області з позовом до виконавчого комітету Малинської міської ради (далі - виконком Малинської міськради, відповідач-1), Пиріжківської сільської ради (далі - Пиріжківська сільрада, відповідач-2), державного реєстратора Пиріжківської сільради Лисенка Сергія Володимировича (далі - державний реєстратор Лисенко С. В., відповідач-3) про:

- визнання недійсним та скасування пункту 1.8 рішення виконкому Малинської міськради від 15.11.2006 № 355 про оформлення права власності та видачу Державній судовій адміністрації України (далі - ДСА України) свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю на площі Соборній, 8 у м. Малині Житомирської області;

- визнання недійсним та скасування пункту 3 рішення виконкому Малинської міськради від 18.08.2010 № 193 про внесення змін до пункту 1.8 рішення виконкому Малинської міськради від 15.11.2006 № 355 про викладення його в новій редакції « 1.8. на нежитлову будівлю та гаражі площею 46,0 кв. м та 66,6 кв. м на площі Соборній, 8, Державній судовій адміністрації України»;

- скасування рішення державного реєстратора Лисенка С. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 40506079 від 05.04.2018 про реєстрацію права власності ДСА України на нежитлове приміщення - будівлю суду площею 656,5 кв. м, загальною площею будівлі суду та гаражів 769,1 кв. м на площі Соборній, 8 у м. Малині Житомирської області.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач та ДСА України правомірно набули право власності на спірну будівлю у відповідних частках 1/10 та 9/10, тому право власності у ДСА України на всю нежитлову будівлю, розташовану за адресою: площа Соборна, 8, м. Малин Житомирської області, оформлене та зареєстроване неправомірно.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 17.09.1991 рішенням виконкому Малинської районної ради народних депутатів приміщення бувшого райкому Компартії України, яке знаходиться на площі 25 років Жовтня в м. Малині, загальною площею 591,4 кв. м, балансовою вартістю 70822 крб 18 коп вирішено прийняти на баланс райвиконкому, передати безоплатно: 9/10 часток площею 532 кв. м разом з господарськими надвірними будівлями (згідно з паспортом на приміщення) на баланс народного суду Малинського району з розміщенням в ньому нотаріальної контори; 1/10 частину, загальною площею 59,4 кв. м (5 кімнат) на баланс президії Житомирської обласної колегії адвокатів для розміщення юридичної консультації Малинського району; вивільнені приміщення народного суду і юридичної консультації прийняти на баланс райвиконкому з послідуючою передачею в користування МУКБ, районного відділу по землевпорядкуванню, племстанції (пункт 4 рішення виконкому Малинської районної ради народних депутатів від 17.09.1991 № 184).

4. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 24.10.2002 у справі № 11/78«НА» визнано недійсним пункт 4 рішення виконкому Малинської районної ради народних депутатів від 17.09.1991 № 184 в частині передачі райвиконкому на баланс вивільненого приміщення в м. Малині на вул. Н. Сосніної, 8.

5. ДСА України утворена Указом Президента України від 29.08.2002 № 780/2002 «Про Державну судову адміністрацію України».

6. Спільним наказом від 16.10.2003 № 127/5; 513 Міністерства юстиції України та ДСА України «Про передачу будівель (приміщень) місцевих судів Житомирської області» передано зі сфери управління Міністерства юстиції України до сфери управління ДСА України будівлі (приміщення) місцевих судів Житомирської області згідно з переліком. До переліку входить Малинський районний суд.

7. Відповідно до акта приймання-передачі, затвердженого головою ДСА України 08.01.2004, 18.12.2003 комісія провела обстеження об`єкта передачі Малинського районного суду за адресою: площа Соборна, 6, м. Малин, який належить обласному управлінню юстиції і передається територіальному управлінню ДСА України в Житомирській області. Загальні відомості: рік введення в експлуатацію 1993, площа будови (загальна) 872,9 кв. м, корисна площа в будівлях виробничого призначення 650,3 кв. м, корисна площа в будівлях невиробничого призначення 112,6 кв. м. Пропозиції комісії: приміщення суду, гаражі передати на баланс територіальному управлінню ДСА України в Житомирській області.

8. Згідно з відповіддю виконкому Малинської міськради від 18.11.2019 № 1540/03-12 Малинський районний суд розташований за адресою: площа Соборна, 8, м. Малин, інформація про зміну нумерації будівлі Малинського районного суду за адресою: площа Соборна, 6, м. Малин, на площа Соборна, 8, м. Малин, відсутня.

9. Рішенням виконкому Малинської міськради від 15.11.2006 № 355 вирішено оформити право власності на об`єкти нерухомого майна та видати свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю на площі Соборній, 8, ДСА України (п. 1.8. рішення).

10. 21.11.2006 виконкомом Малинської міськради ДСА України видано свідоцтво № 1894 (серія САА № 301375) про право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю суду та гаражі за адресою: площа Соборна, буд. 8, м. Малин, Житомирська обл., форма власності - державна. Згідно з копією свідоцтва, яка міститься в матеріалах справи, загальна площа об`єкта 625,7 кв. м (виправлено 626,9 кв. м, гаражі пл. 46,0 кв. м, 66,6 кв. м).

11. 29.04.2010 територіальне управління ДСА України в Житомирській області звернулося із листом № 04-910/10 до голови Малинського районного суду, в якому зазначило, що відповідно до свідоцтва про право власності від 21.11.2006 вказано загальну площу об`єкта нерухомості 625,7 кв. м, водночас в інвентаризаційній справі № 1712 на будівлю № 8 на площі Соборній у м. Малині, виготовленій Малинським бюро технічної інвентаризації, загальна площа будівлі становить 625,9 кв. м, гаражів - 66,6 кв. м та 46,0 кв. м. Територіальне управління ДСА України просить вжити заходів щодо доповнення графи опис об`єкта у свідоцтві про право власності інформацією про площу гаражів відповідно до інвентаризаційної справи.

12. Пунктом 3 рішення виконкому Малинської міськради від 18.08.2010 № 193 від 18.08.2010 вирішено внести зміни до п. 1.8. рішення виконкому від 15.11.2006 № 355 та викласти його в такій редакції: «1.8. на нежитлову будівлю та гаражі площею 46,0 м кв. та 66,6 м кв. на площі Соборній, 8, ДСА України».

13. 11.11.2010 виконкомом Малинської міськради на підставі вказаного рішення від 18.08.2010 № 193 видано ДСА України свідоцтво про право власності № 7016 на нерухоме майно (серії САС № 571840) - нежитлову будівлю, будівлю суду та гаражі за адресою: площа Соборна, 8, м. Малин, Житомирська обл., загальною площею 739,5 кв. м, будівля суду площею 626,9 кв. м, гаражі площею 46,0 кв. м та 66,6 кв. м. Таким чином, у 2010 році свідоцтво про право власності видавалося на приміщення нежитлової будівлі суду за адресою: площа Соборна, буд. 8, м. Малин, за матеріалами технічної інвентаризації, згідно з якою приміщення двох кабінетів площею 24,6 кв. м до загальної площі будівлі не включалися.

14. Зі вказаного свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 11.11.2010 № 7016 вбачається, що нежитлова будівля суду перебуває у державній власності.

15. Малинським районним комунальним підприємством з технічної інвентаризації Житомирської обласної ради видано довідку від 20.03.2018 № 1712, в якій зазначено, що станом на 01.01.2013 право власності на будівлю літ. А площею 626,9 кв. м, гараж літ. Г площею 46,0 кв. м, гараж літ. Г 1 площею 66,6 кв. м зареєстровано на загальну площу 739,5 кв. м за ДСА України (свідоцтво про право власності від 11.11.2010 № 7016, яке занесено в реєстрову кадастрову книгу під р. № 93 кн. № 6).

16. У результаті проведеного технічного обстеження 20.03.2018 була зафіксована зміна загальної площі будівлі суду з 626,9 кв. м на 631,9 кв. м за рахунок внутрішньої реконструкції будівлі суду.

17. У довідці від 20.03.2018 № 1712 також міститься інформація про те, що під час попередньої реєстрації права власності 24,6 кв. м не були внесені до державного реєстру речових прав. Фактично загальна площа будівлі суду становить 656,5 кв. м, загальна площа станом на 20.03.2018 будівлі суду та гаражів становить 769,1 кв. м.

18. Технічний паспорт на будівлю суду та гаражі № 8 на площі Соборній виготовлено станом на 20.03.2018.

19. 05.04.2018 державним реєстратором Лисенком С. В. винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення, будівля суду, загальною площею 656,5 кв. м, - загальна площа будівлі суду та гаражів становить 769,1 кв. м, форма власності - державна. Підставою виникнення права власності вказано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 11.11.2010 № 7016.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

20. Господарський суд Житомирської області рішенням від 25.01.2021 у задоволенні позовних вимог відмовив.

21. Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 31.05.2021 рішення Господарського суду Житомирської області від 25.01.2021 залишив без змін.

22. Судові рішення мотивовані тим, що позивачем у справі не доведено наявності у нього права власності на спірне приміщення в будівлі на площі Соборна, 8 у м. Малині, а тому права Ради адвокатів не порушені прийнятими виконкомом Малинської міськради рішеннями від 15.11.2006 № 355, від 18.08.2010 № 193.

23. Суди попередніх інстанцій також дійшли висновку, що Рада адвокатів не є правонаступником колегії адвокатів Житомирської області.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

24. У червні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Ради адвокатів (далі - скаржник), в якій скаржник просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 і рішення Господарського суду Житомирської області від 25.01.2021 та направити справу № 906/521/19 на новий розгляд.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

25. Підставою касаційного оскарження є пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

26. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, статей 2, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.04.2018 у справі № 917/927/17, від 27.06.2018 у справі № 925/979/17, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/б, від 29.03.2018 у справі № 904/4573/16, від 04.09.2019 у справі № 903/729/16 щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, порушено вимоги статей 74, 76, 77, 86, пункт 3 частини четвертої статті 238 Господарського процесуального кодексу України.

27. Рада адвокатів також вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 3 Закону України від 19.12.1992 № 2887-XII «Про адвокатуру», частин другої-третьої статті 2, частини другої статті 5, частини другої статті 48 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статей 4, 5 Положення про адвокатуру УРСР, затвердженого Верховною Радою УРСР від 01.10.1980, пунктів 1, 1.8, 1.11, 1.27 Положення про Раду адвокатів України від 17.11.2012 у їх системному тлумаченні зі статтею 159 Конституції УРСР (1978), статей 59, 131-2 Конституції України.

28. 12.10.2021 від Ради адвокатів надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Позиція інших учасників справи

29. Ухвалою Верховного Суду від 21.09.2021 визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами про надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 08.10.2021.

30. Оскільки відзив на касаційну скаргу ДСА України фактично поданий 11.10.2021 (згідно з поштовими відмітками на конверті), тобто з порушенням визначеного строку, причин пропуску даного строку у відзиві не наведено, клопотання про продовження строку на його подання не заявлено, суд залишає вказаний відзив без розгляду.

31. Інші учасники справи правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу, передбаченого статтею 295 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

32. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

33. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

34. Однією з підстав касаційного оскарження є пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

35. Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 3 Закону України від 19.12.1992 № 2887-XII «Про адвокатуру», частин другої-третьої статті 2, частини другої статті 5, частини другої статті 48 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статей 4, 5 Положення про адвокатуру УРСР, затвердженого Верховною Радою УРСР від 01.10.1980, пунктів 1, 1.8, 1.11, 1.27 Положення про Раду адвокатів України від 17.11.2012 у їх системному тлумаченні зі статтею 159 Конституції УРСР (1978), статей 59, 131-2 Конституції України.

36. Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

37. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

38. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

39. За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

40. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

41. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

42. Таким чином, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

43. Відповідно до частини другої статті 45 Господарського процесуального кодексу України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

44. Отже, із завдань господарського судочинства, викладених у частині першій статті 2 Господарського процесуального кодексу України, та зі змісту статті 16 Цивільного кодексу України випливає, що суд, вирішуючи господарський спір, з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

45. Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

46. Відповідно до пунктів 8, 13, 15 Положення про Міністерство юстиції УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.09.1972 № 416 та Ради депутатів трудящих, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.09.1974 № 470 до сфери управління Міністерства юстиції та його територіальних органів відносилися відповідні питання як судів, так і адвокатської діяльності.

47. Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 10.09.1991 № 1539 Ради Міністрів Кримської АРСР, місцевим органам виконавчої влади при визначенні порядку використання майна постановлено вирішити питання про пріоритетну передачу будинків обласних, районних і міських комітетів Компартії України тим, які займають приміщення, непридатні для відправлення правосуддя; Кабінету Міністрів України - вирішити питання про виділення в 1991- 1992 роках додаткових асигнувань Міністерству юстиції України на переобладнання переданих судам будинків та на їх утримання.

48. Відповідно до статті 19 Конституції України та частини третьої статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

49. Згідно з підпунктом 10 пункту «б» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, облік та реєстрація відповідно до закону об`єктів нерухомого майна незалежно від форм власності. З наведеного вбачається, що на виконавчий орган міської ради покладено повноваження із легалізації статусу майна у цивільному обороті за особою, яка є власником.

50. Суди попередніх інстанцій за матеріалами справи встановили, що будівля за адресою: площа Соборна, 8, м. Малин, знаходилася у державній власності у сфері управління Міністерства юстиції України, а з 2004 року передана ДСА України.

51. Тобто дана будівля, в якій розміщений Малинський районний суд (адреса: площа Соборна, 8, м. Малин), не знаходилася на балансі Малинської районної державної адміністрації Житомирської області, як про це зазначає Рада адвокатів.

52. Окрім того, перебування об`єкта на балансовому обліку не є ознакою права власності на цей об`єкт.

53. Баланс підприємства є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна, але не є доказом перебування майна у власності чи володінні особи. Інші докази на підтвердження за позивачем права власності на спірне майно матеріали справи не містять.

54. Згідно зі статтею 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

55. Відповідно до частини четвертої статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

56. Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають: 1) право власності; 2) речові права, похідні від права власності, зокрема право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менше трьох років.

57. Згідно із статтями 2, 326 Цивільного кодексу України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

58. Станом на 11.11.2010 державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна проводило Бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) на підставі Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 з наступними змінами та доповненнями (далі - Тимчасове положення № 7/5, втратило чинність 01.01.2013).

59. Згідно з пунктом 1.4 Тимчасового положення № 7/5 право власності на нерухоме майно, розміщене на території України, що належало державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, підлягало обов`язковій державній реєстрації.

60. Державна реєстрація прав проводилася після технічної інвентаризації об`єкта, права щодо якого підлягали державній реєстрації.

61. Розділ VIII Тимчасового положення № 7/5 визначав особливості оформлення права власності на нерухоме майно з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно органами місцевого самоврядування.

62. Оскільки нерухоме майно, розміщене на території України, що належало державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, підлягало обов`язковій державній реєстрації згідно з пунктом 8.1 Тимчасового положення № 7/5, оформлення права власності здійснювалося з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування, зокрема, юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують право власності на об`єкти нерухомого майна.

63. До заяви про оформлення права власності на нерухоме майно додавалися матеріали технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, а також інші документи, визначені Положенням (пункт 8.2 Тимчасового положення № 7/5).

64. Згідно з пунктом 8.3 Тимчасового положення № 7/5 було передбачено, що підготовку документів для видачі свідоцтва про право власності за дорученням органів місцевого самоврядування та інших органів відповідно до законодавства могли проводити БТІ.

65. Отже, нежитлова будівля за адресою: площа Соборна, 8, м. Малин, Житомирська область, право власності на яку підлягало обов`язковій державній реєстрації (пункт 1.4. Тимчасового положення № 7/5), належала державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, а саме: Міністерства юстиції України, а з 2004 року - ДСА України.

66. З 01 січня 2013 року відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» запроваджена нова система державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у зв`язку з чим БТІ припинило діяльність з технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, реєстрації права власності на це майно, та інших видів робіт щодо інвентаризації нерухомого майна.

67. Відповідності до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

68. Стаття 3 вказаного Закону передбачає обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

69. Крім того, відповідно до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP, затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР від 31.01.1966, реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності. Будинки, що підлягають реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих. Установі, підприємству або організації про проведену реєстрацію бюро технічної інвентаризації видає реєстраційне посвідчення (додаток № 3, 3-а).

70. Реєстрація провадиться на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів) згідно з додатком № 1. До реєстру повинні бути подані оригінали правовстановлюючих документів та копії з них, засвідчені у встановленому законом порядку, копії цих документів залишаються в справах бюро технічної інвентаризації.

71. Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ДСА України 20.03.2018 було прийнято рішення привести у відповідність установчі документи, а саме: технічний паспорт на будівлю суду та гаражі Малинського районного суду та оформлено право державної власності на будівлю суду загальною площею 656,5 кв. м, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.04.2018, номер запису про право власності 25606830.

72. Як вбачається з довідки Малинського районного комунального підприємства з технічної інвентаризації Житомирської обласної ради від 20.03.2018 № 1712, на підставі свідоцтва про право власності від 11.11.2010 № 7016, які занесені в реєстрову кадастрову книгу під № 93 кн. № 6, в результаті технічного обстеження 20.03.2018 вищевказаної будівлі суду та гаражів була зафіксована зміна загальної площі будівлі суду з 626,9 кв. м на 631,9 кв. м за рахунок внутрішньої реконструкції будівлі суду.

73. За змістом статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим, або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

74. Згідно із частиною другою статті 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси осіб захищаються, зокрема, шляхом визнання недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання.

75. Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

76. Згідно із частиною десятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

77. Підставами для визнання акта незаконним та його скасування є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

78. Обов`язковою умовою визнання акта незаконним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

79. Суди попередніх інстанцій встановили, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують право власності на частину спірного приміщення за юридичною консультацією (акт введення приміщення в експлуатацію, реєстраційне посвідчення на частину будівлі тощо).

80. Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

81. Оскільки позивачем не доведено наявності у нього права власності на спірне приміщення в будівлі на площі Соборній, 8 у м. Малині, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що права Ради адвокатів прийнятими виконкомом Малинської міськради рішеннями від 15.11.2006 № 355 та від 18.08.2010 № 193 не порушені, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

82. Щодо тверджень позивача про те, що Рада адвокатів є правонаступником обласної колегії адвокатів Житомирської області, суд апеляційної інстанцій зазначив таке.

83. Відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України та статті 59 Господарського кодексу України правонаступництво - це спосіб передання всього свого майна, прав та обов`язків однією юридичною особою іншим юридичним особам - правонаступникам, що здійснюється в результаті злиття, приєднання, поділу та перетворення.

84. Тобто в результаті правонаступництва створюється нова (нові) юридична особа, до якої переходить майно, права та обов`язки юридичної особи, яка припинилася.

85. Відповідно до статті 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою, а тому на нього розповсюджується законодавство про підприємницьку діяльність.

86. Положеннями Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів від 09.06.2017, передбачено, що адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової допомоги на професійній основі), а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури.

87. Рада адвокатів посилається на Закон України від 19.12.1992 № 2887-ХІІ «Про адвокатуру», який діяв на момент виникнення даних правовідносин.

88. Так, Законом України від 19.12.1992 № 2887-ХІІ «Про адвокатуру» були вперше утворені кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатів для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю, вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються строком на 3 роки кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури (стаття 13).

89. Ці комісії утворюються в складі двох палат - атестаційної та дисциплінарної. Положення про кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури та Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури затверджені Указом Президента України від 05.05.1993 № 155/93.

90. 05.07.2012 був прийнятий Закон України № 5076 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

91. Відповідно до Перехідних положень вказаного Закону кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури в регіонах були зобов`язані скликати установчі конференції адвокатів та сформувати нові органи адвокатського самоврядування.

92. Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури є юридичною особою публічного справа, на яку було покладено питання організації установчого з`їзду адвокатів України.

93. Оскільки ні Закон України «Про адвокатуру», ні Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не містять положень про те, що Рада адвокатів є правонаступником будь-яких органів, юридичних осіб чи об`єднань, які існували до набрання чинності Закону України «Про адвокатуру», тому відсутні підстави стверджувати, що створені на підставі Закону України «Про адвокатуру» органи адвокатського самоврядування є правонаступниками колегій адвокатів, утворених на підставі Положення про адвокатуру Української PCP.

94. Звідси суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що Рада адвокатів не є правонаступником колегії адвокатів Житомирської області.

95. Окрім того, згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні дані про юридичних осіб, правонаступником яких є Рада адвокатів.

96. З огляду на встановлені фактичні обставини справи, предмет доказування у цій справі, а також висновки судів про те, що позивачем не доведено наявності у нього права власності на спірне приміщення, тому права Ради адвокатів прийнятими виконкомом Малинської міськради рішеннями не порушені, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для викладення висновку щодо застосування норм щодо застосування статті 3 Закону України від 19.12.1992 № 2887-XII «Про адвокатуру», частин другої-третьої статті 2, частини другої статті 5, частини другої статті 48 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статей 4, 5 Положення про адвокатуру УРСР, затвердженого Верховною Радою УРСР від 01.10.1980, пунктів 1, 1.8, 1.11, 1.27 Положення про Раду адвокатів України від 17.11.2012 у їх системному тлумаченні зі статтею 159 Конституції УРСР (1978), статей 59, 131-2 Конституції України, у спірних правовідносинах.

97. Іншою підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

98. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанції неправильно застосовано норми Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, статей 2, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.04.2018 у справі № 917/927/17, від 27.06.2018 у справі № 925/979/17, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/б, від 29.03.2018 у справі № 904/4573/16, від 04.09.2019 у справі № 903/729/16 щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, порушено вимоги статей 74, 76, 77, 86, пункт 3 частини четвертої статті 238 Господарського процесуального кодексу України.

99. Суд касаційної інстанції зазначає, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

100. Верховний Суд вважає, що доводи Ради адвокатів щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, наведених у вказаних вище постановах, є необґрунтованими з огляду на таке.

101. Так, у справі № 917/927/17 позовні вимоги обґрунтовано безпосереднім зверненням прокурора за захистом інтересів держави через неналежний захист таких інтересів представницьким органом територіальної громади села - виконкомом Остап`ївської сільради шляхом пред`явлення позову про визнання оспорюваного рішення та свідоцтв на право власності недійсними та скасування реєстрації права власності на приміщення будинку культури та дитячого садка. Звернення із позовом прокурор обґрунтовує фактом підробки сільським головою оскаржуваного акта та наступне незаконне переоформлення права власності на спірні об`єкти, що встановлено після винесення 05.10.2016 Великобагачанським районним судом вироку у кримінальному провадженні.

102. Задовольняючи частково позовні вимоги щодо визнання недійсним рішення виконкому Остап`ївської сільради та свідоцтв на право власності, суди попередніх інстанцій у справі № 917/927/17, з якими погодився й суд касаційної інстанції, дійшли висновку про їх обґрунтованість, вважаючи, що посадовими особами Остап`ївської сільради на порушення норм чинного законодавства не оприбутковано належним чином на баланс та не зареєстровано право комунальної власності на спірні об`єкти через непідписання актів приймання-передачі зазначених об`єктів від Товариства з обмеженою відповідальністю «Надія», яке припинено 15.12.2010.

103. Предметом спору у справі № 910/10987/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонас» є звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за іпотечним договором, в рахунок погашення наявної станом на 24.01.2018 (включно) заборгованості Приватного акціонерного товариства «Укрпідшипник» перед позивачем за кредитним договором.

104. Позивач просив визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною реалізації, визначеною в ході виконавчого провадження суб`єктом оціночної діяльності відповідно до вимог чинного законодавства України.

105. Позовні вимоги мотивовані тим, що позичальник за кредитним договором на порушення взятих на себе зобов`язань не погасив заборгованість за кредитним договором, в забезпечення виконання зобов`язань за яким між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Актив-Банк» був укладений іпотечний договір. Внаслідок невиконання зобов`язань за кредитним договором позивач як іпотекодержатель набув право на задоволення своїх грошових вимог за кредитним договором за рахунок предмета іпотеки.

106. У справі № 921/403/17-г/б Товариство з обмеженою відповідальністю «Комунсервісбуд» (далі - ТОВ «Комунсервісбуд») звернулося до суду із позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Файне місто 2» (далі - ЖБК «Файне місто 2»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунсервіс-Серет» (далі - ТОВ «Комунсервіс-Серет») про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію права власності за ЖБК «Файне місто 2» на незавершене будівництво, розташоване на земельній ділянці, та зобов`язання ЖБК «Файне місто 2» та ТОВ «Комунсервіс-Серет» усунути перешкоди ТОВ «Комунсервісбуд» в користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення земельної ділянки від залишків будівельних матеріалів, які на ній знаходяться.

107. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що державний реєстратор порушив вимоги закону при здійсненні державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та безпідставно прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на об`єкт незавершеного будівництва за наведеною вище адресою за ЖБК «Файне місто 2», оскільки останній не надав документів, які відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), є підставою для реєстрації права власності. Разом з цим позивач зазначав, що на момент звернення з позовом до суду він є власником розміщеного на вказаній ділянці майна та її орендарем, а вчинений державним реєстратором запис про державну реєстрацію прав на нерухоме майно порушує його права як власника майна, що знаходиться на ділянці, та орендаря земельної ділянки.

108. Предметом спору у справі № 904/4573/16 за позовом Приватного підприємства «Ван-Пур» (далі - ПП «Ван-Пур») до Приватного підприємства «Справедливість 2015» (далі - ПП «Справедливість 2015») є визнання права власності на автостоянку, об`єкт нежитлової нерухомості, а також витребування з незаконного володіння відповідача зазначене майно.

109. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником автостоянки на підставі договору купівлі-продажу. Крім того, вказаний факт також встановлений при розгляді справи № 904/7389/15, в рішенні якого зазначено, що ПП «Ван-Пур» є власником автостоянки. Позивач вказує, що не має доступу до спірної автостоянки, оскільки її незаконно захоплено ПП «Справедливість 2015», а також посилаючись на статті 387, 388, 392 Цивільного кодексу України просить визнати за ним право власності та витребувати спірне майно з чужого незаконного володіння.

110. У справі № 903/729/16 Публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк» (далі - ПАТ «Західінкомбанк») звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецуправління Дорсервіс» (далі - ТОВ «Спецуправління Дорсервіс») та Приватного підприємства «Ірома» (далі - ПП «Ірома»), третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання права власності на 86/100 добудови адміністративного приміщення.

111. На обґрунтування своїх вимог ПАТ «Західінкомбанк» зазначало про те, що 22.12.2015 із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень дізналося, що право власності на добудову адміністративного приміщення, придбану банком у Малого підприємства «Інкомсервіс» (далі - МП «Інкомсервіс») 27.10.1999 за договором купівлі-продажу, зареєстровано за ПП «Ірома» (68/100), ТОВ «Спецуправління Дорсервіс» (18/100) і фізичною особою (14/100).

112. У постанові від 04.09.2019 у справі № 903/729/16 Верховний Суд зазначив, що під час нового розгляду справи судом апеляційної інстанції на виконання вказівок, що містяться у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2018, надано правову оцінку поданим сторонами редакціям договорів купівлі-продажу від 27.10.1999 та встановлено, що згідно з чинним на час укладення договору законодавством сторони могли зазначати загальну площу приміщення в розмірі 1 098,2 кв. м (згідно з актом державної приймальної комісії) або 1 002,7 кв. м (згідно з реєстраційним посвідченням та технічним паспортом), а відображення площі приміщення в розмірі 1 226,7 кв м (з урахуванням площі підвальних приміщень) могло відбуватися лише після затвердження Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24.05.2001 № 127, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 за № 582/5773, згідно з якою підрахунок площі будинку здійснюється за сумою площ внутрішніх приміщень технічного, першого і наступних поверхів. Загальна площа громадського будинку визначається як сума площ приміщень всіх поверхів (включаючи технічний, мансардний, цокольний та підвальний).

113. Тобто правовідносини у справах № 917/927/17, № 910/10987/18, № 921/403/17-г/б, № 904/4573/16, № 903/729/16 /17 та у справі № 906/521/19, що розглядається, не є подібними ні за предметом спору, ні за підставами позову, ні за фактичними обставинами справи, а правові висновки, викладені у судових рішеннях у цих справах, не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.

114. Здійснити оцінку постанови Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 925/979/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, не вбачається за можливе, оскільки така постанова в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня.

115. Звідси зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

116. Щодо клопотання скаржника про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою вирішення виключної правової проблеми та формування єдиної правозастосовчої практики, то Верховний Суд зазначає таке.

117. Указане клопотання мотивоване тим, що наявність виключної правової проблеми як підстави для передачі справи вбачається у визначенні правового режиму нерухомого майна, належного на праві володіння та користування Житомирській обласній колегії адвокатів для розміщення юридичної консультації Малинського району на підставі рішення виконкому Малинської районної ради народних депутатів від 17.09.1991 № 184 «Про передачу майна бувшого райкому Компартії України», наявність правонаступництва Ради адвокатів щодо прав та обов`язків Житомирської обласної колегії адвокатів як самоврядних органів адвокатури, яка як конституційна інституція діє за принципом континуїтету.

118. Розглянувши ці доводи скаржника, колегія суддів суду касаційної інстанції не вбачає підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому відмовляє у задоволенні поданого клопотання з огляду на таке.

119. Відповідно до частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

120. Згідно із частиною першою статті 303 Господарського процесуального кодексу України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

121. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний засвідчує той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Що ж до якісного критерію про виключність правової проблеми, то про нього свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

122. Клопотання скаржника не містить належного обґрунтування щодо існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права, не доведена відсутність сталої судової практики у відповідних питаннях та наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників, не зазначено про існування різних позицій у застосуванні норм права.

123. Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

124. Відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

125. Щодо доводів Ради адвокатів про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, то Верховний Суд зазначає, що згідно з пунктом 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

126. Разом з тим скаржником у касаційній скарзі не зазначено підстави касаційного оскарження, передбаченої частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України, в цій частині.

127. З огляду на викладене касаційна скарга Ради адвокатів є необґрунтованою, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

128. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

129. Згідно з положеннями статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

130. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу Ради адвокатів слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

131. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги Ради адвокатів без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Ради адвокатів Житомирської області на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 і рішення Господарського суду Житомирської області від 25.01.2021 у справі № 906/521/19 залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 і рішення Господарського суду Житомирської області від 25.01.2021 у справі № 906/521/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич

Судді: Г. М. Мачульський

Є. В. Краснов