open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Справа № 904/189/21
Моніторити
Ухвала суду /19.11.2021/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /16.11.2021/ Господарський суд Дніпропетровської області Ухвала суду /16.11.2021/ Господарський суд Дніпропетровської області Постанова /05.10.2021/ Центральний апеляційний господарський суд Ухвала суду /06.09.2021/ Центральний апеляційний господарський суд Ухвала суду /05.07.2021/ Центральний апеляційний господарський суд Ухвала суду /31.05.2021/ Центральний апеляційний господарський суд Ухвала суду /27.05.2021/ Господарський суд Дніпропетровської області Ухвала суду /17.05.2021/ Господарський суд Дніпропетровської області Судовий наказ /28.04.2021/ Господарський суд Дніпропетровської області Ухвала суду /07.04.2021/ Господарський суд Дніпропетровської області Рішення /06.04.2021/ Господарський суд Дніпропетровської області Ухвала суду /16.03.2021/ Господарський суд Дніпропетровської області Ухвала суду /16.02.2021/ Господарський суд Дніпропетровської області Ухвала суду /14.01.2021/ Господарський суд Дніпропетровської області
emblem
Справа № 904/189/21
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Ухвала суду /19.11.2021/ Касаційний господарський суд Ухвала суду /16.11.2021/ Господарський суд Дніпропетровської області Ухвала суду /16.11.2021/ Господарський суд Дніпропетровської області Постанова /05.10.2021/ Центральний апеляційний господарський суд Ухвала суду /06.09.2021/ Центральний апеляційний господарський суд Ухвала суду /05.07.2021/ Центральний апеляційний господарський суд Ухвала суду /31.05.2021/ Центральний апеляційний господарський суд Ухвала суду /27.05.2021/ Господарський суд Дніпропетровської області Ухвала суду /17.05.2021/ Господарський суд Дніпропетровської області Судовий наказ /28.04.2021/ Господарський суд Дніпропетровської області Ухвала суду /07.04.2021/ Господарський суд Дніпропетровської області Рішення /06.04.2021/ Господарський суд Дніпропетровської області Ухвала суду /16.03.2021/ Господарський суд Дніпропетровської області Ухвала суду /16.02.2021/ Господарський суд Дніпропетровської області Ухвала суду /14.01.2021/ Господарський суд Дніпропетровської області

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2021 Справа № 904/189/21

м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65 зал №511

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Березкіна О.В., Дармін М.О.

секретар судового засідання Загреба В.С.

за участю представників:

від позивача: Смагін В.Г., посвідчення №0341 від 05.11.2015, адвокат

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохолод-Логістика та Склад" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2021 у справі №904/189/21 (суддя Панна С.П.; рішення ухвалене о 13:08 год. у місті Дніпро, повне рішення складено 07.04.2021)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СІНЕРГІЯ-ГРУП", м.Дніпро

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохолод-Логістика та Склад", м.Кропивницький, Кіровоградська область

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

Товариство з обмеженою відповідальністю "СІНЕРГІЯ-ГРУП" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохолод-Логістика та Склад" про стягнення 200000,01грн. - основного боргу; 36872,15 грн. - пені; 49056,62 грн. - неустойки; 299958,45грн. - процентів за користування чужими коштами, 7044,03грн. - 3% річних; 5437,11 грн. - інфляційних витрат; 86533,31 грн. - курсової різниці основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем договірних зобов`язань з повної і своєчасної оплати продукції за договором поставки про виготовлення та постачання продукції №08/11-1 від 08.11.2019.

В заяві про уточнення позовних вимог позивач просив суд стягнути з відповідача 100000,01 грн. основного боргу, 30257,51 грн. пені, 49056,62 грн. неустойки, 299958,45 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами; 7623,49 грн. три проценти річних; 13102,25 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2021 у справі №904/189/21 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохолод-Логістика та Склад" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СІНЕРГІЯ-ГРУП" основний борг в сумі 100000,01 грн., пеню в розмірі 30257,51 грн., штраф в розмірі 49056,62 грн., процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 299958,45 грн., 3% річних в сумі 7623,49 грн., інфляційних втрат в сумі 13102,2 5грн. та судовий збір у розмірі 7499,98 грн.

Рішення мотивоване тими обставинами, що матеріали справи не містять доказів повної сплати відповідачем суми боргу. Перевіривши нарахування пені, неустойки, процентів за користування чужими коштами, 3% річних і інфляційних витрат, суд визнав їх обґрунтованими і правильними. Виходячи з принципу рівності сторін та відсутності виняткових обставин, у зменшенні розміру штрафних санкцій судом було відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач (ТОВ "ТД "Агрохолод - Логістика та Склад") звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2021 у справі №904/189/21 та ухвалити нове, яким:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Агрохолод-Логістика та Склад" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СІНЕРГІЯ-ГРУП" 150000,01 грн. - основного боргу, 5437,11 - інфляційних збитків, 7044,03 грн. - 3% річних;

- вирішити питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій, а саме заявлено розміру пені в сумі 29779,08 грн. та неустойки в сумі 49053,62 грн. відповідно до статті 233 Господарського кодексу України;

- в решті позовних вимог відмовити повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Відповідач вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийняте на підставі не повністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права.

Враховуючи сплату 50000,00 грн. платіжним дорученням №3104 від 04.02.2021 відповідач визнає суму заборгованості 150000,01 грн.

За твердженням відповідача позивачем неправильно здійснено розрахунок інфляційних збитків, відсотків за користування грошовими коштами, пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Так, як вказує відповідач, при перевірці суми пені судом не взято до уваги норми ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, яка передбачає, що строк нарахування пені припиняється через шість місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконано.

Також відповідач вказує, що враховуючи те, що ТОВ "ТД "Агрохолод-Логістика та Склад" в більшій мірі виконало грошові зобов`язання, а прострочення строків його виконання зумовлено важким матеріальним становищем, відповідач ставив питання перед судом щодо зменшення розміру санкцій, оскільки вважає, що штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора та крім того, основний борг в основній мірі погашено.

Заперечуючи проти розрахунку 0,35% за користування чужими грошовими коштами відповідач зазначає, що ст. 536 Цивільного кодексу України охоплює сплату процентів як за правомірне, так і за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Порядок нарахування процентів як винагороди за правомірне користування детально визначено залежно від виду правовідносин нормами Цивільного кодексу України (ст. 1048 - позика, ст. 1054 - кредит, ч. 5 ст. 694 - товарний кредит). Після закінчення строку повернення коштів плата за користування ними трансформується у своєрідну компенсацію, гарантію належного виконання зобов`язання та охоплюється ст. 625 Цивільного кодексу України. Виходячи з цього, логічним є висновок Верховного Суду, за яким проценти за правомірне користування чужими коштами не сплачуються у випадку сплати процентів за неправомірне користування (постанова від 05.03.2019 у справі №5017/1987/2012). Ця позиція убезпечує від подвійного стягнення.

Сторони передбачили в договорі сплату відсотків наступним чином: певний відсоток від суми боргу за кожен день прострочки, що є платою за користування чужими грошовими коштами (згідно зі ст. 536 та ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України). Сторони прописали порядок їх нарахування не за рік, а за кожен день, що фактично є за своєю правовою природою пенею.

Тому відповідач вважає, що оскільки позивач до стягнення за користування чужими грошовими коштами заявив пеню, що є подвійним стягненням, то виходячи з висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №922/3578/18, має бути стягнено щось одне: або пеня, або відсотки за користування чужими коштами, які розглядають як пеня за способом нарахування.

У додаткових поясненнях до апеляційної скарги відповідач вказує, що 15.02.2021 ним була сплачена сума 50000,00 грн., про що було зазначено у відзиві на позов 23.02.2021. В подальшому відповідачем, до ухвалення рішення у справі в цій справі додатково було сплачено на користь позивача ще 60000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №3135 від 17.02.2021 на суму 25000,00 грн. та платіжним дорученням №3194 від 11.03.2021 на суму 35000,00 грн. Отже, на момент ухвалення рішення у даній справі, заборгованість становила 40000,01 грн. А звертаючись із апеляційною скаргою відповідач допустив арифметичні помилки щодо кінцевої суми заборгованості перед позивачем.

Ухвалюючи оскаржуване рішення в цій справі, суд відповідно до п. 7.4. Договору стягнув з відповідача пеню в розмірі 30257,51 грн. та неустойку в розмірі 49056,62 грн. Також суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні стягнув 7623,49 грн. - 3% річних та 13102,25 - інфляційних втрат. Як вважає відповідач, відповідно до статті 61 Конституції України, якою встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені суперечить статті 61 Конституції України. Стягнуті судом проценти за користування чужими грошовими коштами, за твердженням відповідача, знову ж таки є відповідальністю за прострочення виконання грошового зобов`язання. Однак, за порушення грошового зобов`язання до відповідача уже застосовано відповідальність у вигляді пені, неустойки, 3% річних та інфляційні втрати. Тому, як вважає відповідач, одночасне стягнення з відповідача ще й процентів за користування чужими грошовими коштами суперечить статті 61 Конституції України та призводить до подвійної юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Окремо відповідач звертає увагу суду, що вказані проценти підпадають під характеризуючи ознаки пені так, як: - вказані проценти застосовуються в грошовому зобов`язанні; - встановлюються тільки за такий вид порушення зобов`язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); - мають триваючий характер, тобто нараховуються за кожен день прострочення. Крім того, з посиланням на положення статей 1 і 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", якими визначено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, відповідач зазначає, що припускаючи можливість такого додаткового стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами та враховуючи вимоги діючого законодавства такі проценти могли б бути стягнуті лише у розмірі 30257,51 грн.

До того ж, відповідач вважає, що спір у цій справі був розглянутий судом з порушенням підсудності, встановленої статтею 29 Господарського процесуального кодексу України, за місцем знаходженням позивача, а не відповідача. Звертає увагу при цьому, що предметом позову у даному спорі є вимога про стягнення грошових коштів у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору №08/11-1 від 08.11.2019 про виготовлення та постачання продукції, однак умовами цього договору не врегульовано питання щодо місця виконання грошового зобов`язання. Відповідач вказує, що зобов`язання з оплати за отриману продукцію по договору не є такими, які належить, через їх особливість, виконувати тільки в певному місці. Тому відповідач вважає, що відсутні правові підстави для застосування положення частини 5 статті 29 Господарського процесуального кодексу України та підсудність мала бути визначена за загальними правилами. На вказані норми процесуального права суд першої інстанції не звернув уваги чим допустив їх порушення.

З посиланням на встановлення на всій території України карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів, спричинених коронавірусом, які вплинули на роботу підприємства, відповідач вказує, що не міг належним чином своєчасно подати відповідні докази, аргументи та міркування до суду першої інстанції. Тому просить визнати поважними причини пропуску на подання доказів, доданих до пояснень, та викладених доводів та аргументів та розглядати скаргу з урахуванням них.

Щодо оскаржуваного судового рішення, то відповідач просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково; стягнути з відповідача на користь позивача 40000,01 грн. основного боргу, пеню в розмірі 30257,51 грн., штраф в розмірі 49056,62 грн., 3% річних в сумі 7623,49 грн. та інфляційні втрати в сумі 13102,25 грн.

Узагальнені доводи та заперечення на апеляційну скаргу

Позивач (ТОВ "СІНЕРГІЯ-ГРУП") у своєму відзиві вважає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2021 є цілком обґрунтованим та законним, просить у задоволенні апеляційної скарги відповідачу відмовити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.07.2021 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Кощеєв І.М., Орєшкіна Е.В. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохолод-Логістика та Склад" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2021 у справі №904/189/21; розгляд справи призначено в судовому засіданні на 06.09.2021 о 15:00 год.

За розпорядженням в.о.керівника апарату суду від 06.09.2021, у зв`язку з перебуванням у відпустці суддів Кощеєва І.М. та Орєшкіної Е.В., проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, за результатами якого для розгляду справи №904/189/21 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Березкіна О.В., Дармін М.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.09.2021 визначеним складом суду прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохолод-Логістика та Склад" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2021 у справі №904/189/21 до свого провадження.

06.09.2021 відповідачем подано суду апеляційної інстанції заяву про поворот виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2021 у справі №904/189/21, в якій зазначає, що не зважаючи на оскарження рішення суду в апеляційному порядку судом першої інстанції було видано наказ про примусове виконання, на підставі якого приватний виконавець виконавчого округу Кіровоградської області Бершадський С.М. відкрив виконавче провадження №65317650 в межах якого стягнув з ТОВ "Торговий дім "Агрохолод - Логістика та Склад" загальну суму звернення стягнення 558748,14 грн. та основну винагороду приватного виконавця 50749,83 грн.

У судовому засіданні 06.09.2021, яке відбулось за участю представників позивача та відповідача, оголошувалась перерва до 05.10.2021 о 14:00 год.

За результатами перегляду справи судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 05.10.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів виходить з наступного.

Судом першої інстанції і судом апеляційної інстанції встановлені наступні обставини і визначені відповідно до них правовідносини

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп" (Виконавець) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохолод-Логістика та Склад" (Замовник) укладено договір про виготовлення та постачання продукції №08/11-1 від 08.11.2019, за умовами якого Замовник доручив, а Виконавець взяв на себе зобов`язання з виготовлення і постачання гнучкої рулонної упаковки, далі за договором - "продукція".

Асортимент, кількість, ціна, умови оплати, терміни й умови поставки кожної окремої партії Продукції узгоджуються сторонами в Специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1.2. договору).

Відповідно до пунктів 5.1.-5.3. договору ціна на продукцію вказується в Специфікації до цього договору. Загальною ціною договору є сумарна вартість замовленої продукції згідно зі всіма Специфікаціями, а у випадку, передбаченому пунктом 6.9.1. договору, - видатковими накладними, підписаними сторонами. Умови та термін оплати за цим договором зазначаються в Специфікаціях кожної партії продукції.

Пунктом 5.5. договору сторони погодили, що оплата виробленої продукції здійснюється Замовником у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця, згідно з виставленим Виконавцем рахунком-фактурою. Відсутність рахунку-фактури не звільняє Замовника від оплати продукції.

Ціна на продукцію є динамічною і встановлюється виходячи з курсу продажу долара США до гривні, що складалася на міжбанку за попередній робочий день, за даними сайту https:// minfin ua. У зв`язку з тим, що Виконавець у своїй діяльності пов`язаний з імпортною сировиною і курсом долара США, сторони прийшли до угоди, що Виконавець має право змінити ціну на неоплачений товар виходячи з поточного курсу продажу долара США (пункт 5.8. договору).

За пунктом 5.9. договору якщо з моменту підписання Специфікації до договору до дати відвантаження Продукції відбувається зміна курсу продажу долара США до гривні на МВР України більш ніж на 3%, то вартість Продукції розраховується за відповідною формулою, зазначеною в цьому пункті.

Згідно з пунктом 5.4. Договору, у разі прострочення оплати продукції у строк, передбачений пунктом 5.3. Договору, Замовник зобов`язується сплатити Виконавцю суму заборгованості за поставлену Продукцію, а також сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 0,35% від суми заборгованості за кожен день користування такими коштами. Сплата процентів здійснюється протягом трьох банківських днів після їх нарахування.

Відповідно до п.7.4. Договору, у разі прострочення оплати Продукції Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, а також - неустойку в розмірі 10% від вартості несплаченої Продукції у разі прострочення оплати Продукції більше ніж на 10 календарних днів.

Згідно пункту 10.6. термін дії договору встановлюється з моменту підписання та діє до "31" грудня 2020 р., а в частині розрахунків - до повного їх завершення.

Сторонами узгоджені і підписані наступні Специфікації: від 11.11.2019 на загальну суму 163058,09 грн. з ПДВ; від 04.12.2019 на загальну суму 184664,48 грн. з ПДВ; від 17.12.2019 на загальну суму 155494,48 грн. з ПДВ; від 18.12.2019 на загальну суму 45984,00 грн. з ПДВ і від 27.02.2020 на загальну суму 65651,21 грн. з ПДВ.

Термін виконання робіт визначений в Специфікаціях протягом 21 календарного дня з дати затвердження Специфікації, підписання макетів (кольоропроб) та внесення передоплати.

Умови та термін оплати: відтермінування платежу 30 календарних днів з дати отримання продукції.

За видатковими накладними №17/12-1 від 17.12.2019, №17/12-2 від 17.12.2019, №27/12-3 від 27.12.2019, №09/01-7 від 09.01.2020, №03/04-2 від 03.04.2020, №03/04-3 від 03.04.2020 виконавцем поставлену продукцію на загальну суму 471 437,90 грн., яка прийнята замовником без зауважень і заперечень.

Крім того, відповідно до Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №03/04-4 від 03.04.2020 замовником прийняті від виконавця послуги додрукарської підготовки на суму 19128,28 грн. з ПДВ.

Таким чином, загальна сума поставленої продукції і наданих виконавцем послуг склала 490 566,18 грн. з ПДВ.

Замовником послуги з поставки продукції були оплачені частково в сумі 290 566,17 грн. з ПДВ, що підтверджується платіжними дорученнями №2351 від 04.02.2020, №2390 від 12.02.2020, №2476 від 04.03.2020, №2547 від 03.04.2020, №2634 від 05.05.2020, №2699 від 12.06.2020, №2736 від 10.07.2020, №2737 від 15.07.2020.

Оскільки замовником сума заборгованості сплачена не була, виконавець за захистом своїх порушених прав та інтересів з позовом звернувся до господарського суду, в якому просив стягнути з замовника 200000,01грн. - основного боргу; 36872,15 грн. - пені; 49056,62 грн. - неустойки; 299958,45грн. - процентів за користування чужими коштами, 7044,03грн. - 3% річних; 5437,11 грн. - інфляційних витрат; 86533,31 грн. - курсової різниці основного боргу.

Після відкриття провадження у справі, зважаючи на оплату замовником 50000,00 грн. 04.02.2021 і 50000,00 грн. 15.02.2021, виконавцем заявою від 23.02.2021 була уточнена сума позовних вимог. За розрахунками виконавця стягненню підлягають: 100000,01грн. - основного боргу; 30257,51грн. - пені; 49056,62 грн. - штрафу; 299958,45грн. - процентів за користування чужими коштами, 7623,49 грн. - 3% річних і 13102,25 грн. - інфляційних втрат.

Спірні правовідносини сторін виникли під час виконання господарського договору.

Відповідно до частини першої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

За частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини шостої статті 265 Господарського кодексу України та частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини другої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Частина третя статті 692 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Обов`язковість договору до виконання сторонами встановлена статтею 629 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України цивільні та господарські зобов`язання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

За частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Задовольняючи повністю позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив із того, що на час ухвалення рішення відповідачем доказів сплати повної суми заборгованості надано не було, наявність заборгованості відповідачем не заперечується. Суд врахував, що на підставі вільного волевиявлення на власний розсуд відповідач погодив в договорі розмір штрафних санкцій у випадку невиконання взятих на себе зобов`язань щодо проведення своєчасної оплати поставленої продукції. Позивач продав продукцію відповідачу у кредит, надавши строк для її сплати 30 календарних днів. Із самої першої поставки відповідач неналежно виконував свій обов`язок по оплаті продукції, не скористався відстроченням платежу та збільшував основну заборгованість, частково сплатив заборгованість з простроченням лише після подання позову до суду. У зв`язку з відсутністю відповідних доказів суд не вбачав підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (пені і штрафу).

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції

Предметом апеляційного розгляду з урахуванням додаткових пояснень до апеляційної скарги є питання обґрунтованості стягнення основної суми основної заборгованості, пені і процентів за користування чужими коштами та правильності застосування судом відповідних норм матеріального права. Порушення норм процесуального права відповідач вбачає у розгляді справи з неправильним визначенням її підсудності та допущених судом помилках при дослідженні та оцінці доказів.

В оцінці доводів відповідача про часткову сплату заборгованості у сумі 60000,00 грн. до ухвалення судом першої інстанції рішення і наданих в підтвердження до апеляційної скарги копій платіжних доручень №3135 від 17.02.2021 і №3194 від 11.03.2021 колегія суддів виходить з наступних мотивів.

Відповідно до положень частини третьої статті 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Частинами восьмою, дев`ятою статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Частиною другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Зважаючи на дати оплати у вищенаведених платіжних дорученнях вказані докази не могли бути подані разом з відзивом на позовну заяву (12.02.2021), проте докази не були подані відповідачем до суду першої інстанції і до ухвалення рішення у справі, доказів своєчасного направлення їх позивачу матеріали справи також не містять.

Згідно частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Обґрунтування неможливості подання вищевказаних доказів, наведене відповідачем у додаткових поясненнях до апеляційної скарги не приймається судом першої інстанції виходячи з наступного.

За частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77 Господарського процесуального кодексу України).

Довідка директора ТОВ "Торговий дім "Агрохолод-логістика та склад" про перебування з 22.03.2021 по 07.04.2021 головного бухгалтера товариства на самоізоляції, у зв`язку з тим, що в неї були наявні симптоми грипу/застуди схожі на інфікування COVID-19, не може бути визнана належним доказом.

Згідно із Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" щодо запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 13 квітня 2020 року №555-IX, самоізоляція - перебування особи, стосовно якої є обґрунтовані підстави щодо ризику інфікування або поширення нею інфекційної хвороби, у визначеному нею місці (приміщенні) з метою дотримання протиепідемічних заходів на основі зобов`язання особи.

Усі особи, які підлягають самоізоляції визначені у пункті 3 Порядку проведення протиепідемічних заходів, пов`язаних із самоізоляцією осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211, із змінами внесеним Постановою КМУ від 22 квітня 2020 №291.

Особами, які потребують самоізоляції, є:

1) особи, які мали контакт з пацієнтом з підтвердженим випадком COVID-19, крім осіб, які під час виконання службових обов`язків використовували засоби індивідуального захисту відповідно до рекомендацій щодо їх застосування;

2) особи, щодо яких є підозра на інфікування, або особи, які хворіють на COVID-19 в легкій формі та не потребують госпіталізації;

3) особи, що дали згоду на самоізоляцію з використанням електронного сервісу "Дій вдома" Єдиного державного веб-порталу електронних послуг (далі - система) до перетину державного кордону або контрольних пунктів в`їзду на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї;

4) особи, які досягли 60-річного віку, крім державних службовців і працівників державних органів та органів місцевого самоврядування, народних депутатів України та депутатів місцевих рад, суддів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, а також осіб, які здійснюють заходи, пов`язані з недопущенням поширення COVID-19, забезпечують діяльність підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, які:

провадять діяльність та надають послуги в галузях енергетики, хімічної промисловості, транспорту, у сферах інформаційно-комунікаційних технологій, електронних комунікацій, у банківському та фінансовому секторах, оборонній промисловості;

надають послуги у сферах життєзабезпечення населення, зокрема у сферах централізованого водопостачання, водовідведення, постачання електричної енергії і газу, виробництва продуктів харчування, сільського господарства, охорони здоров`я;

є комунальними, аварійними та рятувальними службами, службами екстреної допомоги населенню;

включені до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;

є об`єктами потенційно небезпечних технологій і виробництв.

Отже, працівник, який контактував з пацієнтом з підтвердженим випадком COVID-19, крім осіб, які під час виконання службових обов`язків використовували засоби індивідуального захисту відповідно до рекомендацій щодо їх застосування або є особою, щодо яких є підозра на інфікування, або особою, які хворіють на COVID-19 в легкій формі та не потребують госпіталізації, підлягає самоізоляції.

Причини, через які працівник за станом свого здоров`я або близької людини не може з`явитись на роботі можуть бути наступні:

працівник повідомив про ознаки або саму хворобу;

відмова від роботи у зв`язку із станом здоров`я чи небезпечністю такої роботи для життя працівника;

звернення за медичною допомогою для родича.

Доказом таких поважних причин може бути довідка про звернення до сімейного лікаря або медичного закладу, листок непрацездатності працівника або родича, пояснення свідків, чеки за медикаменти, медичні документи тощо.

Лікуючий лікар визначає на підставі галузевих стандартів у сфері охорони здоров`я строк самоізоляції хворого на COVID-19 або особи з підозрою на інфікування COVID-19.

При зверненні працівника до роботодавця із заявою про самоізоляцію за підставами, визначеними у пункті 3 Порядку проведення протиепідемічних заходів, пов`язаних із самоізоляцією осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211, роботодавець повинен оформити його відсутність наказом (розпорядженням) про відсторонення такого працівника від роботи.

Відповідно до пункту 1.2. Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності, затвердженої Наказом МОЗ України від 14.04.1995 №66, відстороненню від роботи або іншої діяльності підлягають:

- хворі на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби;

- особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань;

- особи, які були в контакті з хворими на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби;

- особи, які відмовляються або ухиляються від обов`язкового медичного огляду;

- особи, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень.

Особами, які були в контакті з хворими на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, визнаються ті, хто знаходилися у діючому епідемічному (епізоотичному) вогнищі та зараження яких припускається за висновком лікаря-епідеміолога.

У пункті 3.3. Інструкції визначено, що відсторонення від роботи або іншої діяльності осіб, які є носіями збудників особливо небезпечних та небезпечних інфекційних хвороб, здійснюється відповідно до вимог ст. 23 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб". Згідно з Наказом МОЗ України "Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб" від 19.07.1995 №133 до особливо небезпечних інфекційних хвороб віднесено COVID-19 (пункт 39). Ці зміни внесено Наказом МОЗ України "Про затвердження та впровадження стандартів медичної допомоги при короновірусній хворобі 2019 (СOVID-19)" від 25.02.2020 №521.

В Інструкції передбачено, що відсторонення від роботи або іншої діяльності осіб, що були в контакті з хворими на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, здійснюється на термін, зазначений у додатку 2 до Інструкції (в той же час додаток 2 не містить посилання на COVID-19 та строків на відсторонення).

Відповідно до Інструкції, відсторонення від роботи здійснюється за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, а таких посадових осіб на сьогодні немає. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності Ї це письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Як зазначалося вище, відсторонення від роботи або іншої діяльності здійснюється роботодавцем шляхом видання наказу (надання усного розпорядження з подальшим виданням наказу) та вжиття заходів по контролю за його виконанням.

Відсутність працівника на роботі, який пішов на самоізоляцію в будь-якому разі повинна бути документально оформлена.

Самоізоляція може бути оформлена наступними варіантами:

- Шляхом оформлення листка непрацездатності. На сьогодні існує можливість оформити листок непрацездатності на час самоізоляції особи, яка контактувала з хворим на COVID-19, навіть якщо контактна людина не захворіла (пункти 5-1 частини першої статті 22 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 №1105-XIV).Тривалість самоізоляції під медичним наглядом становить - 14 днів.

- Дистанційна робота. Якщо працівник не бажає звертатися до лікаря і добре почувається, тоді лікарняний не оформлюють. У такому разі, якщо умови дозволяють, він може перейти на дистанційну роботу, тобто продовжувати працювати, залишаючись вдома. Перевести працівника на дистанційну роботу можна на підставі його заяви або, якщо немає змоги передати заяву, - без неї. Рішення керівника цілком може бути обґрунтовано поточною ситуацією з пандемією коронавірусу.

Відповідно до частини другої статті 60 Кодексу законів про працю України передбачено можливість переходити на дистанційну роботу на час загрози поширення епідемії або пандемії за рішенням керівника без укладання письмового трудового договору. У наказі встановлюється період, протягом якого працівник працюватиме вдома.

- Відпустка. За бажанням працівника на підставі його заяви і за згоди роботодавця працівнику може бути надати відпустку на час, який потрібно провести вдома.

- Відсутність не оформлена. Працівник може повідомити телефоном про необхідність самоізоляції та більш не виходити на зв`язок. Проте таку відсутність не можна розцінювати як прогул. У табелі час відсутності слід відмітити як неявки з нез`ясованих причин ("НЗ" або "28"). Коли працівник повернеться, слід отримати від нього пояснення про причини відсутності.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що жодних належних доказів оформлення самоізоляції працівника відповідачем не надано.

Крім того, як вбачається з наданої довідки бухгалтер перебувала на самоізоляції в період з 22.03.2021, тоді як платіжні документи надані за 17.02.2021 і 11.03.2021. Тобто, оплата була проведена до самоізоляції працівника.

Таким чином, відповідачем не надано доказів неможливості подання до суду першої інстанції вищеперелічених платіжних доручень, у зв`язку з чим колегія суддів не приймає ці документи в якості доказів.

Отже, судом першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів на час ухвалення рішення правильно визначено суму заборгованості.

Щодо інших стягнутих сум судомпершоїінстанції, то в додаткових поясненнях до апеляційної скарги відповідач уточнив, що погоджується з визначеними і стягнутими сумами пені, штрафу, 3% річних і інфляційних втрат, проте заперечує правомірність стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 299958,45 грн.

На думку відповідача нараховані позивачем 0,35 процентів за користування чужими грошовими коштами підпадають під характеризуючи ознаки пені і є подвійною юридичною відповідальністю одного виду за одне й те саме правопорушення. Виходячи з висновку Верхового Суду, викладеного у постанові від 05.06.2020 у справі №922/3578/18, повинно стягуватись щось одне або пеня, або відсотки за користування грошовими коштами, які виглядають як пеня за способом нарахування.

Відповідно до частини першої статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

За приписами частини третьої статті 14 Цивільного кодексу України виконання цивільних обов`язків забезпечується відповідальністю, яка встановлена договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (частина перша статті 216 Господарського кодексу України).

Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктом 5.4. договору передбачено, що у разі прострочення оплати продукції у строк, передбачений пунктом 5.3. договору, Замовник зобов`язується сплатити Виконавцю суму заборгованості за поставлену продукцію, а також сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 0,35% від суми заборгованості за кожен день користування такими коштами. Сплата процентів здійснюється протягом трьох банківських днів після їх нарахування.

У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (частина третя статті 692 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини п`ятої статті 694 Цивільного кодексу України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Підставами для застосування до сторін правовідносин статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

У даному випадку відповідач після спливу строку оплати поставленої продукції користувався грошовими коштами, що призначені на її оплату, на власний розсуд.

Висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.06.2020 у справі №922/3578/18 не можуть бути застосовані при розгляді цієї справи, оскільки у справі №922/3578/18 сторонами одразу було узгоджено у договорі розмір процентів за користування чужими грошовими коштами від суми бору за кожен день прострочки та визначено їх як відповідальність за статтею 536 і частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

У даній же справі сторони в умовах договору чітко розмежували відповідальність за порушення грошового зобов`язання (пеню, штраф) і сплату процентів за користування грошовими коштами, що не суперечить закону.

Стаття 624 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов`язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведених вище положень статей 624 та 625 Цивільного кодексу України допускається, якщо інше не передбачено договором, одночасне покладення на боржника обов`язку сплатити неустойку та сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак у даному випадку не відбувається притягнення боржника двічі до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а тому колегія суддів відхиляє доводи відповідача про порушення судом відповідної норми статті 61 Конституції України.

Щодо порядку обрахунку процентів річних, сплату яких передбачено в пункті 5.4 договору, який є подібним до обрахунку пені, сплату якої передбачено у пункті 7. 4 договору, то оскільки розраховується за кожен день прострочення зобов`язання, то колегія суддів вважає, що подібність способу розрахунку не змінює визначену в законі правову природу цих нарахувань, та підстав, за яких у боржника виникають такі зобов`язання.

Заперечуючи право позивача на стягнення процентів річних, передбачених умовами пункту 5.4. договору, одночасно з пенею, передбаченою в пункті 7.4 договору, відповідач не спростував правильного висновку суду першої інстанції, що саме такий обсяг відповідальності покупця був визначений сторонами на підставі вільного волевиявлення на власний розсуд, як не спростував і фактичних підстав для застосування цих умов договору у зв`язку з прострочення оплати товару замовником.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки пені, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо їх правильності.

Не можуть бути підставою для скасування рішення і аргументи відповідача про неправильно визначену підсудність справи.

Відповідно до частини першої статті 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

В той же час частиною першою статті 29 Господарського процесуального кодексу України позивачу надано право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів (частина п`ята статті 29 Господарського процесуального кодексу України).

Правила цієї статті застосовуються до зобов`язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У даному випадку сторони можуть передбачити будь-яке місце виконання, яке буде зручне для сторін. Місце виконання договору, у випадку його визначення сторонами у договорі, є однією з умов договору, що зумовлює обов`язок виконання договору саме у погодженому сторонами місці.

У разі якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності.

Тобто, нормами процесуального права позивачу надано право за певних умов вибирати між господарськими судам, яким підсудна справа.

Водночас відповідно до частини першої статті 532 Цивільного кодексу України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі.

Аналогічні норми містить і стаття 197 Господарського кодексу України: "господарське зобов`язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором або місцем, яке визначено змістом зобов`язання".

Спірні правовідносини виникли з укладеного між сторонами договору про виготовлення та постачання продукції від 08.11.2019 №08/11-1, в пункті 1.3. якого сторонами було погоджено, що місце виконання договору: вул. Данила Галицького, буд.2А, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49102.

Таким чином, згідно з умовами договору сторони визначили певне місце його виконання.

Щодо посилання відповідача, що предметом позову є вимога про стягнення грошових коштів і для застосування частини п`ятої статті 29 Господарського процесуального кодексу України в договорі повинно бути врегульовано питання щодо місця виконання грошового зобов`язання, то колегія суддів відхиляє цей довід апелянта з урахуванням такого.

В пункті 4 абзацу другого частини першої статті 532 Цивільного кодексу України визначено, що якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання.

Оскільки у даному випадку сторони в умовах договору визначили певне місце його виконання, то відповідно відсутні підстави для застосування пункту 4 абзацу другого частини першої статті 532 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, враховуючи положення частин першої, п`ятої статті 29 Господарського процесуального кодексу України позовна заява подана позивачем з дотриманням правил підсудності до Господарського суду Дніпропетровської області, а у суду першої інстанції не було підстав для передання його на розгляд до іншого суду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

За приписами частини першої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно й об`єктивно розглянув всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволення позовних вимог.

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення немає.

Не встановивши підстав для скасування або зміни оскарженого рішення, колегія суддів не вирішує питання про поворот його виконання в порядку статті 333 Господарського процесуального кодексу України, про що було заявлено відповідачем під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати на оплату судового збору, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохолод-Логістика та Склад" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2021 у справі №904/189/21 - залишити без змін.

Судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохолод-Логістика та Склад".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту з підстав, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 07.10.2021.

Головуючий суддяІ.М. Подобєд

СуддяО.В. Березкіна

СуддяМ.О. Дармін

Джерело: ЄДРСР 100176331
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку