ОКРЕМА ДУМКА
14 червня 2022 року
м. Київ
cправа № 904/4790/20
Судді Верховного Суду Кролевець О.А.
щодо постанови Верховного Суду від 14.06.2022, прийнятої за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.11.2021 у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Комплект" до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агро-Комплект"; Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Комплект ЛТД"; Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцев Ігор В`ячеславович; Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко Світлана Анатоліївна про переведення прав, визнання недійсним договору, акту та скасування реєстраційних дій,
У судовому засіданні 14.06.2022, більшістю голосів колегії суддів, прийнято рішення про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.11.2021, змінено мотивувальну частину оскаржуваних судових рішень, викладено мотивувальну частину в редакції постанови Верховного Суду від 14.06.2022
При прийнятті вказаного судового рішення суддею Кролевець О.А., було висловлено окрему думку наступного змісту.
Короткий виклад історії справи
1. У даній справі, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), ТОВ "Агро-Комплект", які є учасниками ТОВ Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агро-Комплект" (надалі - Товариство), звернулись до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом (з урахуванням уточнення) про:
- переведення пропорційно до розміру належних їм часток у статутному капіталі Товариства прав і обов`язків покупців (стягувачів) за договором від 14.08.2020 про передачу майна (майнових прав), а саме частки у статутному капіталі Товариства номінальною вартістю 35 355 263,52 грн, що еквівалентно 86% статутного капіталу Товариства, від боржника ОСОБА_3 стягувачу ОСОБА_4 в рахунок погашення боргу в сумі 5 128 350, 00 грн в межах виконавчого провадження;
- визнання недійсним цього договору та акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства;
- скасування реєстраційної дії від 26.08.2020 щодо виключення зі складу учасників Товариства ОСОБА_3 та включення - ОСОБА_4 ;
- скасування реєстраційної дії від 19.09.2020 щодо виключення зі складу учасників Товариства ОСОБА_4 та включення ОСОБА_5 .
2. В обґрунтування позовних вимог позивачі посилаються на те, що передача частки у статутному капіталі ТОВ Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агро-Комплект" третій особі в рахунок часткового погашення боргу у межах виконавчого провадження відбулась з порушенням переважного права інших учасників щодо частки.
3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2021, яке залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.11.2021, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2020.
4. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відмови у позові, але з інших мотивів.
5. Так, суд апеляційної інстанції зазначив:
- відповідно до статей 21, 22 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасники Товариства користуються переважним правом лише у разі укладення договору купівлі - продажу, а не відступлення (відчуження) частки іншим способом, відмінним від продажу;
- спірний договір не є договором купівлі-продажу, оскільки ним не було передбачено сплати стягувачем боржнику коштів за придбання частки, що є істотною умовою договору купівлі-продажу;
- частка у статутному капіталі Товариства була відчужена за договором про передачу майна (майнових прав) від боржника стягувачу в рахунок погашення боргу, укладеного під час виконавчого провадження відповідно до частини восьмої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", а не в порядку звернення стягнення на майно боржника, тому норми статті 22 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статті 53-1 Закону України "Про виконавче провадження" не застосовуються, у інших учасників цього Товариства не виникло переважного права на придбання такої частки;
- дії приватного виконавця не є предметом оскарження;
- висновок суду першої інстанції про відмову у позові з підстав невнесення грошових коштів на депозитний рахунок є помилковим, оскільки, по-перше: суперечить пункту 4 Глави VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Наслідком невнесення грошових коштів на депозитний рахунок суду є залишення позову без розгляду, а не відмова у його задоволенні; по-друге: спірний договір не є договором купівлі-продажу, що виключає застосування норм про переведення прав та обов`язків покупця;
- вимоги про недійсність договору та акту не відповідають належним та ефективним способам захисту, тому не підлягають розгляду по суті;
- вимоги про скасування реєстраційних дій мають похідний характер від корпоративного спору та залежать від наявності самого порушеного корпоративного права. Зазначений спосіб не є ефективним та належним способом захисту як самостійна вимога;
- окрім того, суд апеляційної інстанції брав до уваги те, що після прийняття судом першої інстанції рішення по справі відбувся наступний перехід спірної частки до іншої особи. Так, 06.10.2021 проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу - змінено склад учасників, замість ОСОБА_5 учасником Товариства значиться ОСОБА_6 , з розміром внеску до статутного капіталу 35 355 263, 52 грн.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
6. Так, змінюючи мотивувальну частину судових рішень у справі № 904/4790/20 колегія суддів Верховного Суду вказувала на те, що: у даному випадку спірне майно було арештовано та передано стягувачу в процедурі виконавчого провадження. Передача частки від боржника стягувачу хоч і здійснюється за взаємною згодою, але за своєю суттю, як і примусове зверненням стягнення на майно, є дією, що здійснюється з метою погашення боргу боржника перед стягувачем за рахунок його майна в межах виконавчого провадження. На думку Верховного Суду, учасники товариства повинні мати однакові права, незалежно від того, яким чином відбувається реалізація (передача) майна третій особі: добровільно за згодою боржника чи примусово шляхом продажу на аукціоні (публічних торгах).
Тому у такому разі виконавець, перш ніж погоджувати договір про передачу частки стягувачу, відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", що застосовується за аналогією закону (частина перша статті 8 ЦК України) має запропонувати іншим учасникам товариства (крім тих, які письмово відмовилися від свого переважного права щодо частки) придбати частку відповідно до статті 20 цього Закону, за ціною, що визначається за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження відповідно до частини першої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження".
7. Я не погоджуюсь з висновком суду касаційної інстанції про те, що наявні підстави для зміни мотивувальної частини судових рішень у справі, та викладення їх в редакції постанови Верховного Суду від 14.06.2022, виходячи з наступного.
8. Так, судами у справі було встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин (передачу частки стягувану в рахунок погашення боргу) учасниками Товариства були ОСОБА_1 з часткою у статутному капіталі 2 580 500, 00 грн, ОСОБА_2 - 2 580 500, 00 грн, ТОВ "Агро-комплект" - 538 103, 56 грн, ОСОБА_3 - 35 355 263, 52 грн: загальний розмір статутного капіталу - 41 054 367, 08 грн.
9. Статут не містить положень про можливість відчуження частки (частини частки) лише за згодою інших учасників Товариства.
10. Дніпровський апеляційний суд 05.06.2020 видав виконавчий лист (справа № 803/36/20 провадження № 22вк/803/48/20) на примусове виконання рішення третейського суду про стягнення солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_3 (боржник) на користь ОСОБА_4 (стягувач) заборгованість по договору позики від 04.06.2014 та договору поруки від 04.06.2014 у розмірі 191 000 доларів США, що станом на 03.06.2019 еквівалентно 5 128 350, 00 грн.
11. 03.08.2020 приватний виконавець відкрив виконавче провадження з примусового виконання вищезазначеного виконавчого листа, а також наклав арешт на все майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
12. 25.08.2020 боржник та стягувач подали приватному виконавцю заяву про передачу частки у статутному капіталі Товариства номінальною вартістю 35 355 263,52 грн в рахунок часткового погашення боргу за виконавчим листом на суму 5 100 000, 00 грн.
13. 25.08.2020 виконавець виніс постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та за фактом такої передачі склав акт. У постанові є посилання на договір про передачу майна (майнових прав) від боржника стягувачу в рахунок погашення боргу від 14.08.2020. За умовами договору про передачу майна від 14.08.2020 сторони погодили, що боржник передає майно у власність стягувачу, а стягувач приймає майно в рахунок повного погашення боргу за виконавчим листом № 803/49/20, виданим 10.06.2020 Дніпровським апеляційним судом про стягнення з боржника на користь стягувача заборгованості за договором поруки від 04.06.2014 в розмірі 191 000 доларів США 00 центів, що станом на 03.06.2019 еквівалентно 5 128 350,00 грн.
14. 25.08.2020 за нотаріально посвідченим актом приймання-передачі боржник передав, а стягувач прийняв частку у статутному капіталі Товариства номінальною вартістю 35 355 263, 52 грн, що еквівалентно 86%.
15. Так, відповідно до частини першої статті 20 Закону України "Про товариства з об меженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, що продається третій особі.
16. Отже, закон прямо та буквально передбачає переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, тобто переважне право купівлі, що виникає лише у разі продажу такої частки за договором купівлі-продажу. Учасники товариства не мають переважного права на набуття права власності на частку у разі її відчуження іншим шляхом.
17. Стаття 655 ЦК України розкриває зміст договору купівлі-продажу, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
18. Договір купівлі - продажу за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця з передачі у власність покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін, та є істотною умовою договору.
19. Договір про передачу майна (майнових прав) від боржника стягувачу в рахунок погашення боргу, укладеного відповідно до частини восьмої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", за своє природою не є безоплатним, оскільки у такому разі стягувач за згодою сторін набуває майно за ціною, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням з боржника.
20. Водночас, оплатність такого договору не є безумовною підставою для висновку, що він за своєю природою є договором купівлі-продажу, до якого застосовується правила відповідно до статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
21. Цивільний кодекс України не містить виключний перелік видів договорів. Сторони є вільними в укладенні договору та мають право укладати також інші договори, які передбачені іншими актами цивільного законодавства, зокрема, у даному випадку укладання такого договору передбачено Законом України "Про виконавче провадження". Особливістю такого договору є те, що він укладається під час виконавчого провадження з метою виконання судового рішення та захисту прав стягувача, без застосування процедури примусової реалізації частки.
22. З урахуванням зазначеного, аргументи скаржника щодо неврахування висновку Верховного Суду, що "якщо сторони або особа певним чином називають правочин який нею/ними вчиняється, але по суті він відповідає ознакам іншого правочину, мають застосовуватися норми, що регулюють цей останній правочин. Тобто якщо особа укладає правочин щодо відступлення (передачі) частки іншій особі і отримує за це кошти або інше майно чи майнові права, то це звичайний договір купівлі- продажу або міни. Якщо взамін частки особа нічого не отримує - це договір дарування", я вважаю неприйнятними, оскільки у даному випадку особливістю є те, що сторони не самостійно визначають правову природу чи певним чином називають договір, а його укладання прямо передбачено законом. Отже, я вважаю, що учасники Товариства мають право відчужувати свою частку шляхом укладення будь-якого договору, а не виключно шляхом укладення договору купівлі- продажу, міни чи дарування.
23. Водночас, відповідно до статті 53-1 Закону України "Про виконавче провадження" особливості звернення стягнення на частку (частину частки) учасника товариства з обмеженою відповідальністю та учасника товариства з додатковою відповідальністю визначаються Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
24. При цьому, відповідно до відсильної норми частини п`ятої статті 22 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавець пропонує іншим учасникам товариства (крім тих, які письмово відмовилися від свого переважного права щодо частки) придбати частку відповідно до статті 20 цього Закону.
25. Відповідно до частини першої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
26. У даному випадку, як вбачається з матеріалів справи, сторони виконавчого провадження врегулювали це питання за згодою, виконавець не приймав постанову щодо примусової реалізації частки бо ржника.
27. Таким чином, оскільки, стаття 22 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", за своїм правовим регулюванням стосується лише питання примусового звернення стягнення на частку учасника товариства, тобто, коли відповідна згода боржника відсутня, і не визначає жодних особливостей у разі добровільної передачі боржником своєї частки стягувачу в рахунок погашення боргу, я вважаю, правильним висновок суду апеляційної інстанції, що у разі, якщо відчуження частки у статутному капіталі товариства здійснюється на виконання виконавчого документа про стягнення з учасника грошових коштів шляхом укладення договору між боржником та стягувачем про передачу частки відповідно до частини восьмої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", положення статті 22 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та відповідна процедура щодо дотримання переважного права інших учасників Товариства, у такому разі не застосовуються.
28. Отже, на мою думку, правильними є висновки суду апеляційної інстанції про відмову у позові, з підстав недоведеності наявності переважного права.
29. У зв?язку з вищезазначеним, на мою думку, доводи, викладені в касаційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , є необґрунтованими та безпідставними, зважаючи на те, що вони не спростовують висновків суду апеляційної інстанції з відповідним обгрунтуванням, та, передусім, зводяться до переоцінки доказів судом касаційної інстанції, що є порушенням частини 2 статті 300 ГПК України.
Враховуючи зазначене, судами попередніх інстанцій у даній справі прийнято правильне рішення про відсутність підстав для задоволення позову. Водночас, я вважаю, що апеляційний суд дійшов вірного висновку про погодження з висновком суду першої інстанції про відмову в позові, але обґрунтовано відмовив у позові з інших мотивів. На підставі викладеного вважаю, що постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.11.2021 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2021 у справі №904/4790/20 слід було залишити без змін.
Суддя О.А. Кролевець
