ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2019 року
м. Київ
Справа № 904/3451/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Даценка Олега Георгійовича
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20 лютого 2019 року (головуючий - Подобєд І.М., судді - Орєшкіна Е.В., Широбокова Л.П.) у справі
за позовом Фізичної особи-підприємця Даценка Олега Георгійовича
до Магдалинівської районної державної адміністрації
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області
та за участю першого заступника прокурора Дніпропетровської області
про надання земельної ділянки в користування
(у судовому засіданні взяли участь: прокурор - Татарчук О.В. та представник позивача - Колошина О.В. )
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Суть спору
1. Фізична особа-підприємець Даценко Олег Георгійович (далі також підприємець, Даценко О.Г. , ФОП, позивач) звернувся до господарського суду з позовною заявою у якій просив визнати за ним право на користування двома земельними ділянками сільськогосподарського призначення (рілля).
1.1. В обґрунтування своїх позовних вимог підприємець вказав, що має таке право в силу положень статті 119 Земельного кодексу України (далі також ЗК України), оскільки він більше 15 років обробляє земельні ділянки, збирав з них врожай, удобрював ґрунт на земельних ділянках, тобто фактично займався фермерською діяльністю. У березні 2018 року підприємець звернувся до районної державної адміністрації з клопотанням про передачу земельних ділянок у користування або у власність, але відповідь стосовно його клопотання не надійшла, а тому він був змушений звернутись за захистом своїх прав до суду.
2. Магдалинівська райдержадміністрація, яку підприємець обрав відповідачем, проти задоволення позову заперечувала і зазначала, що вона взагалі є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки не мала жодних відносин з Даценком О.Г. і наразі розпорядження землями сільськогосподарського призначення належить до компетенції Головного управління Держгеокадастру області.
Хід справи у судах
3. Господарський суд Дніпропетровської області розглянув дану справу і рішенням від 02.10.2018 року повністю задовольнив позов.
3.1. Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, по-перше, погодився з доводами позивача щодо належності відповідача, а по-друге, дійшов висновку про те, що за наявних у справі доказів та згідно приписів статті 119 Земельного кодексу України, позивач має право на користування спірними земельними ділянками, яке він може реалізувати з дотриманням приписів статей 122, 123 Земельного кодексу України.
4. В подальшому перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на зазначене вище рішення господарського суду першої інстанції і за наслідками перегляду справи в апеляційному порядку постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.02.2019 року рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2018 року скасовано, а в позові повністю відмовлено.
4.1. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду апеляційний господарський суд виходив з такого:
4.1.1. матеріалами справи не підтверджено факт добросовісного, відкритого та безперервного використання позивачем спірних земельних ділянок протягом усього строку набувальної давності;
4.1.2. частина однієї із земельних ділянок наразі знаходиться у власності та користуванні інших громадян та юридичних осіб;
4.1.2. Магдалинівська райдержадміністрація є неналежним відповідачем у даній справі;
4.1.3. судом першої інстанції не застосовано до спірних правовідносин положення статей 116, 122, 123 ЗК України, а також неправильно застосовано приписи статті 119 ЗК України;
4.1.4. ухвалюючи рішення місцевий господарський суд обмежив компетенцію Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, оскільки не залучив його до участі у справі;
4.1.5. права позивача жодним чином не порушено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, підприємець Даценко О.Г. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.02.2019 року у даній справі скасувати, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2018 року залишити в силі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги (узагальнено)
6. Прокуратура Дніпропетровської області, яка діє в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області не може представляти інтереси сторони у даній справі, оскільки прокурором не доведено наявності виключних обставин для такого представництва.
7. Магдалинівська обласна державна адміністрація є належним відповідачем у даній справі, а суд апеляційної інстанції необґрунтовано посилається на порушення судом першої інстанції норм Земельного кодексу України.
8. Апеляційний господарський суд порушив право землекористувача використовувати землі для ведення фермерського господарства, яке ґрунтується на підставі договору оренди та постійному користуванні, яке підпадає під захист статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Аргументи інших учасників справи
Доводи прокурора, наведені ним у відзиві (узагальнено)
9. Необґрунтованими є доводи касаційної скарги щодо не доведення прокурором наявності порушених інтересів держави та підстав їх захисту, оскільки апеляційна скарга подавалася прокуратурою у зв`язку із явним порушенням інтересів держави (дотримання вимог земельного законодавства), яка позбавлена на невизначений термін правомочності щодо розпорядження своїми землями.
10. Безпідставними є доводи скарги про обмеження прав позивача на захист, оскільки ЗК України є спеціальним Законом, який регулює суспільні відносини у сфері володіння, користування та розпорядження землею. Норми цього Кодексу не суперечать положенням Цивільного кодексу України, а тому захист цивільних прав та інтересів судом, передбачений статтею 16 ЦК України, має відбуватися з урахуванням підстав і порядку, визначених ЗК України.
11. Постанова апеляційного господарського суду є законною та обґрунтованою, а тому і підстав для її зміни чи скасування не має.
Доводи третьої особи, що викладені у поясненнях по справі (узагальнено)
12. Третя особа в цілому погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, а доводи касаційної скарги вважає необґрунтованими у зв`язку із чим, просить оскаржувану постанову залишити без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
13. Між Даценком Олегом Георгійовичем (орендарем) та Бузівською сільською радою Магдалинівського району Дніпропетровської області (орендодавець) було укладено Договір оренди земельних ділянок (далі Договір) від 01 серпня 1991 року, за умовами якого Орендодавець надав, а Орендар приймав в строкове платне користування земельну ділянку для використання за цільовим призначенням.
13.1. Предметом означеного Договору є земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею 156,4725 га та 139,5095 га ріллі, розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Магдалинівський район, село Бузівка.
13.2. Строк дії Договору 3 роки (пункт 3 Договору).
13.3. Пунктом 8.7. Договору передбачено, що Орендар має переважне право перед іншими особами на отримання орендованих земельних ділянок у власність.
14. На підставі Акту прийому-передачі від 01 серпня 1991 року Бузівською сільською радою Магдалинівського району Дніпропетровської області здійснено фактичну передачу Даценко О.Г. земельних ділянок площею 156,4725 га та 139,5095 га ріллі.
15. Апеляційний суд перевіривши наявні у справі докази встановив, що зі змісту копії наданого позивачем Договору оренди від 01.08.1991 року вбачається, що цей договір був учинений в простій письмовій формі та без його державної реєстрації.
16. При цьому доказів фактичного належного виконання цього договору, як от використання земельних ділянок, які є предметом цього договору, та внесення орендарем відповідної орендної плати в матеріали цієї судової справи позивачем не надано.
17. Вперше державна реєстрація спірних земельних ділянок, як сформованих об`єктів цивільних прав, з присвоєнням їм відповідних кадастрових номерів була здійснена 23.10.2013 року.
18. Апеляційний суд вказав, що в матеріалах справи міститься клопотання підприємця Даценко О.Г до Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 21.03.2018 року, в якому позивач просить відповідача передати йому у власність або надати право постійного користування земельною ділянкою для ведення сільськогосподарського виробництва загальною площею 156,4725 га (кадастровий номер 1222381100:05:1122) та земельною ділянкою загальною площею 139,5095 га (кадастровий номер 1222381100:01:001:0838) за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Бузівської сільської ради, Магдалинівського району, Дніпропетровської області з доказами відправлення кур`єрським зв`язком - накладною, яка містить відмітку про отримання адресатом цього відправлення 22.03.2018 року. Втім прізвище, посада чи повноваження особи, яка отримала це відправлення зі сторони отримувача не зазначено.
19. Разом з апеляційною скаргою прокурором до суду апеляційної інстанції були подані додаткові докази, які прийняті до розгляду як такі, що не могли бути подані цією особою суду першої інстанції, оскільки прокурор звернувся з апеляційною скаргою у цій справі безпосередньо до суду апеляційної інстанції, ініціювавши відповідне провадження.
20. З додаткових доказів судом апеляційної інстанції також встановлено, що 13.11.2018 року прокуратура Дніпропетровської області звернулась до судді Господарського суду Дніпропетровської області Манька Г.В. із запитом про надання дозволу представнику прокуратури на ознайомлення з матеріалами господарської справи № 904/3451/18.
21. Як вбачається з листа - відповіді Бузівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області від 02.11.2018 року № 364 на запит Прокуратури Дніпропетровської області № 05/1-685 вих. 18 від 29.10.2018 року, що згідно даних Бузівської сільської ради договору оренди з гр. Даценко О.Г. на земельні ділянки Бузівська сільська рада не посвідчувала і не пролонгувала. Земельна ділянка площею 156,4725 га, кадастровий номер 1222381100:05:001:1122, яка знаходиться за межами села Бузівка ніколи не розорювалась, на ній не здійснювалась жодна господарська діяльність. Дана земля використовувалась жителями громади села Бузівка для сінокосіння та випасання худоби. Земельна ділянка площею 139,5095 га кадастровий номер 1222381100:01:001:0838, яка знаходиться за межами села Ковпаківка, використовується громадянами: - 40,00 га - заключено договір оренди б/н земельної ділянки № 040412300607 від 26.03.2004 року з гр. ОСОБА_4 ; - 50,60 га - розпорядженням Магдалинівської районної ради від 28.02.2001 року № 37-р згідно державного акта Серія ДП від 19 квітня 2001 року передано ТОВ "Дубрава"; 5,333 га згідно Державного акта на право приватної власності на землю ІV-ДП № 116200 від 02 жовтня 2002 року гр. ОСОБА_5 ; - 5,332 га згідно Державного акта на право приватної власності на землю ІV-ДП № 004934 від 23.12.2002 року гр. ОСОБА_6 ; - 41,2 га розпорядженням голови держадміністрації Магдалинівського району Дніпропетровської області від 12 червня 1996 року 3390/І-р згідно державного акта Серія ДП, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за Мд № 347 від 12 липня 1996 року передано гр. ОСОБА_7 . При цьому повідомлено, що Бузівська сільська рада з квітня 2018 року входить до складу Личківської ОТГ, у відповідності до розпорядження Уряду, структури Держгеокадастру позбавлені права одноособово ухвалювати рішення щодо розпорядження землями поза межами населених пунктів без згоди громад. Тож господарський суд Дніпропетровської області мав би повідомити не тільки Магдалинівську РДА, а також Личківську ОТГ про розгляд справи гр. Даценко О. Г .
21.1. Листом від 09.11.2018 року Магдалинівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області надала інформацію на запит прокуратури Дніпропетровської області від 29.10.2018 року № 05/01-687вих.-18, в якій повідомила, зокрема, що згідно даних Бузівської сільської ради договора оренди з гр. Даценко О.Г. на земельні ділянки Бузівська сільська рада не посвідчувала і не пролонгувала. Фактами використання вищезазначених земельних ділянок гр. Даценко О.Г . виконком сільської ради не володіє. У цьому ж листі Магдалинівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області зазначила, що дані земельні ділянки використовуються іншими особами та з підстав, про які повідомила Бузівська сільська рада.
21.2. Листом від 08.11.2018 року № 10-4-0.6-9495/2-18 Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області надало відповідь першому заступнику прокурора Дніпропетровської області, в якій повідомило, що жодних звернень протягом 2013-2018 років від Даценко Олега Георгійовича до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про відведення в оренду земельних ділянок (рілля) площею 156,4725 га (кадастровий номер 122381100:05:001:1122) та площею 139,5095 га (кадастровий номер 1222381100:01:001:0838) або інших земельних ділянок, а також щодо поновлення договору оренди, укладеного 01.08.1991 року між Даценко О.Г. та Бузівською сільською радою, не надходило. Враховуючи викладене, жодного розпорядчого документа відносно Даценка Олега Георгійовича Головним управлінням Держгеокадстру у Дніпропетровській області, не приймалось. У зв`язку з тим, що при винесенні рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2018 року по справі № 904/3451/18 Головне управління Держгеокадастру не було залучено в якості сторони, вважає, що права та інтереси держави були порушені.
21.3. Листом від 27.11.2018 року Перший заступник прокурора Дніпропетровської області повідомив Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про те, що прокуратурою Дніпропетровської області встановлено факт ухвалення Господарським судом Дніпропетровської області рішення від 02.10.2018 року у справі № 904/3451/18, яким за Фізичною особою - підприємцем Даценком Олегом Георгійовичем визнано право користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення площею 156,4725 га (кадастровий номер 1222381100:05:001:1122) та площею 156,4725 га (кадастровий номер 1222381100:01:001:0838), що розташовані у селі Бузівка Магдалинівського району Дніпропетровської області. Вказане рішення винесено із порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 116, 119, 122, 123 Земельного кодексу України, статей 48, 86, 236 ГПК України, тому воно є незаконним і підлягає скасуванню. Порушення інтересів держави полягає в тому, що суд першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги про визнання права користування земельними ділянками, порушив встановлений Земельним кодексом України порядок набуття таких прав та перебрав на себе повноваження розпорядника земель цієї категорії - Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області. Відповідно до вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомляє про наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Головного управління Держкомзему у Дніпропетровській області, шляхом подання прокурором апеляційної скарги на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2018 року у справі № 904/3451/18.
21.4. На вимогу суду апеляційної інстанції, з метою перевірки компетенції осіб, які повноважні розпоряджатися спірними земельними ділянками, що залежить зокрема від їх категорії та розташування, Головним управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області були надані додаткові пояснення щодо реєстрації прав на спірні земельні ділянки, до яких надані відповідні Інформаційні довідки від 19.02.2019 року.
Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій
22. Щодо доводів скаржника, які описані у пункті 6 цієї постанови, Суд зазначає таке.
23. За змістом частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
24. Статтею 53 ГПК України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
25. Верховний Суд зауважує, що передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 ГПК України в господарському процесі в будь-якій із п`яти форм є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
26. На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.
27. Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
28. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
29. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
30. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).
31. Водночас є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
32. ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
33. Ураховуючи викладене, зважаючи на роль прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
34. Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
35. Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
36. Так, відповідно до абзацу 1 частини 3 та абзаців 1, 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
37. Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду. При цьому у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм.
38. У Рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
39. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
40. Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
41. Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17).
42. Аналіз положень частин 3-5 статті 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1)якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
43. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
44. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
45. "Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
46. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
47. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
48. Колегія суддів звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
49. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).
50. Так, згідно з Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року № 15, Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
50.1. Основними завданнями Держгеокадастру є: реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
50.2. Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
50.3. Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
50.4. Держгеокадастр в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів Мінагрополітики видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.
50.5. Держгеокадастр є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства.
50.6. При цьому повноваження щодо розпорядження спірними земельними ділянками, які належать до категорії земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, належать до компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів, у цьому випадку до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.
51. За таких обставин прокурор фактично звернувся у цій справі із позовом на захист прав та інтересів Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, яке наділено повноваженнями щодо розпорядження спірними земельними ділянками, є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю щодо здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави у судовому порядку.
52. Суд апеляційної інстанції при розгляді цієї справи дійшов висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі, оскільки при розгляді справи було встановлено, що перший заступник прокурора Дніпропетровської області в апеляційній скарзі зазначив в чому полягає порушення інтересів держави, за захистом яких він звернувся до суду; надав докази, якими підтверджується наявність підстав для представництва вказаного суб`єкта владних повноважень та дотримання порядку звернення до суду, визначеного частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
52.1. Колегією суддів враховано, що відповідно до положень Земельного кодексу України повноваження щодо розпорядження та контролю за використанням земель державної власності є розгалуженими між окремими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.
52.1.1. Відповідач, як виконавчий орган державної влади, - не подав апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, оскільки це рішення не містить обов`язкових для цієї особи приписів, а відтак, фактично не впливає на його права та обов`язки.
52.1.2. Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, як виконавчий орган державної влади, отримавши від прокурора відомості про визнання за позивачем права користування спірними земельними ділянками, які належать до державної форми власності, також не повідомило прокурора про намір скористалась своїм правом на оскарження рішення суду першої інстанції, яким було вирішено питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки.
52.2. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що орган державної влади у сфері земельних відносин неналежно виконував покладені на нього повноваження.
52.3. Так само погоджується Верховний Суд і з тим, що даний випадок є виключним, оскільки судом апеляційної інстанції було встановлено явне порушення інтересів держави, яка позбавлена на невизначений термін (безстроково) правомочності щодо розпорядження землями державної власності, а при вирішенні спору між його сторонами не було дотримано принципу рівності та змагальності, коли неналежний відповідач фактично не мав матеріального інтересу до результату спору.
53. Суд вважає, що доводи касаційної скарги у цій частині по суті є намаганням спонукати Верховний Суд здійснити власну оцінку встановленим обставинам справи і тим самим втрутитися в саму суть судового рішення, тобто перебрати на себе повноваження з оцінки доказів та підмінити внутрішнє переконання судової колегії апеляційного суду, що є неприпустимим та не узгоджується з повноваженнями касаційного суду.
54. Стосовно доводів скаржника, що описані у пункті 7 цієї постанови, Суд зазначає таке.
55. Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
56. Статтею 12 Земельного кодексу України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, до яких належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу, інформування населення щодо вилучення (викупу) та інші.
57. Відповідно до пункту "а" частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
58. Відповідно до положень частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеним частиною першою статті 128 цього Кодексу.
58.1. За частиною другою статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
58.2. Відповідно до частини третьої статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
58.3. Згідно частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
58.4. За приписами частини п`ятої статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
59. Отже, розпорядження землями від імені Українського народу здійснюють органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
60. Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачений статтею 123 Земельного кодексу України, а повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування викладені у статті 122 цього ж Кодексу.
61. Так, відповідно до частини третьої статті 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: ведення водного господарства, будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті, індивідуального дачного будівництва.
61.1. Разом з тим, відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб передає центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.
62. Як вже зазначалося, спірні земельні ділянки належать до земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, а тому абсолютно правильним є висновок апеляційного господарського суду про те, що органом, уповноваженим на розпорядження такими ділянками є Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області і саме воно є належним відповідачем у даній справі.
63. Таким чином, доводи касаційної скарги і у цій частині не знайшли свого підтвердження, а тому відхиляються Судом, як необґрунтовані.
64. У вирішенні ж спірного питання щодо отримання особами у користування чи власність земельних ділянок в силу положень статті 119 ЗК України, Суд підтримує позицію апеляційного суду і зазначає таке.
65. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється статтею 119 ЗК України.
66. Відповідно до статті 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.
67. Аналіз статті 119 ЗК України дає підстави для висновку, що не передбачено жодних переваг для осіб, зазначених у частині першій цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (статті 118, 123 ЗК України). Ця норма надає лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов`язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.
68. У разі звернення особи з таким клопотанням та при отриманні відмови в задоволенні клопотання про передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, або залишення його без розгляду, особа має право оскаржити такі дії органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування до суду в установленому законом порядку.
69. У вказаному висновку Суд звертається до правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, що викладена у постановах від 10.04.2019 року у справі № 351/615/17, від 13.02.2019 року у справі № 944/4849/16-ц та від 11.04.2018 року у справі № 742/2916/15-ц.
70. Верховний Суд відхиляє також і доводи касаційної скарги, що описані у пункті 8 цієї постанови, оскільки під час розгляду даної справи позивачем не доведено наявності у нього будь-яких прав на спірні земельні ділянки, як не доведено ним і "законних очікувань" щодо набуття таких прав, а тому не може бути порушено те, чого не існує.
70.1. І навпаки, як встановив апеляційний суд право власності на спірні земельні ділянки належить державі та частково іншим власникам, а тому саме позивач на такі права необґрунтовано посягає.
71. Статтею 300 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
71.1. Переглядаючи, в межах своїх повноважень, судове рішення у даній справі, Верховним Судом не встановлено будь-яких порушень балансу прийняття доводів сторін.
71.2. Крім цього, Суд вважає за необхідне зазначити, що і Європейський суд з прав людини, рішення якого згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визнаються джерелом права в України, неодноразово вказував, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (справа "Трофимчук проти України" від 28 жовтня 2010 року).
72. В іншому подана скарга зводиться до висловлення незгоди з прийнятою постановою апеляційного господарського суду, є проханням про повторний перегляд матеріалів справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення додаткового апеляційного перегляду.
72.1. Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" заява № 52854/99).
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
73. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
74. Під час касаційного розгляду Верховним Судом не встановлено неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права. Оскаржувана постанова прийнята за результатами повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи і підстав для її зміни чи відміни, за мотивів наведених у касаційній скарзі, судова колегія Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не вбачає.
75. Судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Даценка Олега Георгійовича залишити без задоволення.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20 лютого 2019 року у справі № 904/3451/18 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Суховий В.Г.
