П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2020 року
м. Київ
Справа № 825/1518/18
Провадження № 11-732апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , Чернігівський міський центр зайнятості, про визнання незаконною та відміну державної реєстрації та скасування запису
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2018 року (суддя Соломко І. І.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року (судді Лічевецький І. О., Мельничук В. П., Земляна Г. В.),
УСТАНОВИЛА:
20 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила:
- визнати незаконною та відмінити державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 , здійснену 28 листопада 2016 року Центром надання адміністративних послуг м. Чернігова, номер запису 20640060004029575;
- скасувати відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Обґрунтовуючи позов,ОСОБА_1 вказала на протиправність припиненняпідприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 за її власним рішенням, оскільки на час здійснення оскаржуваної державної реєстрації позивач перебувала в трудових відносинах із зазначеною особою на підставі трудового договору, який у встановленому законом порядку не розірваний. Наведене, на думкуОСОБА_1 , яка на час припинення підприємницької діяльності третьої особи знаходилася у відпустці по догляду за дитиною, не відповідає державній гарантії захисту від незаконного звільнення, порушує її право на працю, право на грошову компенсацію за невикористану відпустку, а також позбавляє її можливості скористатися правом на отримання допомоги по безробіттю та унеможливлює подальше працевлаштування.
Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 30 травня 2018 року в задоволенні позову відмовив.
У ході розгляду справи суд установив, що 1 серпня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 безстроково укладено трудовий договір № 25031301963, який цього ж дня зареєстровано у Чернігівському міському центрі зайнятості.
З 29 жовтня 2014 року ОСОБА_1 знаходилася у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серія НОМЕР_1 , та довідкою з Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України від 15 березня 2018 року № 6094/12.
У період перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною ОСОБА_2 припинила підприємницьку діяльність без оформлення розірвання трудових відносин з найманим працівником (ОСОБА_1 ).
28 листопада 2016 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань внесено запис за № 20640060004029575 про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 .
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у державного реєстратора визначених законом підстав для відмови у внесенні до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 , а відтак і правомірність внесення до зазначеного Реєстру відповідного запису.
Судом також вказано на те, що за умовами пункту 7 трудового договору від 1 серпня 2013 року № 25031301963, укладеного між позивачем та ОСОБА_2 , визначено, що при вирішенні питань, не передбачених цим договором, сторони керуються загальними нормами законодавства про працю України. Спори з виконання умов трудового договору розглядаються районним судом (пункт 10 договору). Тому позивачці за захистом її трудових прав слід звернутися до суду в порядку цивільного судочинства.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 13 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства з огляду на наявність трудового спору, який підлягає вирішенню судом цивільної юрисдикції.
Не погодившись із рішенням та постановою судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.
Скаргу мотивовано тим, що ця справа підлягає розгляду судом саме адміністративної юрисдикції, оскільки в ній оскаржуються дії суб`єкта владних повноважень, і зазначений суд відповідно до частини другої статті 2 КАС має перевірити, чи вчинені такі дії у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з дотриманням принципу рівності перед законом, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та свобод особи і цілями, на досягнення яких спрямоване ця дія, та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Так, на переконанняОСОБА_1 , припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 за поданою нею заявою на підставі її ж рішення суперечило нормам законодавства, оскільки на момент подання заяви ФОП ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з позивачкою, що знаходилась у відпустці по догляду за дитиною. Наведена обставина та наявність відповідальності роботодавця як учасника трудових відносин, що знаходиться у більш вигідному становищі відносно працівника, унеможливлювало подання заяви про припинення підприємницької діяльності до моменту припинення трудових відносин. Отже, державний реєстратор прийняв заяву від особи (ФОП ОСОБА_2 ), яка не була на той момент повноважна подавати відповідну заяву, а подані ФОП ОСОБА_2 документи (заява про припинення підприємницької діяльності) суперечили вимогам законодавства України.
Відзивів на касаційну скаргу від відповідача та третіх особи до суду не надійшло.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі доводищодо порушення судами правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Пунктом 1 та абзацом другим пункту 2 частини першої статті 4 КАС передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 7 КАС).
За правилами визначення юрисдикції адміністративних судів, закріплених статтею 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі така участь не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Так, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).
Спір у цій справі, ініційованій ОСОБА_1 , не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки державний реєстратор, вчиняючи оскаржуваний запис про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 , не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Оскаржувана державна реєстрація припинення підприємницької діяльності стосувалася прав іншої особи, а не позивача.
Під час визначення предметної юрисдикції справи слід виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Як установлено матеріалами справи та убачається з наведених у позові та скарзі мотивів, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення її трудових прав, порушених ФОП ОСОБА_2 внаслідок неприпинення укладеного з позивачем трудового договору в установленому законом порядку та фактичного незаконного звільнення позивачки під час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення 3-х років. Отже, спірні правовідносини є приватноправовими, адже виникли з приводу реалізації та захисту прав позивача у сфері трудових відносин, регламентованих Кодексом законів про працю України, який визначає, зокрема, й підстави та порядок припинення трудового договору. Звернення вимог цього позову саме до державного реєстратора як суб`єкта владних повноважень не наділяє цей спір ознаками публічно-правового.
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Оскільки спір у цій справі не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а пов`язаний із захистом трудових прав,Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про необхідність вирішення цього спору в порядку цивільного судочинства. Доводи, викладені в касаційній скарзі, такого висновку не спростовують.
За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Оскільки закриття апеляційним судом провадження у цій справі відповідає правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року - без змін.
Щодо вимог скаржника про скасування рішення суду першої інстанції Велика Палата Верховного Суду, зважаючи на положення частини першої статті 328 КАС, вважає за необхідне вказати на неможливість касаційного перегляду в цьому провадженні рішення суду першої інстанції, апеляційного перегляду якого не відбулося.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді:Н. О. АнтонюкО. Р. Кібенко Т. О. АнцуповаВ. С. Князєв С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л. ВласовЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. М. Ситнік Д. А. ГудимаО. С. Ткачук В. І. ДанішевськаВ. Ю. Уркевич Ж. М. ЄленінаО. Г. Яновська
