ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 березня 2021 року
м. Київ
справа № 818/62/17
адміністративне провадження № К/9901/15412/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 818/62/17
за позовом ОСОБА_1 до Управління у справах учасників антитерористичної операції Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства внутрішніх справ України, Комісії Міністерства внутрішніх справ з розгляду питань, пов`язаних з установленням статусу учасника бойових дій, треті особи - Кабінет Міністрів України, Роменський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області, Головне управління Національної поліції в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Опімах Л.М. суддів: Соколова В.М., Прилипчука О.А. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді головуючого судді Бершова Г.Є., суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М.,
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, мотивуючи його тим, що її син ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув внаслідок вогнепального поранення, отриманого у період проходження служби при виконанні службових обов`язків в зоні проведення антитерористичної операції, наказом УМВС України в Сумській області від 26 лютого 2015 року № 62/ос виключений зі списків особового складу в зв`язку зі смертю. Оскільки керівництвом підрозділів, в яких проходив службу її син, документи про присвоєння йому статусу учасника бойових дій не подавалися, позивач у листопаді 2016 року звернулась до центральної комісії МВС з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій із заявою про надання її сину статусу учасника бойових дій. Листом від 07 грудня 2016 року Управління у справах учасників антитерористичної операції МВС України повідомило про відсутність у відомчої комісії підстав для надання статусу учасника бойових дій загиблому ОСОБА_2 .
Позивач вважає, що Управлінням допущена протиправна бездіяльність при розгляді її заяви оскільки наявні підстави для надання загиблому статусу учасника бойових дій з огляду на вимоги п.2, п.4, п.5, п.8 Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413, тому просить зобов`язати комісію Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни розглянути заяву та прийняти відповідне рішення.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року, у задоволенні позовних вимого відмовлено.
Як встановлено, 23 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернулась до комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни із заявою про надання її загиблому внаслідок вогнепального поранення, отриманого у період проходження служби при виконанні службових обов`язків в зоні проведення антитерористичної операції, сину ОСОБА_2 статусу учасника бойових дій. Листом від 07 грудня 2016 року Управління у справах учасників антитерористичної операції МВС України повідомило про відсутність у відомчої комісії підстав для надання статусу учасника бойових дій загиблому ОСОБА_2 .
Суди у цій справі дійшли висновку про необґрунтованість позову з огляду на те, що позивачка не може бути учасником відносин з приводу вирішення питання про надання статусу учасника бойових дій її загиблому сину, тому у комісії відсутні повноваження приймати рішення за її зверненнями.
У поданій касаційній скарзі позивачка просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій у справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, враховуючи межі касаційного перегляду, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом і кожному гарантується право на оскарження в суді рішень дій чи бездіяльності органів державної органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, чинній на час звернення з позовом та розгляду справи судами попередніх інстанцій), позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду. Тобто, право на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства має особа, яка є носієм прав, свобод чи інтересів, про захист яких вона просить, і ці права, свободи чи інтереси порушені відповідачем у сфері публічно-правових відносин.
Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Враховуючи вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.
Вказане дає колегії суддів підстави погодитись із висновками судів попередніх інстанцій, що у цій адміністративній справі, насамперед, підлягає встановленню факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивачки з боку відповідача.
Аналогічна позиція вбачається з окремих рішень Конституційного Суду України, зокрема, рішення № 6-рп/1997 від 25 листопада 1997 року за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України та рішення № 9-рп/1997 від 25 грудня 1997 року за конституційним зверненням громадян ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України.
Зі змісту вказаних рішень Конституційного Суду України випливає, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Правовий статус учасника бойових дій визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», котрий спрямований на захист ветеранів війни шляхом:
створення належних умов для підтримання здоров`я й активного довголіття;
організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів;
виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни;
надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я.
Тобто, суди правильно зазначили, що право на реалізацію передбачених законом можливостей, у зв`язку з наданням особі з певного статусу, нерозривно пов`язане з такою особою. А тому, згідно із законодавством, не передбачено права позивачка вимагати присвоєння статусу учасника бойових дій загиблій особі.
Отже, оскільки позивачка не може бути учасником відносин з приводу вирішення питання про надання статусу учасника бойових дій, у комісії відсутні повноваження приймати рішення за її зверненнями.
Таким чином, при розгляді заяви ОСОБА_1 відповідачі діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та бездіяльності не допустили, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що пункт 1 статті 10 Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» окремо виділяє категорію осіб, на яку поширюється його чинність, а саме сім`ї осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, поліцейських, які загинули або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час участі в антитерористичній операції, захищаючи незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України.
Порядок надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2015 року № 740.
Пунктом 5 вказаного Порядку передбачено, що для встановлення статусу особи, на яку поширюється чинність Закону, членам сімей загиблих, померлих (тих, що пропали безвісти) осіб, зазначених у пункті 2 цього Порядку, необхідно подати структурному підрозділу місцевої держадміністрації з питань соціального захисту населення заяву і документи, передбачені пунктом 4 цього Порядку.
У касаційній скарзі позивачка зазначає, що суди не звернули увагу на те, що було порушене її право на розгляд звернення, оскільки воно не було розглянуте.
Вказаним доводам суд апеляційної інстанції надавав оцінку, з якою погоджується і колегія суддів.
Так, наказом Міністерства внутрішніх справ України №868 від 26.08.2016 року, прийнятому у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 413 від 20.08.2014 «Про затвердження Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення» , затверджене Положення про комісію Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, яким визначено основні функції, завдання, повноваження та склад комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни державних службовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України та працівників територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України, інших осіб, визначених чинним законодавством (далі - працівники МВС), а також організацію її роботи. Відповідно до Положення комісія вправі приймати рішення про надання статусу учасника бойових дій, учасника війни, про відмову в наданні такого статусу та про позбавлення такого статусу. Переліки підстав для прийняття відповідного рішення передбачені п.4,5 Положення.
З огляду на те, що позивач не може бути учасником відносин з приводу вирішення питання про надання статусу учасника бойових дій у відповідності до вказаних вище норм, у комісії відсутні повноваження приймати рішення за її зверненнями. Натомність, управлінням у справах учасників антитерористичної операції, що є структурним підрозділом Міністерства внутрішніх справ України, позивачці надана відповідь за її зверненням.
У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанцій прийняли рішення у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цього не спростовують, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Враховуючи наведене, касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів - без змін.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року у справі № 818/62/17 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.Л. Мороз А.Ю. Бучик А.І. Рибачук
