ПОСТАНОВА
Іменем України
13 березня 2019 року
Київ
справа №813/1001/17
провадження №К/9901/22020/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенко В. М., Білоуса О. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року, постановлену у складі головуючого судді Братичак У. В., та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: Богаченка С. І. (головуючого), Рибачука А. І., Старунського Д. М.
І. Суть спору
1. У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому просив:
1.1. стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби в сумі 4 814,60 грн., за період з 04 липня 2014 року по 28 серпня 2014 року.
2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що остаточний розрахунок при звільненні з військової служби був проведений відповідачем не в день звільнення позивача 03 липня 2014 року, а 28 серпня 2014 року, тому посилаючись на приписи статей 116, 117 КЗпП України, просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за період затримки розрахункових сум.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. Відповідно до наказу начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 01 липня 2014 року №101-ос, позивача достроково звільнено з військової служби в запас Збройних сил України на підставі пункту «є» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через службову невідповідність).
4. Наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України №103-ос-1 від 03 липня 2014 року позивача виключено із списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення з 03 липня 2014 року, у зв'язку із звільненням позивача з військової служби.
5. Судами встановлено, що при звільнені позивачу належало до виплати компенсація за невикористану відпустку (15 діб основної та 7 діб додаткової) в сумі -1738,68 грн., та компенсація за недоотримане речове майно в сумі - 4293,68 грн.
6. В день звільнення (03 липня 2014 року) вищенаведені суми не були виплачені позивачу, а фактично виплата компенсації за невикористану відпустку (15 діб основної та 7 діб додаткової) здійснена відповідачем - 15 липня 2014 року та компенсація за недоотримане речове майно здійснена - 28 серпня 2014 року.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
7. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені зі служби в загальній сумі - 3123,2 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
8. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що остаточний розрахунок, з позивачем проведено відповідачем не в день звільнення позивача - 03 липня 2014 року, а 28 серпня 2014 року, тобто із затримкою в 38 робочих днів, тому відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 03 липня 2014 року по 28 серпня 2014 року включно, виходячи з приписів статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. Розмір середнього заробітку був розрахований судом виходячи із середньоденного грошового забезпечення позивача - в сумі 82,19грн., тому, враховуючи 38 робочих днів затримки виплати, загальна сума середнього заробітку складає 3123,20грн., (38 x 82,19).
9. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року скасовано та залишено адміністративний позов без розгляду.
10. Судове рішення Львівського апеляційного адміністративного суду мотивовано тим, що остаточний розрахунок з позивачем було здійснено відповідачем 28 серпня 2014 року поштовим переказом, що підтверджується квитанцією ЛД УАППЗ «УКРПОШТА» від 28 серпня 2014 року та отриманий позивачем 02 вересня 2014 року через Новояворівське відділення поштового зв'язку. Тобто, з моменту отримання нарахованих сум позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права. До суду позивач звернувся лише 14 березня 2017 року, тобто після спливу тримісячного строку звернення до суду встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України та без зазначення обставин, які б свідчили про поважність причин його пропуску. У зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що адміністративний позов подано позивачем до суду після спливу тримісячного строку. встановлено частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України.
IV. Касаційне оскарження
11. У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
12. Свою касаційну скаргу мотивує тим, що при зверненні до суду адміністративний позов позивача не був залишений судом першої інстанції без руху, в порядку статті 108 КАС України, з посилання на те, що позов оформлений без дотримання пункту 5 частини першої статті 106 КАС України, тобто суд першої інстанції відкриваючи провадження у справі вважав, що строк звернення до суду з даним позовом позивачем не пропущено. Проте, суд апеляційної інстанції залишаючи позов без розгляду, не усунув недоліки суду першої інстанції та не надав можливості позивачу звернутись до суду із клопотанням про поновлення такого строку.
13. Також в доводах касаційної скарги позивач посилається на те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що ні на день звернення до суду з даним позовом, ні на день розгляду апеляційної скарги, відповідачем не було проведено остаточний розрахунок з позивачем, оскільки існував спір про розмір належних сум при звільненні.
13.1. Так, на розгляді у Львівському окружному адміністративному суді знаходилась адміністративна справа № 460/4794/16-а за позовом ОСОБА_1 до Мостинського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про стягнення сум податку з доходів фізичних осіб та військового збору, утриманих при звільненні позивача з військової служби з нарахованих компенсацій за недоотримане речове майно. На день подання касаційної скарги позов по справі № 460/4794/16-а задоволено та рішення набрало законної сили.
13.2. Тобто, станом на день розгляду даної справи відповідач остаточного розрахунку з ним не провів, оскільки 15 липня 2014 року та 28 серпня 2014 року відповідачем проведені виплати лише сум, які не оспорювалися - компенсація за невикористану відпустку та компенсація за недоотримане майно.
13.3. Тому, на думку касатора, суд апеляційної інстанції приймаючи рішення про залишення позовної заяви без розгляду, помилково дійшов висновку, що 28 серпня 2014 року відповідачем було остаточно проведено розрахунок з позивачем, не взявши до уваги, що у справі № 460/4794/16-а розглядається спір належних позивачу сум при звільненні.
14. З урахуванням наведених доводів касаційної скарги, касатор вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов не правильного висновку про залишення позовної заяви без розгляду, тому рішення суду першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції на новий розгляд.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
15. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
16. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
17. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
18. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
19. Відповідно до частини першої статі 106 КАС України (в редакції яка діяла на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції), у позовній заяві зазначаються:
1) найменування адміністративного суду, до якого подається позовна заява;
2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі відомі;
4) зміст позовних вимог згідно з частинами четвертою і п'ятою статті 105 цього Кодексу і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;
5) у разі необхідності - клопотання про звільнення від сплати судового збору; про звільнення від оплати правової допомоги і забезпечення надання правової допомоги, якщо відповідний орган відмовив особі у забезпеченні правової допомоги; про призначення судової експертизи; про витребування доказів; про виклик свідків тощо;
6) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
20. Згідно статті 108 КАС України, (в редакції яка діяла на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції) суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надсилається особі, що звернулася із позовною заявою.
20.1. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду.
20.1.1. Позовна заява повертається позивачеві, якщо:
1) позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху;
2) позивач до відкриття провадження в адміністративній справі подав заяву про її відкликання;
3) позовну заяву подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності;
4) позовну заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;
5) у провадженні цього або іншого адміністративного суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
6) справа не підсудна цьому адміністративному суду;
7) якщо позовну заяву із вимогою стягнення грошових коштів, яка ґрунтується на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, подано суб'єктом владних повноважень до закінчення строку, передбаченого частиною п'ятою статті 99 цього Кодексу.
21. Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
22. Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
23. Так, частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
24. Частиною першою статті 99 КАС України (в редакції яка діяла на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції), передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
25. Згідно частини третьої статті 99 КАС України (в редакції яка діяла на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції), для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
26. Відповідно до частини першої статті 100 КАС України (в редакції яка діяла на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції), адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
VI. Позиція Верховного Суду
27. Перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
28. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
29. Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не залишив адміністративний позов без руху в порядку статті 108 КАС України, з посиланням на оформлення його без дотримання вимог пункту 5 частини першої статті 106 КАС України, тому не вважав пропущеним строк звернення до суду з позовом, а суд апеляційної інстанції встановивши, що строк звернення до суду з даним позовом сплинув, не усунув недоліки суду першої інстанції та не надав можливості позивачу звернутись до суду з клопотанням про поновлення такого строку, відхиляються Верховним Судом, з огляду на таке.
30. Так, редакція пункту 5 частини першої статті 106 КАС України та стаття 108 КАС України (станом на 05 січня 2017 року), тобто на час звернення позивача до суду з позовом та на час розгляду даної справи в суді першої та апеляційної інстанції, були викладені в наступних редакціях.
31. У позовній заяві зазначаються: у разі необхідності - клопотання про звільнення від сплати судового збору; про звільнення від оплати правової допомоги і забезпечення надання правової допомоги, якщо відповідний орган відмовив особі у забезпеченні правової допомоги; про призначення судової експертизи; про витребування доказів; про виклик свідків тощо (п.5 ч.1 ст.106 КАС України).
32. Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надсилається особі, що звернулася із позовною заявою (ч.1 ст.108 КАС України).
33. Такими чином, зазначені норми КАС України, не передбачали вимог подання разом з позовною заявою клопотання про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду з позовом та у разі відсутності такого клопотання, обов'язок суду залишити позовну заяву без руху.
34. За таких обставин, суд касаційної інстанції приходить висновку, що судами першої та апеляційної інстанції не порушено, в даному випадку, норм процесуального права.
35. Залишаючи адміністративний позов без розгляду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, який обчислюється з дня фактичного розрахунку. Оскільки остаточний розрахунок з позивачем було здійснено відповідачем - 28 серпня 2014 року та отриманий позивачем - 02 вересня 2014 року, тому протягом трьох місяців з моменту отримання нарахованих сум, позивач мав право на звернення до суду з позовом. Позивач звернувся до суду з даним позовом 14 лютого 2017 року, тобто після спливу цього строку, що у розумінні частини першої статті 100 КАС України є підставою для залишення позовної заяви без розгляду.
36. Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, з огляду наступне.
37. Згідно частини першої статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
38. Відповідно до частини третьої статті 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
39. В аспекті спірних правовідносин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки позивач звернувся з позовом про захист трудових прав, а КАС України передбачає, що інші закони можуть встановлювати інші строки звернення до суду, то в даному випадку є достатні підстави для застосування положень статті 233 КЗпП України.
40. Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
41. При цьому, Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012, роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
42. Тобто, чинним законодавством встановлено тримісячний строк звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
43. Звільнення позивача відбулося 03 липня 2014 року, проте остаточний розрахунок з позивачем був проведений 28 серпня 2014 року. Ці обставини були зазначені позивачем у позові, перевірені та встановлені судами попередніх інстанцій. При цьому, сторонами у справі не заперечувалися.
44. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що датою, з якої позивач мав би дізнатися про порушення своїх трудових прав, є дата отримання ним нарахованих сум. Тому, звернувшись з позовом до суду 14 лютого 2017 року, тобто після спливу тримісячного строку з дати фактичного розрахунку (28 серпня 2014 року) та отримання цих сум (02 вересня 2014 року), суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про пропущення тримісячного строку звернення до суду з позовом та залишення, у зв'язку з цим, адміністративного позову без розгляду.
45. Посилання касатора в суді касаційної інстанції на те, що суд апеляційної інстанції приймаючи рішення про залишення позовної заяви без розгляду, помилково дійшов висновку, що 28 серпня 2014 року відповідачем було остаточно проведено розрахунок з позивачем, не взявши до уваги, що у справі № 460/4794/16-а розглядається спір належних позивачу сум при звільненні, тобто остаточний розрахунок так і не був проведений з позивачем, Верховний Суд вважає необґрунтованими, з огляду на таке.
46. Звертаючись з даним позовом до суду, позивач визначив період затримки розрахунку при звільненні з 03 липня 2014 року по 28 серпня 2014 року. Тобто, вказав дату остаточного розрахунку 28 серпня 2014 року. Дані обставини сторонами не заперечувалися.
47. Матеріали справи не містять доказів того, що в суді першої інстанції, або в суді апеляційної інстанції позивач змінював свої вимоги та вказував на не проведення відповідачем взагалі остаточного розрахунку.
48. Навіть звертаючись з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, позивач не погоджувався лише з визначеною судом сумою середньоденного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та в доводах апеляційної скарги зазначав лише розрахунок суми в іншому розмірі, при цьому період затримки розрахунку вказував аналогічний позовним вимогам, з 03 липня 2014 року по 28 серпня 2014 року.
49. Тобто, суд апеляційної інстанції переглядав рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, які не містили посилання на інші періоди розрахунку.
50. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст.341 КАС України).
51. За таких обставин, посилання касатора на існування судового рішення у справі 460/4794//16-а, яким вирішено на користь позивача спір щодо сум належних йому при звільненні, не приймається Верховним Судом оскільки, рішення суду у справі 460/4794//16-а, набрало законної сили 05 липня 2017 року, тобто після розгляду даної справи в судах першої та апеляційної інстанції і цим обставинам не надавалася оцінка судами попередніх інстанцій при розгляді даної справи.
52. Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
53. Статтею 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
54. З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому підстави для скасування ухваленого судового рішення та задоволення касаційної скарги відсутні.
VII. Судові витрати
55. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 350, 355, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року у справі № 876/6229/17 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді В. М. Бевзенко
О. В. Білоус
