Постанова
Іменем України
24 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 756/1927/15-ц
провадження № 61-14725св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмила Олегівна,
заінтересована особа -акціонерне товариство «Універсал Банк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни на:
- ухвалу Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року, у складі судді Андрієнко А. М., про повернення апеляційної скарги;
- ухвалу Оболонського районного суду міста Києва, у складі судді
Андрейчука Т. В., від 28 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М.,
Рейнарт І. М., Семенюк Т. А., від 25 листопада 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог скарги
27 січня 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва (далі - приватний виконавець) Лановенко Л. О.
Скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що 15 січня 2020 року у відділенні акціонерного товариства комерційний банк (далі - АТ КБ) «ПриватБанк», перевіривши стан рахунку № НОМЕР_1 , на який він отримує виключно заробітну плату від державного підприємства (далі - ДП) «Академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка», довідався про перерахунок приватному виконавцю грошових коштів в сумі 136 349, 94 грн, що фактично є його заробітною платою за останні 6 місяців, та якими він не зміг скористатися через накладений постановою приватного виконавця від 23 липня 2019 року арешт.
Посилався, на те, що приватний виконавець Лановенко Л. О., будучи достеменно обізнаною про джерело походження коштів, розміщених на рахунку № НОМЕР_1 , всупереч положень статей 68-70 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), фактично звернула стягнення на його заробітну плату в розмірі 100 % без винесення відповідної постанови.
ОСОБА_1 вважав такі дії приватного виконавця Лановенко Л. О. неправомірними та, з урахуванням вимог статті 43 Конституції України, частин першої-другої статті 10 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, просив суд:
- визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Л. О. щодо звернення стягнення на його заробітну плату та перерахування з рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в АТ КБ «ПриватБанк» на його ім`я, коштів в сумі
136 349, 94 грн на рахунок приватного виконавця Лановенко Л. О.;
- зобов`язати приватного виконавця Лановенко Л. О. повернути грошові кошти в розмірі 136 349, 94 грн, які є його заробітною платою на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в
АТ КБ «ПриватБанк» на його ім`я.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 28 квітня 2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірними дії приватного виконавця Лановенко Л. О. щодо звернення стягнення на заробітну плату ОСОБА_1 та списання грошових коштів у сумі 136 349,94 грн з карткового рахунку № НОМЕР_1 , відкритого ОСОБА_1 в
АТ КБ «ПриватБанк» на рахунок приватного Лановенко Л. О . Зобов`язано приватного виконавця Лановенко Л. О. повернути ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 136 349,94 грн, що були списані з карткового рахунку № НОМЕР_1 , відкритого ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» на рахунок приватного виконавця.
Суд першої інстанції виходив із того, що всупереч імперативним приписам статей 68, 70 Закону № 1404-VIII приватним виконавцем Лановенко Л. О. списано з карткового рахунку ОСОБА_1 грошові кошти у сумі
136 349, 94 грн, які є його заробітною платою, без винесення постанови про звернення стягнення на заробітну плату боржника. При цьому, приватним виконавцем не було враховано обмеження на відрахування із заробітної плати боржника, встановлені статтею 70 Закону № 1404-VIII, та вимоги частин першої-другої статті 128 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Інформація про рух справи в суді апеляційної інстанції
Приватний виконавець Лановенко Л. О. у травні 2020 року подала апеляційну скаргу на вказану ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 28 квітня 2020 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року апеляційну скаргу приватного виконавця Лановенко Л. О. на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 28 квітня 2020 року залишено без руху, встановлено строк для усунення її недоліків, шляхом надання доказів сплати судового збору в розмірі 1 681, 60 грн.
Копію ухвали Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року приватний виконавець Лановенко Л. О. отримала 20 липня 2020 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року апеляційну скаргу приватного виконавця Лановенко Л. О. на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 28 квітня 2020 року повернуто заявнику.
Апеляційний суд виходив з того, що у встановлений судом строк недоліки апеляційної скарги приватним виконавцем Лановенко Л. О. усунуті не були. Судом враховано, що з набранням 17 липня 2020 року чинності Законом України від 18 червня 2020 року № 731-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 731-ІХ), законодавець обмежив процесуальні строки, раніше продовжені відповідно до пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України в редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», зокрема й строк для виконання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, до 06 серпня 2020 року
(20 днів після 17 липня 2020 року, тобто після набрання чинності Законом
№ 731-IX). На дату постановлення ухвали про повернення апеляційної скарги із заявою про продовження процесуальних строків для усунення її недоліків апелянт до суду не звертався.
Приватний виконавець Лановенко Л. О. у вересні 2020 року повторно подала апеляційну скаргу на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 28 квітня 2020 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року апеляційні скарги приватного виконавця Лановенко Л. О. та АТ «Універсал Банк» залишено без задоволення, а ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що рахунок боржника ОСОБА_1 , на якому знаходились кошти, на які виконавцем накладено арешт, є поточним рахунком, що не належить до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, накладення арешту на кошти на якому заборонено. Однак врахувавши положення статті 43 Конституції України, частини п`ятої статті 97 КЗпП України, встановивши, що боржник повідомив приватного виконавця про те, що на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в
АТ КБ «ПриватБанк», зараховується його заробітна плата; ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 10 березня 2020 року, залишеною без змін Київським апеляційним судом від 16 червня 2020 року, скасовано постанову приватного виконавця Лановенко Л. О. від 23 липня 2019 року про арешт коштів боржника, розміщених на цьому рахунку, колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційних скарг
04 жовтня 2020 року засобами поштового зв`язку приватний виконавець Лановенко Л. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року про повернення апеляційної скарги, в якій просить зазначене судове рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.
14 грудня 2020 року представник приватного виконавця Лановенко Л. О. - адвокат Коваль Р. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року, в якій просив зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 .
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 756/1927/15-ц за касаційною скаргою приватного виконавця Лановенко Л. О. на ухвалу Київського апеляційного суду
від 14 вересня 2020 року про повернення апеляційної скарги та витребувано матеріали справи з місцевого суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою приватного виконавця
Лановенко Л. О., в інтересах якої діє адвокат Коваль Р. О., на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року. Зупинено, до закінчення перегляду в касаційному порядку, виконання оскарженої ухвали суду першої інстанції.
У лютому 2021 року матеріали справи передано судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційні скарги
Касаційна скарга на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року про повернення апеляційної скарги мотивована тим, що у зв`язку зі встановленням карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) у приватного виконавця внаслідок переходу на дистанційне оформлення документів була відсутня можливість своєчасно здійснити доплату судового збору та усунути недоліки апеляційної скарги
Касаційна скарга на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва
від 28 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду
від 25 листопада 2020 року мотивована тим, що ухвалюючи оскаржені судові рішення, суди не врахували, що грошові кошти після їх зарахування на рахунок особи стають її власністю, втрачають свій цільовий статус (пенсія, соціальні виплати) та набувають статусу вкладу.
Київським апеляційним судом було помилково застосовано до спірних правовідносин висновки, викладені в постанові Верховного Суду
від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 щодо можливості накладення арешту на рахунки боржника юридичної особи, з якого здійснюється виплата заробітної плати працівникам.
Заявник також звертає увагу касаційного суду, що на момент списання коштів з рахунку боржника в матеріалах виконавчого провадження (далі - ВП) були відсутні відомості про місце роботи боржника та зарахування на рахунок № НОМЕР_1 заробітної плати. В постанові приватного виконавця про арешт коштів боржника було зазначено, що арешт накладається на кошти боржника, окрім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та які належать боржнику в межах суми стягнення. У свою чергу банківською установою відповідно до вимог статті 52 Закону № 1404-VIII
не було повідомлено приватного виконавця про цільове призначення рахунку № НОМЕР_1 та встановлену законом заборону щодо звернення стягнення на кошти, розміщені на ньому. ОСОБА_1 не повідомив приватного виконавця та у матеріалах справи були відсутні докази зарахування заробітної плати на рахунок, з якого були списані кошти.
Судами попередніх інстанцій фактично частково застосовано поворот виконання рішення суду, однак приватний виконавець не може і не має повноважень зобов`язати стягувача повернути кошти, перераховані в рахунок погашення боргу за дійсним виконавчим документом.
Відзив на касаційні скарги не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 08 листопада 2016 року в справі № 756/1927/15-ц за позовом АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, було стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість по нарахованим процентам за кредитним договором № 001-2900/756-0002 від 17 липня 2007 року за період з 13 грудня 2012 року по 05 лютого 2015 року в сумі
46 420, 06 швейцарських франків, що еквівалентно за курсом Національного банку України (далі - НБУ) 902 066, 23 грн. Вирішено питання про судові витрати.
На виконання зазначеного судового рішення 08 лютого 2017 року Оболонським районним судом м. Києва видано відповідні виконавчі листи.
20 липня 2019 року АТ «Універсал Банк» звернуто до виконання виконавчий лист № 2/756/3641/16, виданий 08 лютого 2017 року Оболонським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості в сумі 46 420, 06 швейцарських франків.
23 липня 2019 року приватним виконавцем Лановенко Л. О. винесено постанову про відкриття ВП № 59607875 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа.
23 липня 2019 року приватним виконавцем Лановенко Л. О. в межах
ВП № 59607875 винесено постанову про арешт коштів боржника, що містяться на рахунках в банках, та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця 51 062, 06 швейцарських франків.
09 вересня 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» повідомило приватного виконавця Лановенко Л. О. про недостатність на рахунках ОСОБА_1 коштів для виконання постанови від 23 липня 2019 року про арешт коштів боржника.
19 жовтня 2019 року на адресу приватного виконавця від
АТ КБ «ПриватБанк» надійшла інформація про всі рахунки ОСОБА_1 , відкриті в цьому банку станом на 08 жовтня 2019 року.
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до приватного виконавця
Лановенко Л. О. із заявою про зняття арешту з рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в АТ КБ «ПриватБанк», на який він отримує заробітну плату, та просив повернути на його картковий рахунок кошти, що становлять суму заробітної плати, яка перевищує 20 % відрахувань з неї.
До вказаної заяви боржник додав копію виписки АТ КБ «ПриватБанк»
від 09 грудня 2019 року № DQ8B4JEQKV183E по картці № НОМЕР_1 і додатковим карткам договору за період з 01 січня 2019 року по 09 грудня 2019 року.
24 грудня 2019 року приватним виконавцем підготовлено та виставлено
АТ КБ «ПриватБанк» платіжні вимоги на списання з рахунків боржника ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 51 062, 06 швейцарських франків, що еквівалентно 1 295 444, 46 грн.
03 січня 2019 року на рахунок приватного виконавця Лановенко Л. О. надійшли грошові кошти в сумі 136 949, 42 грн.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга приватного виконавця Лановенко Л. О. на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року про повернення апеляційної скарги підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року підлягає задоволенню в повному обсязі.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають
з огляду на наступне.
Щодо ухвали Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року про повернення апеляційної скарги
У пункті 8 частини третьої статті 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення.
Як вказує Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), у пункті 1
статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява
№ 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, § 230).
У § 55 рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland),
від 19 червня 2001 року, заява № 28249/95, ЄСПЛ підкреслив, що обмеження доступу до суду буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.
Вимоги щодо форми і змісту апеляційної скарги визначені у статті 356 ЦПК України, зокрема до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частин другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою-третьою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Якщо позивач відповідно до ухвали суду в установлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Питання про залишення апеляційної скарги без руху суддя-доповідач вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги. Питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків (частина шоста статті 357 ЦПК України).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року апеляційну скаргу приватного виконавця Лановенко Л. О. залишено без руху з підстави сплати нею судового збору за подачу апеляційної скарги не в повному розмірі. При цьому суд вважав, що приватний виконавець має сплачувати судовий збір за ставками встановленими не для фізичних осіб, а для фізичних осіб - підприємців.
Оскільки заявник недоліки апеляційної скарги не усунув (не надав документ про доплату судового збору), то суд ухвалою від 14 вересня 2020 року повернув апеляційну скаргу приватного виконавця Лановенко Л. О. на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року.
Однак такий висновок апеляційного суду є помилковим з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 08 липня
2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закону № 3674-VI) судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду апеляційної скарги на судові рішення.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з підпунктом 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI судовий збір за подання касаційної скарги на ухвалу суду; заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду фізичною особою складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, юридичною особою або фізичною особою-підприємцем - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Подаючи у травні 2020 року апеляційну скаргу на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року, приватний виконавець Лановенко Л. О. долучила до неї квитанцію про оплату судового збору № 2027 від 18 травня 2020 року у розмірі 420, 40 грн, що становить
0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом
на 01 січня 2020 року.
Залишаючи без руху апеляційну скаргу та вирішуючи питання про розмір судового збору, який підлягає сплаті при поданні апеляційної скарги, апеляційний суд виходив із того, що для його обчислення підлягає застосуванню ставка судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, яка подана юридичною особою або фізичною особою - підприємцем (1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року).
При цьому, судом апеляційної інстанції не було враховано, що за приписами статті 16 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII) приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом.
Приватний виконавець є суб`єктом незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більше ніж чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 1403-VIII приватний виконавець під час здійснення своєї діяльності не може займатися підприємницькою діяльністю.
Таким чином для визначення розміру судового збору, який підлягає сплаті приватним виконавцем за подання апеляційної скарги необхідно застосовувати ставку судового збору як для фізичної особи.
Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 02 грудня 2020 року в справі № 490/3876/19 (провадження № 61-15331св19), яка прийнята після подання касаційної скарги Лановенко Л. О. , а тому має бути врахована відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України.
Вказане свідчить про помилковість висновків суду апеляційної інстанції, що подана приватним виконавцем Лановенко Л. О. апеляційна скарга не відповідає вимогам пункту 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України, та наявність підстав для її повернення в подальшому.
Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої та апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Частиною шостою статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Оскільки порушення апеляційним судом норм процесуального права призвело до помилкового повернення апеляційної скарги, оскаржувана ухвала Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року підлягає скасуванню відповідно до статті 411 ЦПК України.
Разом із тим 25 листопада 2020 року Київським апеляційним судом розглянуто повторно подану приватним виконавцем Лановенко Л. О. апеляційну скаргу на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року та прийнято постанову за результатами апеляційного перегляду по суті, а тому підстави для передачі справи для продовження апеляційного розгляду за апеляційною скаргою приватного виконавця, поданою до суду в травні 2019 року, відсутні.
Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження
№ 14-280цс18).
Щодо ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 28 квітня
2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 25 листопада
2020 року
Звертаючись до суду зі скаргою ОСОБА_1 стверджував, що всупереч вимог статей 68-78 Закону № 1404-VIII приватний виконавець
Лановенко Л. О. звернула стягнення на його заробітну плату, розміщену на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в АТ КБ «ПриватБанк», в розмірі 100 % без винесення відповідної постанови, що позбавило його права на своєчасне одержання винагороди за працю.
Вказуючи на неправомірність дій приватного виконавця щодо звернення стягнення та списання грошових коштів у сумі 136 349,94 грн, розміщених на рахунках ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій погодилися з його доводами про те, що фактично приватний виконавець Лановенко Л. О. звернула стягнення на заробітну плату боржника у виконавчому провадженні, при цьому нею в порушення вимог статей 68, 70 Закону
№ 1404-VIII та частин першої-другої статті 128 КЗпП України не було винесено відповідну постанову про звернення стягнення на заробітну плату ОСОБА_1 та не враховано допустимий граничний розмір відрахувань із заробітної плати.
Колегія суддів не погоджується із вказаними висновками з огляду на наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України cуд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
За змістом статей 1, 5 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Загальний порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника визначений в статті 48 Закону № 1404-VIII, так звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
При цьому стаття 48 Закону № 1404-VIII встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.
Статтею 56 Закону № 1404-VIII передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Відповідно до частини третьої статті 52 Закону № 1404-VIII не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.
З наведених норм права вбачається, що виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому, саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої
статті 52 Закону № 1404-VIII повинен визначити статус рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження коштів на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону № 1404-VIII.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою приватного виконавця Лановенко Л. О. від 23 липня 2019 року накладено арешт на грошові кошти, розміщені на рахунках, відкритих в банківських установах на ім`я ОСОБА_1 , в тому числі грошові кошти, які розміщені на рахунках в АТ КБ «ПриватБанк».
При цьому, приватний виконавець визначила банківським установам порядок виконання зазначеної постанови, із застереженням щодо неможливості накладення арешту на рахунки та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Здійснюючи виконання постанови приватного виконавця від 23 липня
2019 року та виконуючи покладений на нього обов`язок щодо визначення статусу рахунка № НОМЕР_1 , АТ КБ «ПриватБанк» вважало за можливе накласти арешт на грошові кошти, розміщені на ньому.
Правомірність накладення приватним виконавцем арешту на кошти боржника розміщені на рахунку № НОМЕР_1 , в АТ КБ «ПриватБанк» підтверджена постановою Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі
№ 756/1927/16-ц (провадження № 61-10611св20), в якій відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця
Лановенко Л. О. щодо накладення арешту на грошові кошти, колегія суддів дійшла висновку, що рахунок № НОМЕР_1 не належить до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, накладення арешту на кошти на якому заборонено.
Наявна в матеріалах справи виписка № DQ8B4JEQKV183E від 09 грудня
2019 року по картці № НОМЕР_1 і додатковими картками договору за період з 01 січня 2019 року до 09 грудня 2019 року не свідчить про віднесення зазначеного рахунку до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання.
Посилаючись на порушення приватним виконавцем встановленого Законом № 1404-VIII порядку звернення стягнення на заробітну плату, суди залишили поза увагою, що приватним виконавцем фактично було звернуто стягнення на майно (кошти боржника), що перебувають на банківському рахунку та на зберіганні у банку, процедура здійснення якого врегульована розділом VII Закону № 1404-VIII та була дотримана приватним виконавцем.
Крім того, з огляду на розмір та час зарахування коштів на вказаний рахунок, на момент звернення стягнення приватним виконавцем вказані кошти мали характер грошових накопичень ОСОБА_1 .
Касаційний суд також погоджується із доводами касаційної скарги про помилкове посилання суду апеляційної інстанції в оскарженій постанові на висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20), оскільки вони стосуються питання правомірності накладення приватним виконавцем арешту на рахунки юридичної особи роботодавця - боржника, з яких здійснюєтьсявиплата заробітної плати працівникам. В той чай як у розглядуваній справі підлягають оцінці дії приватного виконавця щодо звернення стягнення на кошти, розміщені на рахунку фізичної особи -боржника, за відсутності доказів належності його до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання.
З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнаннями неправомірними дій приватного виконавця Лановенко Л. О. щодо звернення стягнення на грошові кошти ОСОБА_1 в сумі 136 349, 94 грн та покладення на приватного виконавця обов`язку повернення таких коштів.
Приватний виконавець Лановенко Л. О. , звертаючи стягнення на вказані грошові кошти боржника діяла у відповідності до вимог чинного законодавства та з метою виконання рішення суду, яке набрало законної сили.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, оскаржені судові рішення необхідно скасувати, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 .
З огляду на скасування оскаржених судових рішень у справі підстави для поновлення виконання ухвали Оболонського районного суду міста Києва
від 28 квітня 2020 року відсутні.
Враховуючи задоволення вимог касаційних скарг приватного виконавця Лановенко Л. О., понесені нею витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної та двох касаційних скарг по 420, 40 грн за кожну, підлягають стягненню із ОСОБА_1 , в загальному розмірі 1 261, 20 грн.
Питання повернення надмірно сплаченого приватним виконавцем судового збору за подання касаційних скарг може бути вирішено в порядку, передбаченому статтею 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни на ухвалу Київського апеляційного суду
від 14 вересня 2020 року про повернення апеляційної скарги задовольнити частково.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року про повернення апеляційної скаргискасувати.
Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду
від 25 листопада 2020 рокузадовольнити.
Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року і постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення у справі.
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни щодо звернення стягнення на грошові кошти боржника відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни судовий збір за подання апеляційної та касаційних скарг в загальному розмірі
1 261 (однак тисяча двісті шістдесят одна) гривня 20 копійок.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович
