Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 753/19868/21
провадження № 51-1583ск23
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянувши касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_4 на ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 19жовтня 2022року та Київського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року стосовно ОСОБА_5 ,
установила:
Як убачається зі змісту касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, ухвалою від 19 жовтня 2022 року Дарницький районний суд м. Києва на підставі ст. 49 Кримінального кодексу України (далі - КК) у зв`язку із закінченням строків давності звільнив ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 цього Кодексу, а кримінальне провадження - закрив.
Таке рішення представник потерпілої оскаржив у порядку апеляційної процедури. Ухвалою від 7 грудня 2022 року Київський апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про поновлення строку апеляційного оскарження й повернув скаргу її авторові.
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду постановою від 8 серпня 2023 року скасував згадану ухвалу від 7 грудня 2022 року і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
За наслідками нового розгляду Київський апеляційний суд 13 листопада 2023 року залишив без змін ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 19 жовтня 2022 року стосовно ОСОБА_5 , а подану представником потерпілої апеляційну скаргу - без задоволення.
У касаційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій ст. 49 КК.просить скасувати ухвали від 19 жовтня 2022 року та 13 листопада 2023 року і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть доводів скаржника зводиться до того, що інститут давності до ОСОБА_5 було застосовано помилково, адже суди не врахували повномасштабного вторгнення рф в Україну, яке перешкодило розглянути справу по суті в установлені законом строки. На думку автора скарги, у цій ситуації потрібно було керуватися аналогією та обраховувати строки давності відповідно до приписів чинної на той час ч. 8 ст. 615 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), котра передбачала зумовлені воєнним станом особливості обчислення строку досудового розслідування в окремих провадженнях.
Крім того, представник потерпілої заявив клопотання про поновлення пропущеного строку касаційного оскарження.
Колегія суддів, розглянувши клопотання, визнає поважними наведені у ньому причини пропуску скаржником строку та вважає необхідним поновити ОСОБА_4 процесуальний строк, установлений ч. 2 ст. 426 КПК.
Перевіривши доводи касаційної скарги та копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі, і до набрання вироком законної сили минули два роки. Виходячи з положень статей 44, 49 цього Кодексу у їх взаємозв`язку з приписами частин 7, 8 ст. 284, ч. 4 ст. 286 КПК, застосування інституту давності та закриття кримінального провадження за умови, якщо обвинувачений проти цього не заперечує, є обов`язком суду.
Як убачається з наданих скаржником копій судових рішень, інкриміноване ОСОБА_5 правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК, за класифікацією є проступком, його було вчинено 20 березня 2020 року і на момент постановлення ухвали місцевого суду від 19 жовтня 2022 року дворічний строк давності минув. Обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні (у режимі відеоконференції) підтримав клопотання свого захисника про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК.
За змістом ухвали від 13 листопада 2023 року, суд апеляційної інстанції, переглядаючи оспорюване рішення в межах апеляційної скарги представника потерпілої, перевірив усі обставини, які мають правове значення для застосування інституту давності, й умотивовано вирішив, що висновки місцевого суду про необхідність звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК і закриття провадження є правильними, ґрунтуються на законі й відповідають фактам у справі. Також у своїй ухвалі апеляційний суд аргументовано спростував доводи потерпілої сторони щодо невстановлення належним чином особи ОСОБА_5 під час дистанційного судового провадження 19 жовтня 2022 року. Не залишились поза увагою й твердження представника потерпілої про необхідність виключення зі строку давності періоду, впродовж якого справа не розглядалась по суті через військову агресію, та про застосування ст. 49 КК за аналогією з ч. 8 ст. 615 КПК. Оскільки наведені тези скаржника не були засновані на положеннях законодавства, суд апеляційної інстанції визнав їх неспроможними.
Зазначена позиція апеляційного суду корелює з чинним юридичним регулюванням.
Згідно зі ст. 3 КК законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України, загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Кримінально-правові наслідки діяння визначаються тільки вказаним Кодексом. Застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено. Тому доводи у касаційній скарзі про необхідність застосування ст. 49 КК за аналогією суперечать чинному законодавчому регулюванню.
Також не є слушними посилання у поданій скарзі на практику Верховного Суду, зокрема постанову Великої Палати від 8 червня 2022 року (справа № 2-591/11). У цьому рішенні суд найвищої інстанції, врахувавши висновки в інших провадженнях, наголосив, що аналогія закону й аналогія права застосовуються судом у разі, якщо певні правовідносини не врегульовані законодавством. Однак підстави для зупинення та переривання давності притягнення до кримінальної відповідальності чітко регламентовані в частинах 2, 3 ст. 49 КК. Крім того, Верховний Суд не виснував про можливість застосування кримінального закону за аналогією з кримінальним процесуальним.
Слід зазначити, що приписи ч. 8 ст. 615 КПК, котрі були чинними на момент постановлення оспорюваних ухвал та на які спирається представник потерпілої у зверненні до суду касаційної інстанції, передбачали, що строк від дати введення воєнного стану до дати його припинення чи скасування не зараховується до загальних строків досудового розслідування у кримінальних провадженнях, в яких жодній особі не було повідомлено про підозру на дату введення такого стану. Натомість кримінальне провадження, в якому ОСОБА_6 є потерпілою, здійснювалося стосовно конкретної особи, до якої в силу положень ст. 2 КПК підлягала застосуванню належна правова процедура.
Не є релевантним і посиання автора скарги на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Власов проти росії» (заява № 78146/01, п. 125) в аспекті втрати потерпілою засобів юридичного захисту внаслідок обчислення строку давності без урахування обставин воєнного стану. Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Висновки ЄСПЛ у зазначеній справі стосуються вимог до якості законодавства, на підставі якого державні органи мають право втручатися у конвенційні права, зокрема необхідності вказівки в законі на обсяг та чіткий спосіб здійснення розсуду, наданого компетентним органам, із метою забезпечення особі адекватного захисту від свавільного втручання. Констатація у згаданому рішенні порушення ст. 13 у поєднанні зі ст. 8 Конвенції була зумовлена закриттям доступу до судового перегляду щодо скарг ув`язненого на обмеження його в побаченнях із родиною та листуванні. Натомість у справі ОСОБА_5 потерпіла не була обмежена в судовому перегляді рішення, яке стосується її інтересів. До того ж звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не звільняє від обов`язку відшкодувати заподіяну ним шкоду.
Аргументів, котрі би саме у розрізі імперативності приписів статей 3, 49 КК свідчили про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність під час постановлення оспорюваних ухвал, у поданій касаційній скарзі не наведено.
Оскільки з касаційної скарги ОСОБА_4 та доданих до неї судових рішень не вбачається підстав для її задоволення, немає потреби в перевірці матеріалів кримінального провадження.
Тому згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника потерпілої.
Керуючись ч. 1 ст. 117, п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, колегія суддів
постановила:
Клопотання представника потерпілої ОСОБА_4 про поновлення процесуального строку задовольнити.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника потерпілої ОСОБА_4 на ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 19 жовтня 2022 року та Київського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року стосовно ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_7
