ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 610/3116/17
провадження № 51-391 км 19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря
судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Харківського апеляційного суду від 30жовтня 2018 року стосовно
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Балаклія Харківської області,
який мешкає:
АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Балаклійського районного суду Харківської області від 27 лютого 2018 року, залишеним без зміни ухвалою Харківського апеляційного суду від 30жовтня 2018 року, ОСОБА_7 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, до покарання у виді арешту на строк 5місяців 1 день.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 26вересня 2017 року, знаходячись за місцем свого мешкання у будинку АДРЕСА_1 , під час сварки з ОСОБА_8 , що виникла на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно вистрелив в останню з револьверу під патрон «Флобер» СОУ78-19-033:2010, спричинивши потерпілій непроникаюче поранення голови у вигляді рани в лобовій частині ліворуч з наявністю у м`яких покровах чужорідного тіла (кулі до 1 см в діаметрі), яке за ступенем тяжкості відноситься до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні за викладених обставин злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст.115КК України.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить її скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що: - суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок суду першої інстанції без зміни, не проаналізував та не спростував усіх доводів апеляційної скарги прокурора щодо необґрунтованості кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 125 КК України, оскільки дії останнього мають бути кваліфіковані саме за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України; - призначене засудженому покарання є невиправдано м`яким; ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає положенням статей 370, 419 КПК України.
На касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 подав письмове заперечення, в якому він просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Захисник заперечував проти касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без зміни.
Мотиви Суду
Положенням ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з вимогами ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Висновків суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні протиправних дій стосовно ОСОБА_8 за встановлених судом фактичних обставин у поданій касаційній скарзі прокурор не оспорює, однак при цьому не погоджується з правовою кваліфікацією дій засудженого, проте, на думку Суду, такі доводи є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 115 КК України вбивство - це умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Замах на вбивство може бути вчинений лише за наявності прямого умислу на позбавлення життя потерпілого, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання. Якщо такий умисел не встановлений, особа не може нести відповідальність за замах на вбивство.
Разом із тим, при кваліфікації злочинів проти життя і здоров`я особи питання про наявність чи відсутність умислу на вбивство необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного й потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Частиною 2 ст. 125 КК України встановлено відповідальність за легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується тільки умисною формою вини. Відповідальність за цією статтею настає і в тих випадках, коли умисел винного було спрямовано на заподіяння невизначеної шкоди здоров`ю, якщо фактично було заподіяно легкого тілесного ушкодження.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_7 спричинив потерпілій ОСОБА_8 легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я, на підставі аналізу:
- показань обвинуваченого ОСОБА_7 , який визнав свою вину у спричиненні ОСОБА_8 легких тілесних ушкоджень та пояснив, що жодного умислу на позбавлення останньої життя у нього не було, жодних погроз, з урахуванням наявної у нього в будинку рушниці, на її вбивство не висловлював, під час сварки з останньою здійснив постріл у неї з пневматичного пістолету «Флобер», куля влучила їй в лоб, після чого потерпіла була у свідомості, від госпіталізації відмовилась;
- показань потерпілої ОСОБА_8 , яка розповіла про обставини виникнення конфлікту та зазначила про те, що погроз про її вбивство ОСОБА_7 не висловлював, інших дій крім вистрілу з пістолету стосовно неї останній не вчиняв;
- показань свідка ОСОБА_9 про те, що він працює на посаді лікаря медичної швидкої допомоги, 27 вересня 2017 року двічі виїжджав на виклик на першому виклику їх зустріла ОСОБА_8 , у якої було виявлено кульове поранення в лоб із пневматичного пістолета, проте вона категорично відмовилась від госпіталізації, на другому виклику, за тією ж адресою, при огляді ОСОБА_8 були виявлені ознаки інсульту та її госпіталізовано до Балаклійської ЦРЛ;
- даних, що містяться в протоколах огляду місця події, проведення слідчих експериментів, висновках судово-медичних експертиз.
У матеріалах кримінального провадження відсутні об`єктивні докази наявності прямого умислу в ОСОБА_7 на вчинення замаху на вбивство ОСОБА_8 . При цьому з матеріалів справи убачається, що засуджений діяв із невизначеним умислом, тобто бажав настання шкідливих наслідків для потерпілої, однак не мав чіткого уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків, тому він повинен нести відповідальність за фактично заподіяне.
Суд першої інстанції, з`ясувавши передбачені ст. 91 КПК України обставини, що належать до предмета доказування, встановив факт наявності суспільно небезпечного діяння й обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого саме ч. 2 ст. 125 КК України.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові № 5-32 кс 12 від 31 січня 2013 року, відповідно до якої замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату, тобто наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо вони були включені в ціль його діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо особа не мала наміру досягнути певних наслідків, то вона не могла й вчинити замаху на їх досягнення.
Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді арешту на певний строк, суд першої інстанції, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, наявність обставини, що пом`якшує покарання щирого каяття, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також дані про його особу, зокрема те, що він раніше судимий, характеризується посередньо, тобто дотримався вимог статей 50, 65-67 КК України.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою прокурора, зміст якої є аналогічний змісту касаційної скарги, відповідно до вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК України, перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які залишив їх без задоволення, при цьому належним чином умотивував своє рішення.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.419 КПК України.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд
постановив:
Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Харківського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року стосовно ОСОБА_7 без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
