Постанова
Іменем України
03 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 525/511/16-ц
провадження № 61-32375 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
УсикаГ. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 28 липня
2017 року у складі судді Лисенко Н. В. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 07 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С.,
ОСОБА_6, ОСОБА_7,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_5 про визнання об'єкта незавершеного будівництва (житлового будинку з господарськими будівлями) об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання за неюправ забудовника та права власності на частину земельної ділянки.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 06 червня 1992 року, рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 10 грудня
2014 року шлюб між ними розірвано.
На підставі рішення № 154/28 від 11 жовтня 1996 року Великобагачанської селищної Ради народних депутатів Великобагачанського району Полтавської області ОСОБА_5 безоплатно передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,11 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель в АДРЕСА_1 та розташовану за цією ж адресою земельну ділянку площею 0,15 га для ведення особистого підсобного господарства.
У період шлюбу на зазначеній земельній ділянці сторони за спільні кошти розпочали будівництво житлового будинку з господарськими будівлями.
Станом на дату звернення до суду з позовом побудований житловий будинок, який хоча й не введено в експлуатацію, але придатний для проживання, оскільки в ньому виконані внутрішні ремонтні роботи, проведено комунікації та укладено договори з обслуговуючими організаціями.
Відповідач відмовляється добровільно провести поділ зазначеного майна, що унеможливлює здачу його в експлуатацію, державну реєстрацію права власності та отримання позивачем права власності на частину нерухомого майна, у зв'язку з чим позивач просила: визнати об'єкт незавершеного будівництва (житловий будинок з господарськими будівлями) об'єктом спільної сумісної власності подружжя з реальним розміром частки, розмір якої вона вважала необхідним уточнити після проведення судової будівельно-технічної експертизи; визнати за нею право забудовника на частину побудованого, але не зданого в експлуатацію житлового будинку з господарським будівлями за адресою: АДРЕСА_1, з подальшим введенням в експлуатацію та реєстрацією права власності; визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,13 га.
Ухвалою Великобагачанського районного суду Полтавської області від
28 липня 2017 року залишено без розгляду позовну вимогу ОСОБА_4 про визнання за нею права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,13 га, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану у АДРЕСА_1.
Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від
28 липня 2017 року позов задоволено частково.
Визнано об'єкт незавершеного будівництва (житловий будинок з господарськими будівлями) АДРЕСА_1, об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Визнано ОСОБА_4 співзабудовником побудованого під час шлюбу, але не введеного в експлуатацію об'єкта незавершеного будівництва (житлового будинку з господарськими будівлями), що розташований по АДРЕСА_1.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зведений за час шлюбу за спільні кошти об'єкт незавершеного будівництва, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя з визначенням часток, ураховуючи його стовідсоткову готовність. Оскільки позивач не уточнила вимоги у частині визначення реального розміру частки у спірному об'єкті, суд вважав таким, що відповідає дії презумпції права спільної сумісної власності майна подружжя, визнання об'єкту незавершеного будівництва спільною сумісною власністю подружжя, а позивача його співзабудовником за недоведеністю відповідачем протилежного.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 07 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_9, відхилено рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновки суду про будівництво спірного будинку за спільні кошти у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та його фактичне завершення, наслідком чого є використанням позивачем будинку за функціональним призначенням, відповідають обставинам справи. Спірний об'єкт незавершеного будівництва не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється у встановленому законом порядку з вини відповідача, а тому висновок суду про визнання незавершеного будівництва об'єктом спільної сумісної власності подружжя є обгрунтованим. Визначення правового режиму об'єкту незавершеного будівництва не є тотожним визнанню права власності на житловий будинок з господарськими будівлями, а тому не обумовлюється необхідністю попередньої реєстрації права на таке майно в установленому законом порядку.
Ураховуючи відсутність вимог про визначення реального розміру частки у об'єкті незавершеного будівництва, суд визнаючи позивача співзабудовником без визначення частки у спірному майні діяв відповідно до вимог діючого законодавства.
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у вересні 2017 року, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 28 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області, і ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга обгрунтована помилковістю посилань судів на можливість визнання об'єкту незавершеного будівництва об'єктом спільної сумісної власності подружжя до введення його в експлуатацію та реєстрації у встановленому законом порядку, оскільки відповідно до вимог частини третьої статті 331 ЦК України до завершення такого, особа вважається власником виключно матеріалів та обладнання тощо, що були використані у процесі будівництва. Крім того суди не взяли до уваги, що спірне майно знаходиться на земельній ділянці, що належить йому на праві приватної власності, є невід'ємним від неї, з чого слідує, що будівельні матеріали, розташовані на ній також належать відповідачеві, у той час як позивачем не надано доказів того, що вона здійснювала забудову на зазначеній ділянці.
Введення спірного об'єкту нерухомого майно в експлуатацію не відбулося не з його вини, а внаслідок неправомірного заволодіння позивачем оригіналами дозвільних документів на здійснення забудови.
Також вказував на відсутність підстав для розгляду заявлених позивачем вимог у зв'язку з неповною оплатою нею судового збору, що не було враховано судами попередніх інстанцій.
У листопаді 2017 року до суду касаційної інстанції надійшли заперечення (відзив)
ОСОБА_4 на касаційну скаргу, обгрунтовані тим, що судами попередніх інстанцій прийнято законні та обгрунтовані судові рішення. Твердження про побудову спірного будинку за особисті кошти ОСОБА_5 є безпідставними, оскільки не підтверджені належними доказами. Крім того звертаючись з вимогами про визнання її співзабудовником незавершеного будівництва, як об'єкту спільної сумісної власності подружжя, вона не заявляла вимог майнового характеру про визначення розміру частки у спільній сумісній власності, а тому відсутні правові підстави для сплати судового збору за ставками щодо вимог майнового характеру.
Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня
2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
30 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Судами попередніх інстанцій установлено, що06 червня 1992 року
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб, який розірвано рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 10 грудня
2014 року.
Рішенням № 170/5 від 24 листопада 1993 року виконавчого комітету Великобагачанської селищної Ради народних депутатів Великобагачанського району Полтавської області про дозвіл будівництва жилого будинку і господарських будівель та надання земельної ділянки для житлового будівництва, ОСОБА_5 виділено земельну ділянку розміром 0,25 га для будівництва жилого будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1.
У подальшому рішенням № 154/28 від 11 жовтня 1996 року Великобагачанської селищної Ради народних депутатів Великобагачанського району Полтавської області ОСОБА_5 безоплатно передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,11 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,15 га за зазначеною вище адресою для ведення особистого підсобного господарства.
Висновком судової будівельно-технічної експертизи № 1 від 12 квітня 2017 року встановлено, що ринкова вартість (ціна) об'єкту незавершеного будівництва (житлового будинку з господарськими будівлями), розташованого в АДРЕСА_1 становить
670 647 грн. Рівень готовності житлового будинку в літ А-1 у АДРЕСА_1 становить 100 відсотків, рівень готовності господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 складає 100 відсотків.
За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
З урахуванням встановлених судами обставин та наданих сторонами доказів, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли законного та обгрунтованого висновку про те, що будівництво об'єкту незавершеного будівництва (житлового будинку з господарськими будівлями), розташованого по АДРЕСА_1 здійснено сторонами за період перебування у шлюбі, презумпція спільної сумісної власності не спростована, а тому на нього поширюється режим спільного сумісного майна.
За змістом частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), прийняття його до експлуатації та державної реєстрації права власності на нього.
Системне тлумачення категорій «об'єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статей 350 та 351 ЦК України ) та «об'єкт незавершеного будівництва» (стаття 331 ЦК України) дає підстави для висновку, що об'єкт незавершеного будівництва є нерухомою річчю особливого роду, фізичне створення якої розпочате, але не завершене, що допускає встановлення відносно неї суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав у випадках та у порядку визначених цивільним законодавством.
Не будуючи до моменту завершення будівництва, прийняття до експлуатації та державної реєстрації права власності житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю матеріалів, обладнання тощо, які були використані у процесі такого будівництва (частина третя статті 331 ЦК України), тобто сукупності речей щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки.
За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців, суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
Вказане дає підстави для висновку, що об'єкт незавершенного будівництва, зведений за час шлюбу за визначених законом умов може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.
При цьому суд може визнати право на частину об'єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 18 листопада 2015 року у справі
№ 6-338цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15, від 07 вересня
2016 року у справі № 6-47цс16.
З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання об'єкту незавершеного будівництва, розташованого по АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Доводи касаційної скарги про преюдиційність обставин, установлених судовим рішенням за наслідками розгляду між тими ж сторонами спору щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та нерухомими майном, що майно, розміщене на земельній ділянці за адресою: вулиця Сонячна, 28 селище Велика Багачка Полтавської області, є сукупністю матеріалів та обладнання, які використані у процесі його будівництва, не заслуговують на увагу, оскільки ухвалюючи рішення про визнання об'єктом спільної сумісної власності сторін спірного незавершеного будівництва, судами попередніх інстанцій правильно узято до уваги ступінь його готовності на час вирішення спору, за якого є допустимим визначення права на частину об'єкта незавершеного будівництвадо моменту введення його в експлуатацію та реєстрації у встановленому законом порядку.
При цьому вимоги щодо поділу спільного сумісного майна подружжя у рамках розгляду справи не вирішувалися, зважаючи на те, що позивачем не було уточнено вимоги щодо визначення розміру її частки у спірному об'єкті незавершеного будівництва.
Саме по собі визнання ОСОБА_4 співзабудовником не позбавляє кожну із сторін права звернутися до суду з вимогами щодо поділу такого майна з визначенням розміру частки у праві на об'єкт незавершеного будівництва, а тому не порушує права відповідача.
Доводи касаційної скарги щодо несплати позивачем в повному обсязі судового збору відповідно до ціни позову, як 1/2 частини дійсної вартості спірного майна, установленої висновком судової будівельно-технічної експертизи, є неспроможними, оскільки ОСОБА_5 майнової вимоги про визначення розміру її частки у об'єкті незавершеного будівництва не заявляла.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Аналізуючи наведене, Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанції правильно визначилися з характером спірних правовідносин, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.
Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 28 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 07 вересня
2017 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик
В.О. Кузнєцов
А.С. Олійник
