Постанова
Іменем України
15 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 332/4307/16-ц
провадження № 61-14820св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Комунальне підприємство «Паркування»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 18 червня 2019 року в складі колегії суддів: Полякова О. З., Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Комунальне підприємство «Паркування» (далі - ТОВ «КП «Паркування»), про визнання права власності на нерухоме майно.
Позовна заява мотивована тим, що 11 квітня 2006 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного в простій письмові формі, позивач придбав у ТОВ «КП «Паркування» наступне майно, що розташоване у місті Запоріжжі за адресою:
АДРЕСА_1 : магазин, літ. А, загальною площею 19,2 кв. м; автозаправний блок-пункт № 1; автозаправний блок-пункт № 2; автозаправний блок-пункт № 3; ворота № 46 , паркан № 5; замощення І, загальною площею 1940,0 кв. м (загальна вартість 59 984, 65 грн з ПДВ);
майдан Профспілок: будка сторожу; дробина; система електропостачання, (загальна вартість 46 998,00 грн з ПДВ);
вулиця Зелінського, 3: шлагбаум; ворота залізні; замощення дорожнє; ящик с піском; паркан (10 секцій); прожектор; сторожка цегляна; прожектор (загальна вартість 36 536,47 грн з ПДВ).
Пунктом 2.2 даного договору визначено, що продаж зазначеного майна здійснюється за ціною 143 519,12 грн з урахуванням ПДВ.
На виконання умов вказаного договору позивач перерахував вказану суму коштів. У цей же день, 11 квітня 2006 року відповідач за актом приймання-передачі передав майно, що є предметом договору. Позивач виконав своє зобов`язання щодо оплати майна та зобов`язання щодо прийняття майна в повному обсязі.
Разом з тим, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу не відбулося з вини відповідача у зв`язку з його ухиленням від нотаріального посвідчення.
Починаючи з 11 квітня 2006 року позивач добросовісно, відкрито, та безперервно володів спірним нерухомим майном, користувався ним, зокрема, передавав в оренду, підтримував в належному стані. У зв`язку з неможливістю укласти договори про надання комунальних послуг за відсутності реєстрації права власності на нерухоме майно, сплачував витрати, пов`язані з належним утриманням спірного нерухомого майна, зокрема, відшкодовував відповідачу витрати за користування електроенергією, водопостачання, тощо.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати за ним право власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: магазин, літ. А, загальною площею 19,2 кв. м; автозаправний блок-пункт № 1; автозаправний блок-пункт № 2; автозаправний блок-пункт № 3; ворота № 46 , паркан № 5 , загальною площею 351,8 кв. м; замощення І, загальною площею 1940,0 кв. м (далі - об`єкти нерухомого майна) за набувальною давністю, відповідно до статті 344 ЦК України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Заводського районного суду Запорізької області від 17 січня 2017 року позов задоволено.
Визнано право власності за ОСОБА_1 на об`єкти нерухомого майна, розташовані по АДРЕСА_1 , а саме: магазин, літ. А, загальною площею 19,2 кв. м; автозаправний блок-пункт № 1; автозаправний блок-пункт № 2; автозаправний блок-пункт № 3; ворота № 46 ; паркан № 5 , загальною площею 351,8 кв. м; замощення І, загальною площею 1 940 кв. м.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач набув право власності на законних підставах - на підставі правочину. Відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю. Нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу не відбулося з вини відповідача у зв`язку з його ухиленням від нотаріального посвідчення. Позивач, починаючи з 11 квітня 2006 року добросовісно, відкрито та безперервно володів спірним нерухомим майном, користувався ним, зокрема, передавав в оренду, підтримував в належному стані. Земельна ділянка під зазначеними об`єктами нерухомості знаходиться в користуванні відповідача на підставі рішення Запорізької міської ради від 20 квітня 2005 року, а спірне нерухоме майно не перебуває під арештом.
Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на вищевказане майно за набувальною давністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в січні 2018 року керівник Запорізької місцевої прокуратури № 1 Бутенко І. О., діючи в інтересах Запорізької міської ради Запорізької області подав апеляційну скаргу на рішенням Заводського районного суду Запорізької області від 17 січня 2017 року.
Постановою апеляційного суду Запорізької області від 26 червня 2018 року апеляційну скаргу Запорізької місцевої прокуратури № 1, діючої в інтересах Запорізької міської ради Запорізької області, задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована відсутністю правових підстав для визнавання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю, оскільки позивачу було відомо про власника нерухомого майна.
Апеляційний суд також вказав, що оскільки щодо майна не було проведено державну реєстрацію на час ухвалення рішення судом першої інстанції, відсутні відомості введення його в експлуатацію, то це не майно набуло статусу нерухомого майна як об`єкту цивільного права, у зв`язку з чим відсутні підстави в судовому порядку визнавати право власності на нього, в тому числі і за набувальною давністю. При цьому, вимог про визнання права власності на будівельні матеріали позивач не заявляв.
Додатковою постановою Апеляційного суду Запорізької області від 29 серпня 2018 року задоволено заяву прокуратури Запорізької області, стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Запорізької області кошти, витрачені у 2018 році за сплату судового збору в розмірі 899,77 грн.
Постановою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 06 березня 2018 року про відкриття провадження у справі та постанову апеляційного суду Запорізької області від 26 червня 2018 року скасовано. Справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що Заводським районним судом міста Запоріжжя рішення було ухвалено від 17 січня 2017 року, з апеляційною скаргою Запорізька місцева прокуратура № 1 звернулася 16 січня 2018 року (дата вихідного номера апеляційної скарги), тобто майже через рік, з пропуском встановленого частиною першою статті 294 ЦПК України у редакції, чинній на момент ухвалення місцевим судом рішення. В апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, проте суддею-доповідачем не вирішено питання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження, а вчинено процесуальні дії поза межами процесуальних строків. Тобто апеляційний суд вийшов за межі своєї компетенції, яка чітко визначена як певна процесуальна дія частиною третьою статті 357 ЦПК України.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 29 березня 2019 року суд дійшов висновку про вирішення оскаржуваним рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Запорізької місцевої прокуратури. З метою дотримання конституційного права оскарження судових рішень, задоволено клопотання Запорізької місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Запорізької міської ради про поновлення строку та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 17 січня 2017 року по даній справі.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 18 червня 2019 року апеляційну скаргу Запорізької місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Запорізької міської ради - задоволено.
Рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 17 січня 2017 року скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Запорізької області судові витрати у сумі 899, 77 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що договір купівлі-продажу спірних об`єктів нерухомого майна від 11 квітня 2006 року підписаний сторонами, однак не пройшов ні нотаріального посвідчення ні державної реєстрації, є нікчемним і не породжує за собою жодних правових наслідків.
Також ОСОБА_1 не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності правових підстав щодо володіння спірним нерухомим майном, а відповідно й наявності у нього добросовісності такого володіння. Оскільки договір купівлі-продажу від 11 квітня 2006 року укладений з порушенням чинного на дату його укладення законодавства, з урахуванням необхідності його нотаріального посвідчення, з відсутністю правовстановлюючих документів на нерухоме майно, то відповідно ТОВ «КП «Паркування» не мало правових підстав для передачі спірного майна позивачу за договором купівлі-продажу, який в силу закону був неможливим, позивач це повинен знати (повинен був знати), і в цьому випадку про добросовісність не йдеться, оскільки помилка в розумінні закону не веде до добросовісності. Також судом зазначено, що оскільки позивачу було відомо про власника нерухомості, знав і знає про власника, в якого він вважав його і придбав, тому підстав визнавати за ним право власності з набувальною давністю у суду не було.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
30 липня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 18 червня 2019 року, апеляційне провадження за апеляційною скаргою Запорізької місцевої прокуратури № 1, діючої в інтересах Запорізької міської ради Запорізької області - закрити, а рішення Заводського районного суду Запорізької області від 17 січня 2017 року залишити без змін, посилаючись на порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на клопотання про закриття апеляційного провадження у справі та не врахував, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не вирішувалось питання щодо прав, свобод, інтересів та/або обов`язків Запорізької міської ради, в інтересах якої звернувся з апеляційною скаргою керівник Запорізької місцевої прокуратури № 1. Апеляційна скарга подана особою, яка не мала передбаченого процесуальним законом права на апеляційне оскарження, що є безумовною підставою для закриття апеляційного провадження у справі. Крім того заявником апеляційної скарги не надано жодного доказу наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Запорізької міської ради у цій справі.
Заявник в касаційні скарзі посилається на те, що 13 липня 2017 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Трейднефтехім» (далі - ТОВ «Трейднефтехім») було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кириченко К. В., відповідно до якого позивачем передана ТОВ «Трейднефтехім» 17/25 частини спірного нерухомого майна. Тому апеляційний суд безпідставно не залучив до участі у справі у якості третьої особи - ТОВ «Трейднефтехім», на права і обов`язки якого може вплинути ухвалення рішення у цій справі.
Доводи інших учасників справи
18 жовтня 2019 року заступник керівника Запорізької місцевої прокуратури № 1 Прокуратури Запорізької області Харченко В. І. через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного суду від 18 червня 2019 року залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що рішенням Заводського районного суду міста Запоріжжя від 17 січня 2017 року визнано право власності не лише на будівлю магазину та 3 автозаправні блок-пункти, а також на ворота, паркан та замощення площею 1940 кв. м. Посилаючись на частину першу статті 120 ЦК України, зазначає, що суд визнавши право власності на замощення, як об`єкт нерухомості, фактично визнав за позивачем право власності на земельну ділянку під цим замощенням, огороджену спірним парканом, що призвело до незаконного вибуття із комунальної власності міста 0,194 га землі, придатної у тому числі для житлової та громадської забудови.
21 жовтня 2019 року представник Запорізької міської ради Самусєва Я. С. через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного суду від 18 червня 2019 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Заводського районного суду міста Запоріжжя.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 18 червня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Короткий зміст фактичних обставин справи
11 квітня 2006 року між ТОВ «КП «Паркування» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ТОВ «КП «Паркування» зобов`язалось передати, зокрема спірне нерухоме майно, а ОСОБА_1 зобов`язався прийняти нерухоме майно, що розташоване у місті Запоріжжя, зокрема за адресою по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 11).
Згідно пункту 1.3 продавець підтверджує, що відчужуване майно належить йому на праві власності та перебуває на балансі ТОВ «КП «Паркування», що підтверджується балансовою довідкою, договором купівлі-продажу автозаправочних блок пунктів від 15 вересня 1999 року та актом державної технічної комісії від 2005 року про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту.
Пунктом 2.1 вказаного договору визначено, що продаж зазначеного майна здійснюється за ціною 143 519,12 грн з урахуванням ПДВ.
Пунктом 3.1 договору встановлено, що передача з боку продавця та прийняття з боку покупця майна здійснюється сторонами в день підписання цього договору. Факт передачі майна буде підтверджений складанням актів приймання-передачі, з моменту підписання сторонами якого до покупця переходить право власності на майно.
Пунктом 4.1.4 встановлено, що протягом 6 (шести) місяців з моменту укладення даного договору покупець бере на себе зобов`язання за власні кошти підготувати усі необхідні документи та нотаріально посвідчити даний договір в частині продажу нерухомого майна, здійснити реєстрацію в ОП «ЗМБТІ» права власності на нерухоме майно за покупцем, а також здійснити переоформлення договору оренди (права користування) земельної ділянки під нерухомим майном за покупцем.
Як вбачається з актів приймання передачі № 1, № 2, № 3 до договору купівлі-продажу від 11 квітня 2006 року, ТОВ «КП «Паркування» передало, а ОСОБА_1 прийняв перелічене у договорі рухоме та нерухоме майно (т. 1 а.с. 12, 13, 14).
Як встановлено судами, з листа вих. № б/н від 28 листопада 2006 року, ОСОБА_1 повідомлено, що ТОВ «КП «Паркування» було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з огляду на відсутність всіх необхідних для вчинення правочину документів, зокрема: правовстановлюючих документів на нерухоме майно та Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно (т. 1 а.с. 33).
Отже встановлено, що нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу від 11 квітня 2006 року не відбулось.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Звертаючись до Верховного суду з касаційною скаргою, заявник посилався на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, у зв`язку з тим, що судом не задоволено клопотання позивача про закриття провадження у справі, оскільки апеляційна скарга подана особою, яка не мала передбаченого процесуальним законом права на апеляційне оскарження, що є безумовною підставою для закриття апеляційного провадження у справі, а також не залучено до участі у справі у якості третьої особи - ТОВ «Трейднефтехім».
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.
Відповідно до положень статті 17 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у праві, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Не допускається касаційне оскарження судового рішення суду першої інстанції без його перегляду в апеляційному порядку.
Зазначена норма визначає осіб, які наділені правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, але судовим рішенням вирішені питання про їх права, інтереси та (або) обов`язки. При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися її прав, інтересів та обов`язків, тобто суд вирішив спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення, є заявник. Рішення є таким, що вирішує питання про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, а в резолютивній частині прямо вирішено питання про її права та обов`язки.
Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Пунктом 3 статті 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
В контексті правовідносин у даній справі, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.
Згідно з частиною четвертою статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 17 січня 2017 року Запорізька місцева прокуратура № 1 посилалась на порушення прав та інтересів держави в особі - Запорізької міської ради. Заявник в апеляційній скарзі зазначав, що Запорізька міська рада є власником земельної ділянки на якій розташовані спірні об`єкти нерухомого майна, а тому визнаючи право власності на спірні об`єкти нерухомого майна за позивачем, порушуються інтереси держави, а саме інтереси територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на вільне розпорядження земельною ділянкою.
Виходячи з зазначеного, оскільки Запорізька міська рада є власником земельної ділянки на якій розташовані спірні об`єкти нерухомого майна, тобто саме тим органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а тому прокурор обґрунтовано звернувся з позовом до суду саме в інтересах Запорізької міської ради, оскільки порушені безпосередньо інтереси територіальної громади міста Запоріжжя.
Відкриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою Запорізької місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Запорізької міської ради, апеляційний суд перевірив повноваження Запорізької місцевої прокуратури № 1 на представництво держави в особі Запорізької міської рада, та дійшов правильних висновків про порушення прав та інтересі держави в особі Запорізької міської рада.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, прийнявши апеляційну скаргу особи, яка не брала участь у справі, дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції було порушено права держави в особі Запорізької міської рада, як власника земельної ділянки на якій розташовані спірні об`єкти нерухомого майна.
Прокурор у апеляційній скарзі навів підставу для здійснення ним представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів та необхідність їх захисту, а також зазначив орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Таким чином, в цій частині доводи касаційної скарги заявника Верховним Судом відхиляються.
Доводи касаційної скарги, що апеляційний суд безпідставно не залучив до участі у справі у якості третьої особи - ТОВ «Трейднефтехім», оскільки оскаржуване судове рішення впливає на його права і обов`язки, є неприйнятними, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Отже, питання щодо залучення у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, вирішується судом першої інстанції.
Виходячи з зазначеного, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви позивача про залучення до участі у справі у якості третьої особи - ТОВ «Трейднефтехім», про що зазначив у своїй постанові від 18 червня 2019 року.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевірив доводи сторін, зробив обґрунтований висновок про те, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, та відсутність правових підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, та зводяться до неправильного тлумачення норм процесуального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного суду від 18 червня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 18 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
С. Ю. Мартєв
В. М. Сімоненко
